Російська економіка на межі: Фонд нацдобробуту тане, енергетичні прибутки падають, експорт деградує

За результатами квітня 2025 року санкційний тиск суттєво впливає на різні сектори російської економіки. Зниження цін на енергоносії скорочує експортні прибутки, державні компанії зазнають фінансових втрат, а технологічна ізоляція змушує вдаватися до нестандартних рішень.

Нижче розглянуті ключові тенденції, що свідчать про системне ослаблення економіки Росії – від виснаження резервів до криз у окремих галузях – з даними, прогнозами та експертними оцінками.

Виснаження Фонду національного добробуту

Росія стрімко витрачає резерви Фонду національного добробуту (ФНД) на покриття бюджетного дефіциту. Ліквідні активи фонду зменшилися приблизно на дві третини – з $112,7 млрд на початку конфлікту до лише $39 млрд станом на початок 2025 року​. Це відповідає історичному мінімуму ~1,6% ВВП, найнижчому рівню з 2008 року​. Зниження відбувається на тлі падіння експортних доходів від нафти та газу, що традиційно формували значну частину бюджету. У квітні 2025-го ціни на нафту Urals опустилися до ~$53 за барель – найнижче з 2023 року​. Міністерство економіки РФ вже переглянуло прогноз середньої ціни Urals на 2025 рік до $56 за барель (проти закладених у бюджет $69,7), що нижче порогу $60, при якому здійснюються відрахування до ФНД. Отже, за базовим сценарієм влади, значних поповнень фонду найближчим часом не очікується, і він лишається головним джерелом покриття дефіциту.

Попри заспокійливі заяви офіційних осіб, експерти попереджають про ризик повного виснаження фонду у середньостроковій перспективі. За оцінками Банку Росії, у разі суттєвого погіршення зовнішніх умов – зокрема обвалу нафтових цін – ФНД може бути повністю вичерпаний вже у 2025 році. Навіть без екстремальних сценаріїв швидкість витрачання резервів залишається високою: лише за січень–лютий 2025-го Мінфін спалив ще ~415 млрд рублів з фонду​. Таким темпам сприяють «важкі бюджетні умови» – падіння нафтових доходів на 10% у I кварталі 2025 року та необхідність фінансувати зростаючі військові витрати. Російський центробанк також застеріг, що глобальний попит на нафту може лишатися слабким у наступні роки, створюючи довгостроковий тиск на ціну Urals.

Таким чином, уже за 1–2 роки Росія ризикує підійти впритул до вичерпання своїх «подушок безпеки» – якщо не станеться відчутного зростання нафтових цін або радикального секвестру бюджету.

Збитковий експорт вугілля

Під санкціями та через кон’юнктуру світового ринку російська вугільна галузь зіткнулася з різким падінням рентабельності експорту. За підсумками першого кварталу 2025 року близько 80% експортних поставок вугілля стали збитковими. Особливо показовим є Далекий Схід: якщо раніше постачання енергетичного вугілля в Китай через далекосхідні порти лишалися вигідними, то тепер навіть цей маршрут пішов у мінус​. Нетбек (чиста виручка з урахуванням доставки) при відправці кузбасського вугілля до Китаю обвалився до -259 руб/т у першому кварталі 2025 р. – тоді як у грудні 2024 р. він був +1715 руб/т. Причини – падіння світових цін на вугілля ~на 10% у доларах (та ~30% у рублевому еквіваленті) і різке зміцнення рубля: курс долара опустився до ~82,4₽, посилившись на 19% за рік. На додачу, логістичні витрати хоча й знизилися (доставка з Кузбасу в Китай подешевшала на 11% до ~6634 руб/т), але цього виявилось замало – навіть найприбутковіші раніше поставки опинилися в мінусі.

Географія експортних збитків широка. Найбільші втрати фіксуються при транспортуванні до Китаю через балтійські порти (≈–$41/т) та Північний морський шлях (Арктика, –$27/т). Поставки через чорноморські порти приносять близько –$16 на тонні, а експорт до Індії також збитковий: від –$6 до –$13 залежно від маршруту. Фактично єдиний умовно прибутковий напрямок – це Азовсько-Чорноморські порти із символічним +$1/т. В той же час високоякісне коксівне вугілля поки що залишається вигідним (нетбек +$27…69/т залежно від порту), але обсяги його видобутку значно менші. Загальний же видобуток вугілля в РФ скорочується: за січень–16 квітня 2025 р. він впав на 7,5% рік до року, і компанії не планують нарощувати виробництво на тлі низьких світових цін.

