Оманлива простота: чому безспірний спосіб стягнення боргу часто виявляється спірним

Стягнення невеликих боргів через виконавчі написи нотаріусів на договорах позики або кредитних договорах останнім часом набуває неабиякого поширення. Подібні стягнення вже рахуються сотнями тисяч. Популярність процедури пояснюється її швидкістю, адже в ній задіяний лише нотаріус, який згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат» має право з метою стягнення грошових сум або витребування від боржника майна вчиняти виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість. Відкриття виконавчого провадження щодо стягнення боргу за рішенням суду відбирає значно більше часу і ресурсів у стягувача.

Проте, даний позасудовий спосіб вирішення боргових питань зазвичай супроводжується скандалами і успішним оскарженням боржником у суді дій виконавців.

Державні та приватні виконавці, які беруться за такий спосіб стягнення боргу, в результаті отримують значну порцію негативу.

На його думку, дійсно, існує певна проблематика зі стягнення незначної заборгованості. Справи у судах, які в останні роки перезавантажені, розглядаються дуже довго, але тут головне не самі строки, а те, що через тривалість розгляду витрати на стягнення заборгованості можуть перевищити суму боргу. Відповідно, ті мікрофінансові організації та банки, які кредитують на невеликі суми, стикаючись з проблемою повернення боргів, охоче користуються послугами нотаріусів.

«Залишимо за лаштунками справедливості фантастичні, в деяких випадках, відсотки за кредитними договорами, і те, що у людини завжди є вибір – брати позику чи ні, уважно читати договір, або підписати його не заглядаючи у папери, залучати юристів на допомогу, або ухвалювати рішення самостійно. Головне у процедурі вчинення виконавчого напису – це підтвердження безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Часто таких підтверджувальних документів, скажімо, нотаріально посвідченого договору позики, або кредитного договору, у стягувача немає. Втім, знаходяться нотаріуси, які вчиняють виконавчі написи й за відсутності нотаріально посвідченого договору, і потім стягувачі передають документи на виконання державним чи приватним виконавцям», – зазначає Андрій Авторгов.

За його словами, виконавець не зобов’язаний перевіряти відповідність виконавчого напису чинному законодавству, адже перевірка достовірності даних, а також проведення будь-яких виконавчих дій він може вчиняти тільки після відкриття виконавчого провадження на виконання судових рішень.

«Процес вчинення виконавчого напису нотаріусом є не змагальним, а формальним. Кредитор фактично надсилає свій розрахунок стягуваних сум, а нотаріус, не викликаючи іншу сторону, як це робить суд, не заслуховуючи контраргументи, вчиняє виконавчий напис. В результаті, у громадян часто виникають претензії стосовно обґрунтованості стягуваних сум. Тому, можна говорити про те, що у нас є проблема стосовно стягнення боргів за незначними сумами і її потрібно якось вирішувати, можливо, створенням інституту мирових суддів, або шляхом подальшого удосконалення процедури вчинення виконавчого напису, аби вердикт про стягнення боргу був дійсно законним та обґрунтованим», – переконаний приватний виконавець.