Якщо з працівником невчасно розрахувалися при звільненні – позиція ВС

Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також моральної шкоди.

Працівник будівельної компанії, щодо якої місцевим господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство, а потім відкрито процедуру санації, подав заяву на звільнення із займаної посади за власним бажанням. Причина звільнення – дев’ятимісячна заборгованість із виплати заробітної плати. Проте, роботодавець не переймався питанням повного розрахунку із особою, що звільняється, і та змушена була звернутися до господарського суду із позовом про стягнення заробітної плати в межах справи про банкрутство. Позивач вказував, що внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати та непроведення остаточного розрахунку в день звільнення, відповідачем було грубо порушено його права.

Господарський суд Херсонської області відкрив провадження у справі №923/1804/14 (923/126/20), і 18.06.2020 ухвалив рішення на користь позивача – про виплату нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з травня 2019 року по листопад 2019 року та з лютого 2020 року по квітень 2020 рок в сумі 67 705,06 грн.

03.07.2020 на виконання зазначеного рішення у справі №923/1804/14 (923/126/20) відповідач виплатив позивачу заробітну плату в повному обсязі.

Виплачена сума не задовільнила колишнього працівника будівельної компанії, і він вдруге звернувся із позовом до Господарського суду Херсонської області про стягнення з колишнього роботодавця додаткових виплат:

• середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за три місяці в сумі 24 141,97 грн;
• вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 24 339,86 грн;
• компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2019 року по червень 2020 року в сумі 2 185,75 грн з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів;
• моральної шкоди в сумі 42 360 грн.

Суд першої інстанції відкинув вимоги в частині стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги, значно зменшив компенсацію втрати частини заробітної плати, а щодо моральної шкоди, то дійшов висновку, що достатнім є стягнення грошових коштів в сумі 3000 грн.

Суд апеляційної інстанції із висновком місцевого господарського суду не погодився і підтримав наведені у позовній заяві вимоги, хіба що скоригував окремі розміри сум додаткових виплат. Зокрема, компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням строків її виплати, визначив у сумі 1 759, 53 грн, а моральну шкоду обмежив у 10 000 грн.

Крапку у цьому питанні поставив Касаційний господарський суд у складі Верховного суду, який підтримав позицію суду апеляційної інстанції і виписав остаточну правову позицію у Постанові від 24 червня 2021 року в справі № 923/1804/14 (923/126/20).

Щодо середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, то ВС зазначає наступне:

• Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
• Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
• Форма звернення працівника до роботодавця про проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні може бути виражена як шляхом звернення такого працівника із відповідним позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати, так і шляхом подання відповідної заяви до роботодавця, яка містить таку вимогу. Апеляційним господарським судом у даній справі встановлено, що заява особи про звільнення від 18.03.2020 містить в собі вимогу про проведення з ним повного розрахунку по заробітній платі.

Щодо стягнення вихідної допомоги, позиція ВС така:

• Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
• Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору із зазначених підстав, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
• Суд апеляційної інстанції, оцінивши на підставі статей 73, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України копію заяви особи про звільнення встановив, що причиною розірвання трудового договору стала систематична невиплата працівнику заробітної плати та дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь вихідної допомоги. Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного господарського суду.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, ВС вказав:

• Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України “Про оплату праці”).
• Відповідно до статей 1, 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
• Встановивши порушення відповідачем строків виплати заробітної плати, відсутність в матеріалах справи доказів повної або часткової виплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також здійснивши відповідний розрахунок сум, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позовної вимоги особи в сумі 1 759,53 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Щодо моральної шкоди, то Верховний Суд наголосив на тому, що:

• Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
• Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
• Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань.
• При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
• Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
• Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини справи свідчать про те, що тривала відсутність заробітної плати вочевидь не могла не призвести до виникнення у особи моральних страждань з приводу неможливості самостійно забезпечити власні потреби. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000 грн такими, що відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства, а також вимогам розумності та співмірності.