Деякі концептуальні зауваження щодо “концепції реформи” КУзПБ (відповідальність)

Від редакції. Чи можна створити новий вид юридичної відповідальності, просто доповнивши Кодекс України з процедур банкрутства окремою книгою? Це питання постало під час обговорення концепції реформування відповідальності у справах про банкрутство юридичних осіб, яке відбулося 5 жовтня 2026 року. Запропонована модель передбачає відмову від нинішнього підходу до солідарної та субсидіарної відповідальності на користь нового інституту — конкурсної відповідальності. Ідеться не лише про зміну термінології, а й про окремі підстави, презумпції, майнові та немайнові наслідки для осіб, які управляли боржником. Чи узгоджується така конструкція із загальними засадами цивільного права та чи не створить вона нових суперечностей між кодексами? Свою позицію викладає Олександр Бірюков — доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету, міжнародний експерт. Його коментар став реакцією на публікацію Сергія Козлова про дискусію навколо реформи.

***

У статті Сергія Козлова зазначено, що «проєкт масштабної перебудови відповідальності у процедурах банкрутства пропонує відмовитися від нинішньої логіки солідарної та субсидіарної відповідальності на користь окремого інституту конкурсної відповідальності» з майновими, додатковими та немайновими наслідками для осіб, які юридично або фактично управляли боржником. Як зазначається у статті, зміни у сфері банкрутства пропонується оформити новою Книгою VI Кодексу України з процедур банкрутства з окремою «конкурсною відповідальністю», трьома її видами, презумпціями, дискваліфікацією управлінців і новими процесуальними механізмами.

Кожному юристу добре відомо, що в теорії права і законодавстві існують такі види юридичної відповідальності – цивільно-правова, адміністративна та кримінальна. Кожен із зазначених видів юридичної відповідальності регулюється окремими системоутворюючими законами, що формують законодавчу базу для всіх інших законів, які можуть передбачати певні особливості їх застосування у специфічних правовідносинах. Важливим є те, що інші закони мають враховувати загальні засади юридичної відповідальності, наведені у відповідних кодифікованих законах, що ґрунтуються на загальновідомих правових концепціях.

Цивільно-правова відповідальність регулюється нормами цивільного законодавства. Відповідальність визначених осіб передбачена і у законодавстві про банкрутство. Загальні положення щодо цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності містяться у Книзі першій “Загальні положення” Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Однак ця норма за формою є такою, що відсилає до профільного закону. Тут важливо вказати, що за сферою регулювання, особливостями таких правовідносин (щодо відповідальності) та правовим інструментарієм відносини щодо притягнення осіб до юридичної відповідальності не є об’єктом регулювання закону про банкрутство.

У Кодексі з процедур банкрутства є посилання на такі види цивільно-правової відповідальності, як субсидіарна та солідарна відповідальність. Разом із тим слід зазначити, що сам закон не містить ані визначення таких видів відповідальності для цілей застосування у відносинах неспроможності, ані достатніх правил і процедур застосування таких правових інститутів іншої сфери законодавства – договірного права як частини цивільного законодавства – у відносинах щодо визнання особи банкрутом (за українським законодавством існує тільки одна процедура – банкрутство).

Використання зазначених правових механізмів у відносинах неспроможності потребує окремого дослідження і глибокого наукового аналізу. Я багато разів писав і у своїх виступах на публічних заходах вказував на спірність використання зазначених видів договірної відповідальності у відносинах неспроможності. Необхідних положень для розуміння того, як мають застосовуватись ці частини договірного права у КУзПБ, не передбачено, а механічне перенесення цих правових механізмів на відносини неспроможності може бути помилковим. Це може впливати на прийняття доволі неоднозначних рішень у справах про банкрутство, де застосовуються норми КУзПБ без урахування загальних положень Цивільного кодексу. Недостатність у законі чітких правил застосування зазначених норм і наслідків порушення боржником основного зобов’язання (субсидіарна відповідальність) створює неабиякі складнощі для судів, які змушені пояснювати використання правових норм, що містять правила з виконання договірних зобов’язань, у відносинах, які не спрямовані на вирішення спору – у справах про банкрутство встановлюється юридичний факт. Щодо солідарної відповідальності моя позиція проста – вона була включена у закон про банкрутство помилково, оскільки не розрахована на застосування у відносинах неспроможності. Це значною мірою або й повністю нівелює ефективність процедур банкрутства.

