Втрата інтересу до жилого приміщення може стати підставою для виселення: рішення ВС

Суть справи: міська рада звернулася із позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Так, позов обґрунтований тим, що ці особи у спірній квартирі не проживають понад п’ять років, обов’язків щодо схоронності житлового фонду та оплати комунальних послуг не виконують, зазначає Юрліга.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідачів у спірній квартирі понад встановлений статтею 71 ЖК Української РСР строк саме без поважних причин, отже, не довів підстави для визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що у відповідачів існує інше постійне місце проживання, крім спірного. Лише факт несплати комунальних платежів за квартиру, на який посилається позивач, не є підставою позбавлення особи права користування квартирою.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові у справі № 227/1044/20 від 21 липня 2021 року касаційну скаргу міської ради задовольнив частково, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВС вказав, що власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від розв’язання питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Розв’язуючи спір, суди застосували практику Європейського суду з прав людини, проте Верховний Суд зазначає, що застосовуючи відповідну практику, суди мали належним чином з’ясувати обставини справи та надати їм правову оцінку, з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою “трискладового тесту” як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами ради як власника житла та фізичних осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні, проте протягом п’яти років не виявляють до нього жодного інтересу.

Верховний Суд зауважив, що зміст “трискладового тесту” для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності:

1) законність втручання;

2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом);

3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами та переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

З урахуванням підстав позову та наданих доказів позивачем, оскільки як випливає із матеріалів справи відповідачі в судові засідання не з’являлися, суди мали надати належну оцінку твердженням позивача, що протягом п’яти років позивачі будь-якого інтересу до квартири, яка була їхнім житлом не виявляють, статусу житла – покинуте, з’ясувати, чи з урахуванням встановлених обставин справи визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням буде відповідати легітимній меті та бути необхідним у демократичному суспільстві.