Приватизація портів: це дійсно вигідно державі?

Наприкінці 2019 року Кабінет міністрів ухвалив рішення про приватизацію 76 підприємств, серед яких знаходимо три малих порти – Усть-Дунайськ, Білгород-Дністровський і Скадовськ. Ці інфраструктурні об’єкти вимагають великих інвестицій і зараз знаходяться не в найкращому стані. Держава не має коштів для покращення їх стану, тому рішення про приватизацію дозволить отримати значні інвестиції. Згодом це надасть змогу малим портам повноцінно функціонувати. До того Уряд визначив інший механізм для передачі портів в приватні руки. Мова йде про концесію, що має мало спільного з приватизацією. Адже тут мова йде про оперативне управління держмайном. За це приватні структури мають щорічно сплачувати концесійні збори в бюджет. Іншими словами, концесія – це про передачу в користування, а не про трансформацію права власності і відчуження держмайна приватними структурами.

Проте повернемось до невеликих портів. Цього разу приватизація виглядає більш пріоритетною. Така модель вдало відображає позицію Фонду держмайна. Логічно, що ніхто не буде брати в концесію порти, модернізація яких потребує мільйони доларів капіталовкладень. Про це зазначав заступник голови Фонду держмайна Тарас Єлейко під час Українського форуму транспортної інфраструктури. Тому Фонд буде намагатися зробити кожен малий порт окремою бізнес-одиницею. Логіка в тому, що передаючи порти на приватизацію треба окремо консолідувати їх активи.

Проблема полягала в тому, що майнові комплекси цих об’єктів були поділені між Міністерством інфраструктури та Адміністрацією морських портів України (АМПУ).

Як наслідок, щоб приватизувати цілісні майнові комплекси малих портів, треба було передати більшу частину майна з АМПУ на порти і навпаки. Службовці Фонду держмайна займалися відповідними процесами три останніх місяці. Наразі робота майже закінчена.

Загалом, приватизацію малих портів можна розділити на дві складові. Перше, що має бути зроблено, стосується діяльності Фонду держмайна. Мова йде про включення інфраструктурних об’єктів в список на приватизацію. Це завдання виконане. Далі ФДМУ перебирає на себе функцію управління портами, де починається справжня підготовка до приватизації (інвентаризація майна, приведення вартості активів по бухобліку тощо). Згодом мають затвердити умови приватизації і оголосити аукціон. Водночас, має бути зібрана вся інформація про порти, розроблені тизери об’єктів, а також надано доступ до інформації всім потенційним претендентам на порти.

За моєю інформацією, цьогоріч Фонд держмайна планує продати два з трьох вищезгаданих портів. Під питанням знаходиться лише порт в Скадовську, де все майно порту арештоване. Як наслідок, приватизаційний аукціон по цьому об’єкту якщо і зможуть оголосити, то тільки наприкінці 2021 року. Зміна потенційного власника відбудеться не раніше 2020 року.

Основними вантажами на експорт залишаються зернові культури, продукти харчування та металобрухт. Імпорт – обладнання для промисловості, текстильні вироби, с/г техніка, кераміка, малярні, пластикові та алюмінієві вироби, цитрусові та сухофрукти.

До порту “приписаний” портопункт Хорли. Порт розрахований на одночасну обробку 4 суден. Залізниця до порту відсутня. Окрім цього, сьогоднішня пропускна здатність порту становить 1,32 млн тонн на рік, площа об’єктів нерухомості — 7098 кв.м, працює лише 6 співробітників. Балансова вартість 19 млн гривень. Кредиторська заборгованість становить 5,3 млн гривень.

Стосовно порту “Усть-Дунайськ” ситуація більш позитивна. Станом на сьогодні майже все майно передане на баланс порту. Наразі відбувається процес інвентаризації, щоб вже на початку третього кварталу, орієнтовно липень 2021 року, оголосити аукціон. Цей порт був створений для обслуговування ліхтеровозної системи перевезень. Порт здійснював прийом, безпечну стоянку та обробку ліхтерів (барж), їх накопичення для подальшого транспортування річкою і морем.

Після припинення роботи ліхтеровозної системи порт спеціалізується на перевалці вантажів з морських суден на річкові для подальшого транспортування Дунаєм і навпаки.

До порту “приписаний” Портопункт Кілія, а також є причал у місті Вилкове, де обслуговується лише річковий транспорт. Пропускна спроможність порту становить 4 млн тонн на рік, загальна площа нерухомості 7889 кв. метрів, у порту працює 77 співробітників. Балансова вартість порту 40 млн гривень, у той час як кредиторська заборгованість становить 13,2 млн гривень.

Аналогічна історія з портом в Білгород-Дністровському, там лише кілька арештів, але планується передати об’єкт на приватизацію в серпні 2021-го. Це універсальний транспортний вузол, що спеціалізується на перевантаженні лісових, сипучих, будівельних вантажів та іншої продукції з сухопутних видів транспорту на морські судна та у зворотному напрямку. Порт розташований на західному березі Дністровського лиману на північно-західному напрямку від Дністровсько-Царградського гирла, що південному ковші Дністровського лиману.

Пропускна спроможність порту в Білгород-Дністровському становить 1,71 млн тонн на рік, загальна площа нерухомості 32922 кв. метри, 206 співробітників. Балансова вартість порту 178 млн гривень, у той час як кредиторська заборгованість — 83,1 млн гривень.

Стартова ціна малих портів формується на базі балансової вартості всіх активів, які входять до складу інфраструктурного об’єкту. Реальну ціну портів визначить “прихована рука ринку” уже під час аукціонів.

Конкуренція має забезпечити максимально вигідні умови для держави, що отримає кошти від приватизації. Збільшення кількості інвесторів через максимальну прозорість процедур має стати головним завданням для Фонду держмайна.

Прогнозовано, що серед потенційних інвесторів в першу чергу розглядають український бізнес. Також у Фонді називають компанії з Туреччини, ОАЕ та країн Прибалтики. Більше того, під таке придбання Європейський банк реконструкції і розвитку, можливо, навіть надасть кредити. І не тільки під придбання, але й під подальше інвестування. Ключовим чинником, що впливатиме на рішення європейських банкірів, стане прозорість структур, які приватизують малі порти, а також транспарентність самого процесу передачі державного майна до рук інвесторів.

Автор: Олександр Лємєнов, юрист

Джерело