Позиція ВС щодо згоди другого з подружжя на укладення договору позики

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 462/2662/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати договір позики, оформлений розпискою між її чоловіком та іншою особою, на суму 29 880,00 дол. США недійсним через його фіктивність, безгрошовість та укладення без її згоди як дружини позичальника.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що відповідно до частин першої – третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів один із подружжя вважається, що він дає за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за меж дрібного побутового. Для укладення один із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з’ясована окремо

ВС наголосив, що приписи статті 65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов’язки для другого з подружжя лише у разі якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї (частина четверта статті 65 СК України).

Судді ВС відзначили, що для укладення договору позики ( за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного позивачем договору позики з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (стаття 65 СК України).

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.