Позиція ВС щодо сплати податку внаслідок прощення боргу

Під додатковим благом розуміється тільки основна сума боргу платника податку, прощеного кредитором за його самостійним рішенням, в цю суму не включаються проценти, нараховані за користування кредитом, прощені кредитором.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 819/1181/17.

Так, позивач звернулась до суду з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Посилаючись на невідповідність оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначила те, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб, є передчасним та сформованим без з`ясування всіх обставин, що є передумовами виникнення обов`язків звітування та сплати відповідного податку, зокрема щодо відсутності в акті перевірки даних щодо списання основної суми кредитного боргу, а також щодо належного повідомлення про прощення (анулювання) боргу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

Скасовуючи оскаржувані індивідуальні акти, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що:

1. акт перевірки не містить даних, які б свідчили про те, що суми боргу платника податку анульовані кредитором за його самостійним рішенням;
2. в акті перевірки також відсутня інформація про розмір складових боргу – заборгованості зі сплати кредиту, відсотків, пені або штрафу;
3. у ході розгляду справи відповідачем не надано доказів, що підтверджують повідомлення позивача про анулювання (прощення) заборгованості.

Судді ВС підкреслили, що згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим, проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

ВС наголосив, що відсутність в підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самостійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Згідно з підпунктом “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника – шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, у якому таких борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суми боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

ВС зауважив, що ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не було належним чином встановлено обставин, що передують висновку про наявність у позивача обов`язку сплачувати відповідний податок, зокрема не витребувано із банку відповідних документів, які б підтверджували факт повідомлення (неповідомлення) позивача про прощення (анулювання) боргу, з дотриманням порядку якого пов`язується виникнення обов`язку боржника відображення такого доходу у річній податковій декларації та сплати відповідних податків (зборів), обов`язкових платежів.

Верховний Суд скасував постанову Тернопільського окружного адміністративного суду та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.