Аналітики прогнозують, що криза у вугільній галузі поглибиться. Через низькі ціни та сильний рубль у Кузбасі частка збиткових підприємств зросла з 45% до 57% за рік, і багато хто змушений згортати проекти розширення, відкладати запуск нових шахт.

За оцінками консалтингової компанії «ТеДо», у 2025 році світові ціни на енергетичне вугілля коливатимуться в межах $96–125 за тонну (проти $177–238 для коксівного), і є ризик збереження низької кон’юнктури на найближчі п’ять років. У підсумку галузь може понести понад 250 млрд руб. сукупних збитків у 2025 році, що вдвічі більше ніж ~113 млрд руб. у 2024-му. Вже зараз запаси вугілля на експортних терміналах РФ досягли рекордних рівнів (~32,6 млн тонн на початок квітня), відображаючи затоварення і слабкий попит. Негативними факторами залишаються і високі тарифи РЖД (до 50% ціни поставки) та інфраструктурні обмеження залізниці на Східному напрямку. Все це вказує на неминучу потребу скорочувати видобуток і переорієнтовувати галузь на внутрішній ринок, аби зменшити втрати.

Фінансова криза «Газпрому»

Газовий гігант «Газпром» переживає безпрецедентні фінансові труднощі після втрати основного зовнішнього ринку – Європи. За підсумками 2023 року компанія вперше за більш ніж 20 років зафіксувала чистий збиток – 629 млрд рублів (≈$6,9 млрд) за міжнародними стандартами. Обсяг виторгу від продажу газу впав майже на 30%, зі скромних 8,4 трлн до 4,1 трлн руб., на тлі більш ніж двократного падіння експорту до ЄС.

2024 рік ситуацію лише погіршив: за російськими стандартами бухобліку (РСБО) «Газпром» отримав рекордні 1,076 трлн руб. збитку (≈$12,9 млрд). Для порівняння, ще в 2023-му компанія мала +695,6 млрд руб. прибутку за РСБО. Таким чином, менш ніж за два роки газовий монополіст пройшов шлях від стабільних прибутків до рекордних втрат – прямий наслідок санкцій та згортання європейського ринку збуту.

Зіштовхнувшись із фінансовою кризою, «Газпром» був змушений вдатися до надзвичайних заходів економії і звернувся по допомогу до держави. У 2024 році уряд запровадив для нього підвищений податок на видобуток газу (НДПІ), що вилучав додатково 50 млрд рублів щомісяця (цей збір мав діяти до кінця 2025 р.). Але такі побори лише посилили збитки, тож навесні 2025-го компанія офіційно попросила знизити податкове навантаження.

Зокрема, на галузевому форумі представник «Газпрому» Віталій Хатьков заявив про необхідність скоригувати ставку НДПІ на газ, яка наразі забезпечує ~13% усіх нафто-газових доходів бюджету (1,44 трлн із 11,1 трлн руб. минулого року). За даними ЗМІ, всередині корпорації опрацьовуються заходи жорсткої економії: скорочення підрозділів і персоналу, розпродаж непрофільних активів та нерухомості тощо.

Уряд вже анонсував податкові послаблення: у 2025-му для «Газпрому» на 30% зменшать НДПІ (близько –550 млрд руб. надходжень бюджету), аби підтримати компанію, яка втратила європейський ринок. Проте ці заходи лише частково компенсують втрати. Аналітики попереджають, що відновити довоєнні обсяги експортної виручки «Газпром» не зможе ще багато років – за оцінками Financial Times, не раніше 2035 року. Поворот на азійські ринки теж обмежений через відсутність достатніх трубопроводів: навіть за оптимістичних умов обсяги постачання до Китаю у найближчі 5 років не замістять втрати Європи.

«Газпром» перетворився з донору бюджету на проблемного боржника, що потребує податкових пільг і державної підтримки для виживання.

Занепад сільгоспмашинобудування

Під санкційним тиском та в умовах технологічної ізоляції занепадає й колись пріоритетна галузь – виробництво сільськогосподарської техніки.

2024 рік став найгіршим за останнє десятиліття для російського сільгоспмашинобудування. Продажі тракторів і комбайнів обвалилися, а 2025-й почався ще гірше: за січень–лютий реалізація впала більш ніж на 30% проти рівня 2024 року​. Навіть флагман галузі – компанія «Ростсільмаш» – опинилася в кризі. Її співвласник Константин Бабкін визнає, що ринок переживає «період виживання»: попит на техніку різко знизився, підприємства змушені скорочувати виробництво і персонал. Восени 2024-го «Ростсільмаш» переходив на триденний робочий тиждень, а згодом скоротив 2000 співробітників (близько 10% штату). Усі інвестиційні проекти заморожено: компанія відклала заплановане розширення виробництва трансмісій, причіпної техніки, будівництво нового ливарного заводу тощо. За підсумками 2024 року чистий прибуток «Ростсільмашу» впав у 2,3 раза (до ~6,9 млрд руб) порівняно з попереднім роком, що свідчить про різке погіршення фінансового стану.

