Механізм оплати послуг арбітражних керуючих потребує удосконалення на законодавчому рівні

21 жовтня 2019 року почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ). Однією з новел, яку було відображено в книзі IV «Відновлення платоспроможності фізичної особи», є впровадження так званого інституту банкрутства фізичної особи.

Упроваджуючи цей інститут, законодавець мав на меті досягнути соціального та економічного ефектів від реалізації положень КУзПБ на практиці. Соціальним ефектом мало б бути зняття напруження в суспільстві у зв’язку зі звільненням фізичних осіб від значної заборгованості перед кредиторами, зокрема і перед фінансовими установами, яка накопичувалася роками. Економічний ефект мав полягати в покращенні майнового стану фізичних осіб — боржників після звільнення від боргів та можливості «почати фінансове життя спочатку».

Нагадаємо, що скористатися правом на звільнення від боргів через банкрутство можуть фізичні особи та фізичні особи — підприємці виключно за власною ініціативою шляхом подання відповідної заяви до господарського суду за місцем перебування боржника.

Однією з вимог для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, передбачених статтею 116 Кодексу України з процедур банкрутства, є подання разом із заявою про відкриття провадження доказів авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючого реструктуризацією за три місяці виконання повноважень (у 2021 році — 34 050 грн).

Законодавцем установлено спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника.

Складається ситуація, за якої особа, що потрапила в складне матеріальне становище, має можливість скористатися інструментом звільнення від боргів через процедури банкрутства, лише якщо сплатить 34 050 грн винагороди арбітражному керуючому.

Однією з основних причин низького попиту на послуги арбітражного керуючого з відновлення платоспроможності фахівці називають саме обов’язковість авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючого реструктуризацією за три місяці виконання повноважень. Проблема полягає в тому, що боржнику, як правило, ніде взяти таку суму і, відповідно, він не в змозі подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, щоб позбутися боргів.

Звісно ж, ця норма потребує доопрацювання, але в такому форматі, щоб арбітражним керуючим гарантувалося право на отримання винагороди, регламентоване статтею 43 Конституції України.

Чи є вихід із цієї ситуації нині?

Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 19 листопада 2020 року у справі № 910/726/20 (постанова) запропоновано досить цікавий механізм, щоб уникнути авансування винагороди керуючого реструктуризацією під час подання до суду заяви боржником. Висновки полягають у такому.

Законодавець не передбачив жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цієї особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин 2, 6 статті 43 Конституції України.

Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи.

Тож, відповідно, обидві особи (боржник та арбітражний керуючий) можуть подати до суду разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство звернення про призначення керуючого реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи.

Місцевий суд може розглянути подані документи як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражного керуючого та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.

Як бачимо, запропонований у постанові варіант є досить дієвим, однак не позбавляє обов’язку боржника в майбутньому здійснити розрахунок за угодою про розстрочення оплати з керуючим реструктуризацією. Зі свого боку арбітражний керуючий має проаналізувати майновий стан боржника на предмет наявності майна, яке підлягатиме реалізації в процедурі, щоб у майбутньому гарантовано отримати свої кошти та не опинитися серед кредиторів із безнадійною дебіторською заборгованістю.

Крім того, чинною редакцією КУзПБ не встановлено будь­-яких критеріїв співмірності розміру винагороди та обсягу наданих арбітражним керуючим послуг.

Єдиним критерієм обчислення розміру винагороди арбітражного керуючого є певна кратність до мінімальної заробітної плати, і це гарантовано щомісяця.

Досить часто виникає ситуація (особливо в ліквідаційній процедурі), коли оскаржуються судові рішення в межах справи, майна в боржника нема, процедура триває значний час, а арбітражний керуючий лише формально подає звіти. Однак у цей час оплата послуг арбітражного керуючого нараховується та в майбутньому стягується судами з кредиторів.

За таких умов необхідно внести зміни до КУзПБ, якими потрібно встановити критерії визначення співмірності розміру винагороди та обсягу наданих арбітражним керуючим послуг, а саме:

• складності справи та наданих арбітражним керуючим послуг;
• часу, витраченого арбітражним керуючим на надання відповідних послуг;
• обсягу наданих арбітражним керуючим послуг.

Однак для ретельної підготовки дієвих змін потрібно здійснити ґрунтовні дослідження та обговорити ці зміни з професійною спільнотою арбітражних керуючих. Лише таким чином можна досягти певного консенсусу, який би влаштував усіх учасників відносин.

Отож, питання доступу до процедур банкрутства і відновлення платоспроможності фізичної особи та оплата послуг арбітражного керуючого є взаємопов’язаними категоріями, які потребують удосконалення нормативного регулювання на законодавчому рівні.

Автор: Юрій МОІСЕЄВ, Радник ЮК L.I.Group,

“Юридична практика” №№ 31-32, 2021