Торік для оборонних відомств українські компанії виготовили 1,7 млн дронів

Виробництво дронів в Україні у 2024 році сягнуло 1,7 млн одиниць, що в понад 1,4 тис. разів більше, ніж у 2022 році (1,2 тис. одиниць), засобів РЕБ та РЕР – 34,7 тис. проти 53 одиниць у 2022 році, повідомляє аналітичний центр StateWatch з посиланням на зведені дані оборонних відомств та українських підприємств.

“Виробництво дронів в Україні у 2024 році сягнуло 1,7 млн одиниць. Відповідно до зведених даних оборонних відомств та українських підприємств, це в понад 1,4 тис. разів більше проти показників 2022 року (1,2 тис. одиниць). Також засобів РЕБ та РЕР торік виготовили у кількості 34,7 тис. проти 53 одиниць у 2022 році”, – йдеться у повідомленні StateWatch, що отримало агентство “Інтерфакс-Україна” у п’ятницю.

Проте, як зазначається, ці дані не враховують техніку, що виробили в Україні на замовлення благодійних організацій, військових частин, міських рад тощо. Очікується, що у 2025 році український̆ оборонний̆ сектор має можливості для виготовлення понад 8 млн одиниць БПЛА та 385,8 тис. засобів РЕБ та РЕР.

Про це StateWatch повідомляє із посиланням на звіт Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості (нині ліквідованого) про результати реалізації̈ експериментального проєкту щодо оборонних закупівель безпілотних систем, РЕБ та активних засобів протидії̈ технічним розвідкам вітчизняного виробництва. У звіті йдеться про значне зростання обсягів виробництва кодифікованих, допущених до експлуатації та прийнятих на озброєння виробів БПЛА, РЕБ та РЕР в Україні.

Зокрема, у 2022 році було виготовлено безпілотників у кількості 1,2 тис. одиниць такої номенклатури: розвідувальні коптери І класу (міні, малі та середнього радіуса дії), літаки-камікадзе глибинного ураження, ударні коптери-камікадзе/FPV. Уже наступного року виробництво зросло до 415,03 тис. одиниць, а модельний ряд поповнився ударними літаками-камікадзе з дальністю до 40 км та літаками багаторазового використання з радіусом дії понад 500 км. Протягом 2024 року виробництво зросло втричі за обсягами – до 1,7 млн, водночас у поточному році потенційно можуть виготовити до 8 млн безпілотників.

З-поміж виробників наземних роботизованих комплексів (НРК), у 2022 році на ринку функціонували 5 підприємств, серед яких лише 3 мали готові прототипи виробів. Зокрема, було представлено лише один тип НРК – логістичний, якого протягом року виготовили лише 2 одиниці. У 2023 році з-поміж виробників працювало вже 10+ компаній, а кількість пристроїв сягнула 200 одиниць. Водночас розширились типи НРК: додано бойовий, мінер/камікадзе та дистанційно-керований бойовий модуль. У 2024 році кількість підприємств вже налічувала 30, що сукупно виробили 3 тис. НРК. Наразі налічується понад 120 різних виробів від 70 виробників, зокрема понад 80 моделей сертифіковані та допущені до закупівлі державними замовниками.

Крім того, у 2022 році виробники представили тільки тактичні перевізні засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та розвідки (РЕР), а обсяг виробництва складав усього 53 штуки. Натомість у 2023 році кількість зросла майже вдвічі до 98 одиниць, а у 2024-ому – до 34,4 тис. Типи РЕБ та РЕР розширились з 2 до 7 видів від 2022 року. Нині виробляють: тактичні та стаціонарні системи, засоби для прикриття техніки й окопні, ранцеві, переносні, рушниці та блоки генерації завад. На 2025 рік прогнозують 385,8 тис. одиниць плюс два нові типи — модуль і стратегічний комплекс.

У нині ліквідованому Мінстратегпромі зазначали, що така динаміка виробництва стала можливою завдяки експериментальному проєкту щодо закупівель безпілотників, РЕБ та активних засобів протидії технічним розвідкам. Проєкт діє з березня 2023 року за постановою Кабміну №256 з метою удосконалення порядку проведення оборонних закупівель для потреб оборони, підвищення рівня прозорості та конкурентності процедур, підтримки українських виробників. Фінансування здійснювалося з державного бюджету, коштів United24 та інших джерел.

Як наголосили у StateWatch, експериментальний проєкт виявив такі структурні проблеми, які потребують врегулювання: невизначеність щодо стандартів контролю якості; недостатня інтегрованість спрощених процедур у загальнодержавні ІТ-системи обліку; складність у переході від дослідної експлуатації до серійного постачання без додаткової нормативної підтримки.