Проблемні борги держбанків: чому зменшення рівня NPL може стати проблемою для всіх

Останній випуск банківської статистики засвідчив суттєве зниження рівня проблемних кредитів (NPL) в українських банках. У кінці червня 2021 року цей показник опустився до 37,2%, тоді як на початку 2020 року прострочення платежів більш ніж на 90 днів фіксувалося за кожним другим кредитом.

Серйозний результат, але, як відомо, досконалість не має меж.

Стратегія Нацбанку передбачає, що через три роки рівень проблемних позик у банківській системі не перевищуватиме 10%.

Такий рівень в НБУ вважають цілком досяжним, проте ці плани банкіри оцінюють скептично.

Завдяки чому падає рівень проблемних кредитів в українських банках, чому це важливо та з якими проблемами стикаються держбанки через “погані” позики?

На фоні останньої кризи та націоналізації Приватбанку кілька років тому в Україні був зафіксований рекорд з обсягу проблемних кредитів. У жовтні 2018 року в портфелях банків “поганими” був кожен другий з виданих кредитів. Не в буквальному сенсі, а в грошовому: обсяг NPL тоді становив 666 млрд грн.

Довідка. Міжнародний валютний фонд класифікує NPL як кредити, за якими виплата відсотків та основної суми боргу прострочена на 90 і більше днів.

У лідерах за цим показником із зрозумілих причин були державні банки, які довго використовувалися як гаманці для олігархічних та політичних кланів.

Завдяки кредитам від державних банків олігархи брали участь у приватизаційних аукціонах, надавали позики пов’язаному з ними бізнесу, а керований політичною доцільністю менеджмент не переймався поверненням виданих коштів, адже це не їх кошти, а гроші платників податків.

Кошти держбанків також використовувалися для фінансування виборів.

Банк видавав кредити пов’язаним з владою компаніям, які через схеми направляли кошти на фінансування виборів. Якщо вибори вигравали, то банк докапіталізовували та закривали “дірку”. Якщо програвали, то питання повернення кредитів переходило до нової влади. Остання діяла аналогічно.

Проблеми з поверненням кредитів мали і комерційні банки. Часто це були необачно закредитовані компанії, бізнес яких не витримав випробування черговою кризою, а реалії судової системи дозволяли не повертати позики.

Водночас угоди із злиття-поглинання банків інколи призводили до того, що компанії не вважали за потрібне повертати кредити. Мовляв, я у нового власника нічого не брав і не буду нічого повертати.

Типовими боржниками з найбільшими обсягами неповернутих кредитів були небідні люди, які впливали і продовжують впливати на українську політику.

Серед проблемних позичальників можна знайти компанію “ЕСУ” Ріната Ахметова, яка позичила гроші в державному банку для придбання “Укртелекому”, компанії братів Клюєвих з десятками мільярдів боргів і групу “Приват”, що винна Приватбанку понад 100 млрд грн.

Якщо для боржників їх кредит – це можливість збагатитися, то для платників податків та банків це суттєва проблема.

“Кожен проблемний кредит – це потенційний збиток банку, який обмежує його можливості з кредитування економіки. Банки мають відповідати суворим нормативам і не можуть кредитувати більше при досягненні певного рівня збитків”, – каже керівник аналітичного відділу Альфа-банку Олексій Блінов.

Недоотримання прибутку від NPL банк компенсує отриманням прибутку від працюючого кредиту. Простою мовою – за позичальників, які не розраховуються за свої борги, платять сумлінні позичальники.

“NPL – хронічна українська проблема “чесні платять за хитрих”, коли фінансові установи змушені підвищувати процентні ставки за кредитами всім клієнтам. Вища вартість кредитів також обмежує кредитування і гальмує економічне зростання в довгостроковій перспективі”, – пояснює Блінов.

Проблемна заборгованість накопичувалася роками. На балансах банків навіть зараз можна побачити “погані” кредити, видані на початку 2000-х.