Причин спаду кілька.

1. По-перше, західні санкції і розрив кооперації суттєво ускладнили виробництво: імпортозаміщення провалилося, і без доступу до сучасних комплектуючих якість та конкурентоздатність російської техніки падають. За словами Бабкіна, на фоні санкцій держава намагалася підтримати галузь (пільгові кредити, субсидії через Фонд розвитку промисловості тощо), але цього виявилося недостатньо.
2. По-друге, внутрішній попит скоротився через фінансові проблеми аграріїв. Висока ключова ставка (ЦБ РФ утримує її на рівні 20% для стримування інфляції) робить кредити дорогими. Додатково фермерів вдарили зменшення держпідтримки та експортні мита на зерно, що знизило їхні рублеві доходи.

Фактично виникла парадоксальна ситуація: після виходу з російського ринку таких світових виробників, як John Deere і Claas, у вітчизняних заводів з’явилася монополія (частка «Ростсільмашу» на внутрішньому ринку перевищила 75%). Але замість зростання це призвело до колапсу – платоспроможний попит впав настільки, що аграрії можуть дозволити собі хіба що ремонтувати стару техніку. Як наслідок, склади заводів забиті нереалізованою продукцією (запаси на найбільших заводах зросли на 72% рік до року). Галузь втрачає кваліфіковані кадри і деградує технологічно, втрачаючи навіть той потенціал, що був напрацьований до війни.

Авіація: «мокрий» лізинг як вимушена імпровізація

Російська цивільна авіація – одна з найбільш постраждалих від технологічних санкцій сфер, і у 2025 році вона вимушено переходить до нестандартних рішень для підтримання авіапарку. У відповідь на західні санкції, що заборонили постачання нових літаків, запчастин і обслуговування, Кремль легалізував так званий «мокрий» лізинг іноземних літаків.

Восени 2024 року було ухвалено закон, який дозволяє російським авіакомпаніям орендувати літаки разом з екіпажами – спершу всередині країни, а з 2025-го планується поширити його і на міжнародні рейси. Схема «wet lease» передбачає, що літак надається з іноземним екіпажем, обслуговується та страхується лізингодавцем, а експлуатується під брендом російського перевізника. Фактично це спроба обійти санкційні обмеження: зберегти доступ до західних авіатехнологій без їх прямої передачі у власність росіян.

Першою такою угодою стала передача авіакомпанією iFly трьох широкофюзеляжних Airbus A330 у мокрий лізинг «Аерофлоту»​. Ці літаки залишаються під управлінням iFly (зі своїми екіпажами), але поповнюють парк «Аерофлоту» – тепер у флоті вже 15 таких A330, які виконують далекомагістральні рейси по Росії, зокрема на Далекий Схід​. За словами очільника Росавіації Дмитра Ядрова, така схема вигідна обом сторонам: одні перевізники швидко отримують додаткові судна для пікового сезону, інші – заробляють на здачі в оренду простоюючих літаків.

Однак довгострокові ризики та обмеження цього підходу очевидні.

По-перше, закон наразі дозволяє мокрий лізинг лише між російськими компаніями. Щоб залучати літаки від іноземних партнерів (наприклад, з країн Перської затоки чи Азії), потрібні подальші зміни до авіаційних правил, які ще в процесі розробки.

По-друге, більшість сучасних літаків Boeing/Airbus, що знаходяться в Росії, залишаються без офіційного техобслуговування. Втративши доступ до західних сервісів з 2022 року, авіакомпанії вже позбулися 58 повітряних суден, а ще близько 30% флоту (понад 700 імпортних літаків) опинилися під загрозою простою через відсутність запчастин.

Навіть якщо вдасться тимчасово отримувати потрібні деталі «сірими» каналами або через лізинг з дружніх країн, це не забезпечує стійкості авіапарку на довгий період. За оцінками української розвідки, без західної підтримки до 2030 року Росія буде змушена списати щонайменше 200 іноземних лайнерів (переважно Boeing і Airbus). Отже, “мокрий” лізинг – це вимушена міра для запобігання колапсу авіасполучень зараз, але вона не вирішує системної проблеми технологічної ізоляції. Без імпорту нових літаків та запчастин російська авіація опиняється в положенні, коли підтримання льотної придатності суден залежить від хитких неформальних схем, що загрожує безпеці польотів у довгостроковій перспективі.

