Як правильно визначити місце проживання боржника – пропозиції та законодавчі новації

6 травня 2021 року відбулось чергове засідання Робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства. Свої пропозиції змін до Кодексу України з процедур банкрутства виставив на обговорення арбітражний керуючий Денис Ткаченко.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника – юридичної особи, фізичної особи або фізичної особи – підприємця. Так записано у ч.1 статті 8 чинного Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Законопроект №4409 пропонує уточнити цю норму для фізичних осіб та ФОП, додавши для них словосполучення «місцем проживання».

Практиків, в особі арбітражних керуючих, ця, навіть уточнена, норма не задовольнила, адже все одно залишається неоднозначність її тлумачення. Це місце реєстрації громадянина, чи місце його фактичного проживання?

«Місце реєстрації дуже не зручне для використання, з точки зору великої кількості переміщених осіб, у яких може лишатися реєстрація на непідконтрольних Україні територіях. Не треба до цього прив’язуватись. Нехай оцінку наданим документам дає суд», – вважає арбітражний керуючий Анатолій В’язовченко. Інші учасники дискусії більше схилялися до внесення у ч.1 ст.8 чітких формулювань, які не викликають різночитання. Зокрема, Денис Ткаченко запропонував конструкцію: «місцем проживання/перебування».

Підтримуючи такий підхід, адвокат Денис Лихопьок все ж таки зазначив, що у цивільному судочинстві даних проблем не існує – там або принось паспорт з реєстрацією, або договір найму житла. Він також навів положення ч.1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу: «Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом». Всі члени Робочої групи погодились, що це вдале формулювання і щось подібне треба записати в КУзПБ.

Для сторони, що з боржником уклала правочин, який потім був визнаний недійсним, не передбачено жодних наслідків. Таку проблему у ст. 42 КУзПБ побачив Денис Ткаченко і запропонував доповнити її ч.5: «Кредитори (сторона або особи) за недійсним правочином або спростованою майновою дією мають право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов’язання боржником після закриття провадження у справі».

Представник банківської спільноти Андрій Джура відразу висловив незгоду, наголосивши на тому, що сторони правочину, визнаного недійсним, діяли, на його погляд, недобросовісно, і вказаною правкою одній із сторін чомусь буде надано привілей.

В свою чергу з Джурою не погодився народний депутат, голова робочої групи Тарас Тарасенко, який вважає, що не в кожному випадку сторона-не боржник правочину є недобросовісною, і що покупець майна боржника не повинен досліджувати ситуацію з кредиторами.

«Нам треба створити формулу захисту такої особи», – переконаний парламентарій.

Перша черга погашення боргу для контрагентів боржника – це відвертий шлях до зловживань, продовжує наполягати Андрій Джура. «Боржник може за півціни все переписати за рік до банкрутства, а потім в процедурах банкрутства, користуючись правом першої черги, забрати всі кошти з ліквідаційної маси», – намалював він конспірологічну версію.

Тарас Тарасенко запропонував повернутися до даного питання 11 травня, на наступному засіданні робочої групи, щоб ще раз відшліфувати зазначену норму, і максимально захистити права усіх кредиторів.

Ч.2 статті 44 КУзПБ встановлює норму, що процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів. Саме ця тривалість і викликає сумнів, зазначає Денис Ткаченко.

«Були пропозиції щодо можливості продовжити строк процедури розпорядження майном не більше ніж на три місяці за наявності мотивованого клопотання комітету кредиторів і дотримання принципу процесуальної економії, або взагалі збільшити його до 260 днів. З цим, до речі, зверталися судді Верховного суду, але остаточне рішення ми так і не ухвалили», – звернув увагу доповідач.

Пояснити позицію законодавця спробував голова комітету з питань правосуддя, банкрутства, виконання судових рішень, експертизи Громадської ради при Міністерстві юстиції України, адвокат Ігор Ніколаєв. «У нас була практика, коли ми намагалися обмежувати суддів. Конструкція «до 170 днів» мені подобається більше. Є принцип розумності. Якщо суддя діє добросовісно, то він сам визначить термін – і це може бути менше, ніж 170 днів. Якщо побачимо, що цього терміну не вистачає, то замінимо його на 260 днів. Але, знову ж таки, з приставкою «до», і з дискрецією судів», – переконаний він.

Представник банківської спільноти знову висловив окрему думку. «Мені здається, що в нас трохи йде підміна понять, коли ми говоримо про строки. Для чого вони потрібні? Насправді, вони потрібні не для того, щоб розглянути вимоги кредиторів, провести інвентаризацію боржника тощо. Вони потрібні для того, щоб визначитися з подальшою долею процедури – чи боржник платоспроможний і кредитори готові з ним домовлятися про якусь реструктуризацію, або він неплатоспроможний та недоговороздатний, і тоді процедура йде в ліквідацію. Той строк в 170 днів, який зараз є, – і його забагато. Той, хто хоче, домовляється протягом двох-трьох місяців, поки кредитори йому вимоги заявляють. Давайте подивимось, скільки триває процедура Due diligence (процедура детальної незалежної перевірки об’єкту інвестування, – ред.), коли міжнародний інвестор купує підприємство в Україні, скільки часу йде на отримання консорціумного кредиту, коли там група банків та позичальників велика, – ці бізнесові операції закриваються за максимум три-чотири місяці. Цього часу достатньо, щоб угода відбулась, якщо учасники в ній зацікавлені. Якщо в цей час вони не вкладаються – значить, вони її не хочуть», – пояснив своє бачення Андрій Джура.

Тарас Тарасенко запропонував звернутися до Державної судової адміністрації за статистикою щодо тривалості процедури розпорядження майном у нових справах з моменту введення КУзПБ. І потім ще раз проговорити норму про строки.