Україна щороку імпортує мигдалю на $25 млн, але власне виробництво залишається нішевим

Український ринок мигдалю залишається значною мірою залежним від імпорту: щорічно на закупівлю цієї продукції за кордоном витрачається близько $25 млн. Водночас зростання внутрішнього попиту на горіхи та продукти їх переробки поки не призвело до масового закладання мигдалевих садів.

Вирощування цієї культури в Україні залишається переважно нішевим аграрним бізнесом, оскільки вихід на промислові масштаби потребує значних початкових інвестицій та готовності виробника чекати кілька років до отримання стабільної віддачі від вкладених коштів.

Одним із головних стримувальних факторів є клімат. Мигдалеві сади чутливі до погодних коливань, а весняні заморозки та дефіцит вологи можуть суттєво впливати на майбутній урожай. Для зниження цих ризиків господарствам потрібні відповідні сорти, правильно підібрані ділянки та сучасні системи зрошення.

Закладання промислового мигдалевого саду вимагає значних витрат ще до отримання першого товарного врожаю. Інвестувати потрібно в саджанці, підготовку землі, систему поливу, захист рослин та подальший догляд за насадженнями.

При цьому молодому саду необхідно кілька років, щоб вийти на рівень урожайності, за якого виробництво може стати рентабельним.

Додатковою проблемою для українських господарств залишається обмежений доступ до спеціалізованих сортів, здатних забезпечувати стабільний урожай у місцевих кліматичних умовах. Не всі виробники мають і необхідні технології зрошення та захисту рослин, що ускладнює конкуренцію з імпортною продукцією.

Переробка може зробити мигдаль вигіднішим

Попри високий поріг входу, значні обсяги імпорту свідчать про наявність внутрішнього ринку для цієї культури. Додаткові можливості створює попит харчової промисловості на мигдаль та продукти його переробки.

Для невеликих українських господарств перспективною може бути не конкуренція з великими міжнародними виробниками виключно за ціною сирого горіха, а робота в сегментах із вищою доданою вартістю. Йдеться, зокрема, про органічну та локально сертифіковану продукцію, а також виробництво мигдалевих паст, олії та інших продуктів переробки.

Зменшити витрати може й кооперація виробників. Спільна закупівля саджанців і техніки, використання інфраструктури для доробки та переробки врожаю, а також об’єднання зусиль у маркетингу здатні зробити невеликі господарства конкурентоспроможнішими.

Таким чином, імпорт мигдалю приблизно на $25 млн щороку створює потенційну нішу для українських агровиробників, однак швидкого імпортозаміщення очікувати не варто. Масштабування внутрішнього виробництва потребуватиме довгострокових інвестицій, технологічного розвитку та адаптації садів до кліматичних ризиків.