Позиція ВС щодо процедури санації у справах про банкрутство

Якщо за час, протягом якого тривала процедура санації, відновлення платоспроможності боржника за допомогою існуючого механізму банкрутства не відбулося, вимог кредиторів задоволено не було, як і не було укладено мирової угоди, яка була б затверджена господарським судом, то процедура санації може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України як така, що позбавляє можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи Б-7732/2-25.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник, зокрема, посилався на те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки відповідну процедуру санації було розпочато до набрання законної сили Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», а норми цього Закону не встановлюють можливості припинення уже застосованої процедури санації та закриття з цих підстав провадження у справі про банкрутство.

Скаржник переконував, що закриття провадження у справі про банкрутство без відповідного рішення комітету кредиторів згідно з вимогами статті 21 Закону про банкрутство (в редакції Закону України № 2343 -XII, до внесення змін Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI) порушувало права кредиторів та ставило під сумнів мету закону.

Крім того, скаржник вважав, що стаття 231 ГПК України містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, серед яких немає визначеної судом першої інстанції підстави для закриття провадження у цій справі.

ОЦІНКА СУДУ

КГС ВС, залишаючи оскаржувані судові рішення без змін, зазначив, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Беручи до уваги те, що провадження у справі № Б-7732/2-25 тривало вже понад 12 років на стадії процедури санації, комітетом кредиторів та боржником мирової угоди укладено не було, а також те, що чинний у справі про банкрутство мораторій упродовж тривалого часу забороняв задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом, включені до реєстру згідно з ухвалою попереднього засідання у справі про банкрутство і не могли бути задоволені понад три роки через дію мораторію у справі про банкрутство, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у цій справі відповідно до загальних процесуальних норм (пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України) та статті 6 Конвенції.

Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети, визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови і порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Слід зазначити, що «відсутність предмета спору» в розумінні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта).

Отже, процедура санації може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України як така, що позбавляє можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство, оскільки за весь час, поки тривала процедура санації, відновлення платоспроможності боржника за допомогою існуючого механізму банкрутства не відбулося, вимог кредиторів задоволено не було, щодо боржника не було укладено мирової угоди, яка була б затверджена господарським судом.

КГС ВС також звернув увагу на те, що відповідно до норм чинного КУзПБ неможливим є завершення процедури банкрутства шляхом укладення мирової угоди у справі про банкрутство. Крім того, Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлено законодавче обмеження в застосуванні процедури ліквідації державного підприємства.

Зважаючи на викладене, КГС ВС дійшов висновку, що в разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.