Доісторичні люди могли встромляти піки в землю, щоб полювати на мамонтів, – дослідження

Коли справа дійшла до знищення гігантських тварин, доісторичні мисливці буквально зіткнулися б із гігантським завданням. Тепер дослідники пролили нове світло на те, як вони могли це зробити.

Експерти, які вивчають гострі кам’яні наконечники, зроблені людьми Кловіс, що жили в Америці близько 13 000 років тому, кажуть, що замість того, щоб метати списи у величезних тварин, як-от гігантські бізони, мамонти або наземні лінивці, племена могли втикати свою зброю вістрям догори в землю, щоб пронизувати істот, які нападали на них.

“Ми тільки зараз усвідомлюємо, що люди в багатьох культурах полювали або захищалися від мегафауни за допомогою увіткнутих пік упродовж тисяч років”, – сказав доктор Скотт Байрам із Каліфорнійського університету в Берклі, співавтор дослідження.

Він додав, що мисливці, які використовують піки, часто підбурювали велику дичину атакувати їх, а встромлена піка могла “виробляти” набагато більшу силу, ніж удар рукою або кинутий спис.

“З цього випливає, що піки були б кращими проти агресивної мегафауни”, – зазначив доктор.

У журналі Plos One команда зазначає, що, хоча наконечники Кловіс добре відомі, не було знайдено неушкодженої зброї, тому незрозуміло, як саме використовувалися наконечники.

Однак вони вказують, що історичні джерела, включно з картинами полювання на кабанів і описами полювання на ведмедів, левів і ягуарів, зображають людей, що використовують колючу зброю, яка впирається в землю під час полювання на великих тварин, у той час як цей підхід також використовували для захисту від хижаків і від бойових коней, які атакують, у військових битвах.

Щоб дослідити ідею про те, що люди Кловіс могли використовувати свої кам’яні наконечники аналогічним чином, команда провела експерименти з використанням копій того, який, на їхню думку, могла мати вигляд зброя, з кам’яним наконечником, що утримується зв’язками між дерев’яною жердиною і кістяним стрижнем.

Команда виявила, що гострий наконечник Кловіс міг проткнути коров’ячу шкуру з відносно невеликою силою, але зламався б, якби його впустили вістрям вниз на дубову дошку з великою силою (символізуючи зіткнення з кісткою). Однак команда виявила, що вони можуть відрегулювати кріплення так, щоб вони розвалювалися в останньому сценарії, звільняючи наконечник, не ламаючи його, але потенційно даючи змогу піці глибше встромитися у тварину.

Байрам додав, що форма деяких наконечників Кловіс могла б бути дуже ефективною для наконечників пік, і таке застосування могло б пояснити виявлення повних наконечників Кловіс із необробленими рештками мамонта.

Наразі команда планує експерименти з чимось на кшталт копії мамонта – блоком балістичного гелю, прикріпленим до об’єкту, що рухається, з великою масою, – щоб зрозуміти, як може змінитися результат, якщо удар включатиме не лише силу, яка діє в лобовому напрямку.

Професор Метін Ерен з кафедри антропології Університету штату Кент у США, який не брав участі в роботі, сказав, що це не перший випадок, коли археологи пропонують “використання пік” для наконечників Кловіс.

Але він додав: “Звичайно, головна проблема в тому, що археологи ніколи не знаходили ніяких дерев’яних копій або держаків дротиків Кловіс, не кажучи вже про якісь вагомі докази того, що списи дійсно використовувалися подібно до пік. Нам справді потрібно переконатися, що наші висновки не випереджають наші експерименти і, що ще важливіше, фактичні археологічні дані”.