“На вирішення проблем щодо проблемних активів впливали внутрішні і зовнішні фактори. Серед найсуттєвіших – нерозвиненість цивілізованого NPL-ринку, що в різні часи спричинялася загальноекономічним станом у державі і недосконалістю законодавчого регулювання, зокрема, щодо захисту прав кредиторів, податкових аспектів, професійної діяльності на цьому ринку. Недоліки законодавства створювали небажане податкове навантаження на банки в разі продажу кредитних портфелів, обмежували можливості звернення стягнення і роботи з проблемними активами, вносили неоднозначність щодо кола осіб, які можуть здійснювати діяльність з придбання проблемних боргів”, – пояснює партнер ЮФ CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang Ігор Олехов.

У цьому напрямку помітний суттєвий прогрес.

За останні чотири роки частка непрацюючих кредитів скоротилася на понад 20 в. п. до 37,2%. Від рекордного у 2018 році рівня обсяг NPL скоротився на 39% до 408 млрд грн.

Лідерами за цим показником залишаються державні банки. На них припадає понад 70% NPL-портфеля банківського сектору. Якщо рахувати частку NPL у державних банках без Приватбанку, то цей показник падає до 41%.

Зменшення частки NPL можна було б пояснити врегулюванням проблемної заборгованості та збільшенням обсягу працюючого кредитного портфеля.

Останній фактор відпадає: загальний обсяг портфеля виданих банками позик у 2017-2021 роках майже не змінився. Він навіть скоротився на 0,2%. На початку 2017 року він становив 1 081 млрд грн, у червні 2021 року – 1 079 млрд грн. Тобто скорочення частки NPL в українських банках – це результат вирішення питань проблемної заборгованості, а не збільшення кредитного портфеля.

Як банки можуть позбутися проблемного кредиту? Реструктурувати, продати чи списати. Кредит можна перетворити з NPL на PL, запропонувавши позичальнику вигідні умови, продати борг з дисконтом іншій установі або списати, якщо за ним стягнене забезпечення чи повернення боргу неможливе.

“Найбільш дієвий спосіб врегулювання непрацюючих кредитів – списання. Банки також активно використовують інструменти реструктуризації проблемних боргів та стягнення заставного майна”, – пояснюють в НБУ.

Регулятор нагадав, що у 2020 році державні банки для продажу майнових прав отримали дозвіл на використання голландських аукціонів. У найближчий місяць регулятор сподівається побачити перші успішні кейси. Якщо повернути борг неможливо, то банк може списати його коштом резерву.

Якщо за кредитом за останні три роки не було суттєвих платежів, банк не мав доступу до застави та не отримував коштів від її реалізації, якщо банк не продав борг на аукціоні тричі поспіль, якщо банку відомо про списання активу іншими установами, такі позики Нацбанк вважає безперспективними.

Водночас регулятор нагадує, що таке списання – не прощення боргу. Банк зобов’язаний боротися за нього, щоб повернути витрачені кошти в резерв.

Погашення NPL з резервів у комерційному банку має породжувати питання у його акціонерів, адже це здійснюється їх коштом. Однак у разі таких дій з боку держбанків це питання всіх платників податків, адже кошти на формування резервів банки отримують переважно з бюджету у вигляді докапіталізації.

Стратегічна ціль на кінець 2024 року – не більше 10% NPL у банківській системі.

“Це абсолютно досяжна мета. Покриття непрацюючих кредитів резервами під усі кредити оновило максимум на кінець червня 2021 року – 97,9%. У 2020 році банки розробили трирічні стратегії з врегулювання непрацюючих активів. Очікуємо, що банки позбудуться непрацюючих позик”, – вважають в НБУ.

У разі успішної реалізації стратегії частка NPL впаде до 24% на початку 2023 року. Якщо зросте кредитування, то рівень NPL знизиться до менш ніж 20%. Це виглядає доволі оптимістично навіть на фоні нинішнього скорочення рівня NPL. За даними регулятора, за 2018 рік частка NPL скоротилася лише на 1,2 в. п., за 2019 рік – на 5 в. п., за 2020 рік – на 6,7 в. п. За перше півріччя 2021 року цей показник упав ще на 4,2 в. п. Якщо банки збережуть такий темп, то за 2021 рік частка NPL може скоротитися на понад 8 в. п.

Навіть за умови збереження темпу скорочення цього показника на 8 в. п. щороку до кінця 2024 року можна буде досягнути 10-відсоткової частки NPL.

Однак опитані ЗМІ банкіри висловили певний скептицизм. На їхню думку, досягти цього показника буде складно через невизначеність у питанні проблемної заборгованості Приватбанку, яка становить майже 178 млрд грн.