Вихід Glencore: іноземні енергоактиви «замкнені» всередині

Тенденція до виходу західних інвесторів з російського паливно-енергетичного комплексу набула продовження: на початку 2025 року швейцарський сировинний трейдер Glencore повністю припинив багаторічну присутність в нафтовому секторі РФ. Компанія завершила угоду з продажу своєї великої частки (≈23,46% статутного капіталу) в нафтовидобувній компанії «Русснефть», якою володіла з початку 2000-х​. Ще наприкінці 2021 р. Glencore планував вийти з акціонерів «Русснефті», але через санкції 2022 року угоду заморозили​. Лише у лютому 2024-го путін спеціальним указом дозволив продаж пакета інвестору з «дружньої» країни​, після чого процес пішов до завершення. У квітні 2025 р. стало відомо, що новим співвласником «Русснефті» стала компанія OCN International DMCC з ОАЕ, яка отримала 16,33% звичайних акцій (≈12,25% від капіталу) – це частина пакета, раніше належного Glencore​. Решту колишньої долі швейцарців фактично поглинули структури самої «Русснефті»: її дочірня компанія «Бєлиє Ночі» ще наприкінці 2024 р. викупила ~17% звичайних акцій (≈12,75% капіталу)​. Таким чином, понад 25% акцій «Русснефті», які раніше були у руках іноземців, перейшли під контроль російських власників або партнерів з Перської затоки.

Вихід Glencore підсумовує ширшу тенденцію «замикання» активів у внутрішньому контурі російської економіки. За більш ніж рік війни більшість західних енергетичних корпорацій залишили РФ: BP оголосила про намір продати 19,75% «Роснефти», Shell та ExxonMobil вийшли з нафто-газових проектів, а сотні менших інвесторів позбуваються своїх часток. Влада Росії, зі свого боку, заборонила без спеціального дозволу продавати стратегічні активи інвесторам із «недружніх» країн, щоб уникнути розпродажу за безцінь. Тому схеми виходу часто передбачають передачу активів лояльним покупцям з країн на кшталт ОАЕ, Китаю чи індійських структур, або ж викуп через російські держбанки та фонди.

У випадку «Русснефті» угода стала можливою лише після особистого дозволу Путіна і на користь давнього партнера – арабського інвестора​. Подібні угоди не приносять значної валюти, адже продаються здебільшого неліквідні частки, часто з великим дисконтом або у розстрочку. Натомість для російської економіки це означає подальшу ізоляцію: скорочується доступ до західного капіталу, технологій і ринків, а великі компанії дедалі більше покладаються на обмежене внутрішнє фінансування.

Перепродаж часток «своїм» структурам – радше вимушений крок, щоб уникнути повної націоналізації. Але він не розв’язує проблему стагнації: без міжнародних інвестицій та експертизи галузь ризикує деградувати.

Як підсумував один з російських аналітиків, після відходу Glencore «Русснефть» залишилася без виходу за кордон, що відображає загальну тенденцію до закритості компаній і їх роботи лише у «внутрішньому контурі» економіки​.

Висновки

Сукупність наведених фактів свідчить: станом на квітень 2025 року санкційний тиск на Росію досяг стратегічної глибини. Вичерпуються фінансові буфери, як-от Фонд добробуту, через недоотримання нафтових доходів. Експортні галузі (нафтовугільна, газова) працюють на межі збитковості, що змушує уряд жертвувати бюджетними доходами і підтримувати корпорації на кшталт «Газпрому».

Одночасно технологічна ізоляція призводить до спаду у високотехнологічних виробництвах – від сільгоспмашин до авіапрому – які не можуть повноцінно розвиватися без імпорту та міжнародної кооперації. Російська економіка реагує вимушеною автаркізацією: іноземні інвестори виходять, активи переходять у руки місцевих чи «дружніх» власників, але це лише консервує системні проблеми.

У короткостроковій перспективі Росія ще здатна підтримувати відносну стабільність за рахунок накопичених резервів і ручного керування економікою. Однак тенденції – падіння експортної виручки, втеча капіталу та технологій, структурні дефіцити бюджету – вказують на поступове ослаблення економіки.

Санкційний тиск, хоч і не спричинив миттєвого колапсу, підточує фундамент російської економічної потуги, наближаючи її до стагнації та технічної рецесії. Кожен із розглянутих сегментів – фінанси, експортні галузі, промисловість – демонструє ознаки кризи, що розгортається, і без зняття санкцій чи кардинальної зміни політики ця криза матиме тенденцію лише посилюватись.