Особливості заміни кредитора у процедурі банкрутства

Процесуальне правонаступництво – важливе питання будь-якого процесу, в тому числі і процедури банкрутства. Законодавство у сфері банкрутства передбачає певні особливості заміни кредитора у таких правовідносинах, про які важливо знати.

Нещодавно, у Постанові від 5 квітня 2021 року у справі №4/5007/33-Б/11 Верховний Суд навів важливу правову позицію з цього приводу. Нагадаємо, що процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

За змістом статті 512 ЦК України вбачається, що підставою для заміни кредитора у зобов`язанні визначено передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Законодавством передбачено два види процесуального правонаступництва – універсальне правонаступництво (передбачає відступлення первісним кредитором новому кредитору повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення) та сингулярне правонаступництво (можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Водночас питання правонаступництва у справі про банкрутство врегульовано статтею 43 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), відповідно до якої у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі.

Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Порядок розгляду заяви та вирішення судом про процесуальне правонаступництво визначений ГПК України.

Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, у зв`язку із цим заяви про процесуальне правонаступництво у справі про банкрутство підлягають розгляду судом касаційної інстанції.

Водночас існує істотна відмінність між регулюванням правонаступництва у справі про банкрутство, передбаченого нормами КУзПБ, і процесуальним правонаступництвом у позовному провадженні, передбаченим ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

• одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;
• друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

Питання заміни кредитора правонаступником, що врегульовано нормами спеціального законодавства, належить саме до першої групи питань.

Щодо спорів, які згідно зі статтею 7 КУзПБ розглядаються за правилами позовного провадження в межах справи про банкрутство мають застосовуватися загальні положення щодо правонаступництва, передбачені ГПК України, і зокрема статтею 52 цього Кодексу. Для заміни кредитора у справі про банкрутство, вимоги якого включено до реєстру кредиторських вимог, правонаступником, мають застосовуватися спеціальні норми законодавства про банкрутство. Відтак, в залежності від цього мають застосовуватися частина третя статті 9 КУзПБ, а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ – статті 255, 287 ГПК України.

При цьому, з урахуванням приписів частини шостої статті 12 ГПК України, норми законодавства про банкрутство застосовуються переважно як спеціальні норми права. У випадках відсутності в спеціальному Законі з питань банкрутства (КузПБ) іншого врегулювання інституту правонаступництва, норми чинного ГПК України мають застосовуватися як загальні норми процесуального права.

Отже, враховуючи викладене та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17, вирішення першої групи питань врегульовано нормами законодавства з питань банкрутства. Норми чинного ГПК України, як загальні норми процесуального права, підлягають застосуванню у випадках відсутності в законодавстві, що регулює процедуру банкрутства, іншого врегулювання інституту правонаступництва.

Водночас, розгляд заяви про заміну кредитора у справі про банкрутство правонаступником в порядку статті 43 КУзПБ за правових підстав, передбачених статтями 512, 514 ЦК України, вимагає оцінки судом аргументів заявника щодо зазначених ним підстав для здійснення заміни кредитора правонаступником, відповідно, дослідження та оцінки судом відповідних доказів.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11.07.2018 по справі №5011-15/2045-2012 та від 11.06.2020 у справі № 916/3200/17.

Автор: Олександр Демчан, арбітражний керуючий, радник АО EVRIKA