Мені довелося, будучи консультантом Всесвітнього банку в Казахстані, пояснювати представникам Міністерства фінансів, які розробляли концепцію реформи законодавства про банкрутство, коли субсидіарна відповідальність може виникнути у відносинах неспроможності. І тут все максимально зрозуміло – це порука. У цих зобов’язальних відносинах можна легко зрозуміти те, яким чином традиційні інститути договірного права застосовуються у відносинах неспроможності, коли фізична особа-директор виступає поручителем. У таких договірних відносинах очевидно присутні усі елементи такого зобов’язання: і боржник, і кредитор, і третя особа, і основне зобов’язання, і додаткове. Але ці відносини не пов’язані безпосередньо з неспроможністю чи банкрутством.

Своїм студентам, які слухають курс «Конкурсне право», я зазвичай ставлю таке завдання, а саме: виявити ті правові механізми, що регулюються іншими сферами законодавства, але використовуються у справах про визнання особи неспроможною чи банкрутом. Правильні відповіді є досить рідкісними, а штучний інтелект не допомагає, оскільки в практиці такі ситуації у відносинах неспроможності майже не зустрічаються.

Це все я виклав для того, щоб показати наступне.

По-перше, відносини неспроможності не існують окремо від усього масиву правового регулювання в країні. У таких випадках я посилаюсь на один із ключових принципів законодавства про банкрутство, наведених у Принципах Всесвітнього банку. Цільова група Світового банку з розбудови ефективних систем неспроможності, членом якої я є, розробляє рекомендації з удосконалення законодавства про неспроможність у світі з обов’язковим урахуванням цього принципу.

По-друге, відносини юридичної відповідальності в Україні, як і в інших країнах світу є об’єктом регулювання окремого законодавства, де наводяться усі види відповідальності особи і загальні засади їх застосування.

По-третє, закон про банкрутство не є тим законом, який регулює відносини відповідальності. Вище я намагався це пояснити.

По-четверте, не можна просто так взяти у законі, що регулює дуже специфічні відносини – відносини з визнання особи неспроможною чи банкрутом, і ввести туди додаткові, зазначу, дуже спірні, положення без урахування загальних засад, встановлених загальним для цих правовідносин законом.

У цьому контексті наведу коментар щодо такого способу введення нових видів відповідальності, яким є включення у закон про банкрутство додаткової книги. Якщо застосовувати такий суто технічний підхід – вводити нові види відповідальності, використовуючи назву сфери права (йдеться про конкурсне право, а я був одним із перших учених, які ввели цей термін у науковий обіг, що зараз використовується як назва навчальної дисципліни, що викладається у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка), то можна відкрити шлях для ініціювання інших таких пропозицій, наприклад, трудової відповідальності (замість дисциплінарної), земельної, соціальної, податкової, фінансової, інвестиційної та десятка інших видів відповідальності. Це виглядає як жарт.

Також зазначу, що такі досить неоднозначні ідеї, які змінюють базову частину цивільного законодавства – зобов’язальне право, мають розглядатися й обговорюватися науковою спільнотою і обов’язково за участі фахівців-цивілістів та розробників проєкту Цивільного кодексу України, що готується до другого читання, для належного обґрунтування їх необхідності. Інакше це призведе до створення нових конфліктів між законами, які будуть містити різні правові системи регулювання одних приватноправових відносин.

Для пояснення наведу приклад існування такого конфлікту, що тривав з 2003 року. Два кодифікованих закони, що регулювали практично одну сферу суспільних відносин, містили дві різні і конфліктні концепції юридичних осіб – європейську і оновлену радянську.

Наостанок зауважу: якщо буде запропонований текст законопроєкту для широкого обговорення, мене як ученого і викладача права, крім наведеного вище, найбільше цікавитимуть пропозиції щодо внесення змін до Цивільного кодексу України. Тільки після цього можна обговорювати цінність такої ідеї загалом та доречність змін і наслідки введення нової Книги VI у КУзПБ для системи регулювання приватноправових відносин в Україні.

Сподіваюся, здоровий глузд переможе.

БІРЮКОВ Олександр Миколайович, доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету, міжнародний експерт