В останні роки обговорювалося чимало сценаріїв: від створення юридичної особи, якій передадуть ці кредити, до угод з акціонерами під наглядом консорціуму міжнародних радників, хоча до переговорів справа не дійшла.

Це питання чутливе, бо його контролюють міжнародні партнери України. Вони вимагають при вирішенні проблеми зберегти інтереси платників податків.

ЗМІ направили запит у Приватбанк з питаннями щодо стратегії держбанку із скорочення частки NPL. Там зазначили, що до 2023 року банк планує знизити рівень NPL до 5%, однак без врахування кредитів, пов’язаних з ексакціонерами. Останні банк оцінює 164,7 млрд грн, це майже 93% всіх непрацюючих позик. У кінці червня 2021 року банк мав проблемних позик (якщо не враховувати кредити колишніх власників Приватбанку) на 12,7 млрд грн, це 5,1% кредитного портфеля. Виходить, що державний банк планує за 2021-2022 роки скоротити частку NPL, не пов’язаних з колишніми акціонерами, на 0,1 в.п.

Крім того, окремі реструктуровані державними банками кредити можуть знову стати NPL через низьку якість реструктуризацій. Серед них, наприклад, досягнення домовленості з власником ТРЦ “Гулівер” Віктором Поліщуком. Свого часу проблемний кредит на 460 млн дол псував Ощадбанку чимало нормативів. Питання вирішилося реструктуризацією, умови якої банк не розголошує, а повернення тіла кредиту досі під питанням. За версією окремих банкірів, тіло кредиту має бути сплачене в кінці терміну угоди.

Ще один приклад низької якості реструктуризації – кейс Ощадбанку з групою компаній ТММ, яку пов’язують з Миколою Толмачовим. У 2019 році вони досягнули угоди про реструктуризацію кредиту на 700 млн грн. Утім, судових спорів це не зупинило, як і не покращило реальну якість кредитного портфеля. ТММ також судиться з ПУМБ та Альфа-банком. На правах анонімності один з банкірів розповів, що компанія не налаштована на реальні домовленості. За даними банкірів, поки тривають судові процеси, компанія намагається відчужити низку активів, що може свідчити про її підготовку до банкрутства.

Отже, такі “працюючі” кредити пізніше знову стануть NPL. У Нацбанку визнають можливість перетворення реструктурованих кредитів на NPL і називають це проблемою. Якщо більшість реструктуризацій виявляться нежиттєздатними, то НБУ змусить банки звітувати про якість їх роботи з проблемними кредитами.

Вірогідність збільшення NPL через кризу – маловірогідний ризик. Україна пройшла гостру фазу коронакризи без зростання цієї частки. Однак зберігається небезпека нових локдаунів і падіння економіки, що визнає й НБУ.

Проте варіант із збільшенням частки непрацюючих кредитів через невдалі реструктуризації виглядає реальнішим та небезпечнішим. НБУ поки що їх не перевіряє, хоча приклади вже є.

Загалом утримання великої кількості проблемних кредитів щодо загальних активів банків становить для них величезний ризик. Особливо це стосується державних банків.

У своїй стратегії Нацбанк планує зменшити частку активів держбанків у системі в кінці 2024 року до рівня, який не перевищує 10% (нині – 37,8%). Держава незабаром збирається продавати свої банки, а потенційні інвестори зацікавлені вкладати кошти в банки із здоровими кредитними портфелями.

Однак якщо процес зменшення частки NPL держбанками буде виконаний неякісно, проваляться одразу два великі прогнози НБУ. Тоді державі залишиться або погашати ці кредити коштом резервів – перший мінус для бюджету, або продавати банки дешево – другий мінус для бюджету.

Гарний приклад боротьби з непрацюючими кредитами показав Європейський центральний банк, у якого НБУ позичив багато ідей для стратегії остаточного розв’язання проблеми NPL. У більшості країн ЄС частка непрацюючих позик не перевищує 5%, лише п’ять країн мають більший показник.

Український регулятор хоче повторити успіх ЄЦБ. Теоретично це можливо, але на практиці реалізація цього плану в українських реаліях під питанням.

Автори: БОГДАН ВАЛЬД, ОЛЕКСАНДР МОЙСЕЄНКО

Джерело