«Виконавська санкція» – термін, який дуже не сподобається боржникам

Глушко Сергій
8 червня 2021, 12:03
15717 хвилин читати

Наразі цього терміну ще немає у законодавстві про виконавче провадження, а як обходити чинні положення закону злісні боржники вже навчилися

  • Посилання скопійованоlink copied

На боржника, який вчасно не виконав рішення суду про повернення боргу, чекає відкриття виконавчого провадження і примусове стягнення заборгованого органом Державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Причому, крім суми основного зобов’язання, доведеться додатково заплатити виконавчий збір або основну винагороду приватного виконавця.

Правила стягнення збору та винагороди регламентовано нормами Закону України №1404-VIII від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження», але законодавець зробив це так «вдало», що наслідком стало утворення суперечливої судової практики. Тому, принцип, що «найдешевшим способом виконання судового рішення є його добровільне виконання» буває не завжди переконливим. Іноді виходить так, що як держава, в особі органу ДВС, так і приватні виконавці витрачають власні кошти на організацію примусового виконання рішення, а суд фактично «звільняє» боржника від необхідності сплати виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця.

При цьому певні категорії боржників і так звільнені законодавцем від сплати виконавчого збору. Це, зокрема, боржники за рішеннями, які підлягають негайному виконанню. До речі, в перелік таких «пільговиків» абсолютно безпідставно попали і боржники за виконавчими написами, що вчинені на аграрних розписках.

Андрій Авторгов

Прокоментувати нинішній стан речей у сфері виконавчого провадження видання «Борг.Експерт» попросило к.ю.н., приватного виконавця Андрія Авторгова:

Проблема правової природи

Визначення поняття виконавчого збору в Законі України «Про виконавче провадження» викладено наступним чином: «Виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України для примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до державного бюджету України». Чи стає зрозумілим із цього визначення щось про сутність виконавчого збору? Чи є це санкцією за невиконання рішень, як це має бути, чи є це платою, як пишуть деякі суди, за вчинення виконавцем якихось юридично значимих дій, які призвели до реального та фактичного виконання рішення? Відповіді немає.

Нічого нового не додають і положення законодавства, в яких йдеться про приватних виконавців. У частині третій статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» лише сказано, що «основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору»!

І від цього у нас всі проблеми – від нерозуміння сутності примусового виконання рішень.

“Безстрашні” боржники

Боржники вже навчилися обходити і стягнення виконавчого збору і, особливо, винагороду приватного виконавця.

Адвокати вже навіть проводять вебінари на тему «як не платити виконавчий збір і винагороду»

Виникають наступні ситуації. Державний або приватний виконавець відкрив виконавче провадження, вжив усі заходи для примусового виконання, наприклад, описав майно боржника, передав його на реалізацію, і воно, фактично вже перебуває на торгах, і тут боржник домовляється із стягувачем, сплачує йому суму боргу поза межами депозитного рахунку органу ДВС або приватного виконавця, як то кажуть, напряму, і просить стягувача відкликати виконавчі документи. Стягувач звертається до органу ДВС або приватного виконавця із заявою про повернення виконавчого документу стягувачу. Закон говорить, що в такому випадку постанова про стягнення виконавчого збору все одно виокремлюється і підлягає примусовому виконанню. Проте, суди дотримуються іншої позиції, і кажуть, раз не відбулося фактичного виконання, тому немає підстав для стягнення виконавчого збору або основної винагороди.

Поза увагою суду залишається питання – а чи не відбулося завдяки діям державного або приватного виконавця фактичне виконання рішення? Суд не досліджує це питання взагалі.

Правові позиції Верховного суду

Стягнення виконавчого збору регламентує частина 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Проблема полягає в тому, що у початковій редакції цієї статті йшлося про те, що виконавчий збір стягується державним виконавцем в розмірі 10% від суми, яка фактично стягнута. Потім законом № 2475-VIII від 03.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» редакцію статті 27 було змінено на наступну:

«У частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінити словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Фактично мова йде про те, що виконавчий збір стягується не від фактично стягнутої суми, а від суми, яка підлягала примусовому стягненню. Проте, касаційні суди різних юрисдикцій у складі Верховного Суду неоднаково застосовують норми статті 27, а також ігнорують зміст, закладений в новій редакції статті, і це призводить до суперечливої судової практики.

Зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 30 травня 2018 року у справі №808/3791/16 говориться, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а звернення стягувача із заявою про повернення виконавчого документа не звільняє боржника від обов’язку сплати виконавчого збору.

Натомість, Касаційний цивільний суд у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц та Касаційний господарський суд у постанові від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13 вирішили, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.

Проблема застосування судами правового режиму частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу виносилась на розгляд Великої палати Верховного суду.

На жаль, ВП ВС свої висновки базувала на старій редакції статті 27. У постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 наголошується, що виконавчий збір за своїм змістом є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Тепер у разі «змови» стягувача і боржника суди дуже рідко займають сторону виконавців, особливо приватних. Постанови про стягнення винагороди скасовуються. Судді міркують, що от сторони домовились, виконавець нічого не зробив, а сума може бути досить значною, і, тому, бажання отримати основну винагороду начебто несправедливе. В такому випадку приватний виконавець практично працює собі в збиток.

Є жарт, що Верховний суд – це найвища судова інстанція, яка виправляє помилки нижчих інстанцій і увіковічнює власні. Проте, є виключення і в судовій системі. Наприклад суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей. Він у своєму рішенні від 26 травня 2021 року у справі № 340/808/21 написав, що “виконавчий збір – плата виключно за відкриття виконавчого провадження, коли рішення до цього часу не виконано. Такий висновок ґрунтується на наступному:

  • постанова про стягнення виконавчого збору виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження;
  • сума виконавчого збору визначається з урахуванням суми, що підлягає примусовому стягненню, а не зі стягнутої фактично.

Виникнення обов’язку сплати виконавчого збору лежить виключно у площині волі боржника, оскільки, щоб уникнути його, достатньо виконати рішення до відкриття виконавчого провадження. Підсумовуючи, суд зробив висновок, що за сутнісним змістом виконавчий збір – плата боржника за те, що допустив відкриття виконавчого провадження. Це плата за бездіяльність. Встановлення такої плати переслідує легітимну мету – спонукання до самостійного виконання рішень і зменшення навантаження на державних виконавців, що покращить якість роботи“.

На мій погляд, тут суддя дав абсолютно чітке визначення сутності виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця.

Виконавська санкція

Сутність виконавчого збору і основної винагороди приватного виконавця – це фактично санкція за невиконання рішення. Виконавчий збір стягується до державного бюджету, а основна винагорода приватного виконавця стягується на його користь, з неї сплачуються податки і фінансується, власне, діяльність офісу приватного виконавця. Тому що сама ідея появи професії приватного виконавця – щоб його послуги, тобто витрати примусу, оплачував боржник.

У законопроекті №3726, який розробили і просувають приватні виконавці, запропонована така дефініція як «виконавська санкція». Тобто, мова саме і йде про те, що це санкція за невиконання рішень.

При цьому передбачені певні пільги – якщо боржник укладе мирову угоду зі стягувачем, або сплатить заборгованість протягом трьох днів після відкриття виконавчого провадження, в такому разі санкція буде становити лише 50%. Отже, проект не погіршить становище боржників, і буде стимулювати останніх до більш швидкого виконання, навіть після відкриття виконавчого провадження.

Про юрисдикції

Ще одна проблема закладена у статті 74 «Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби» Закону України «Про виконавче провадження».

Там є така норма: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ» (ч.1).

Але, разом з тим, зазначається, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду» (ч.2).

Йдеться про те, що у випадку, коли стягувач відкликав виконавчий документ і постанова про стягнення збору виокремлюється від основного виконавчого провадження, то всі питання, які пов’язані із виконанням цієї постанови, а це не судове рішення, вони віднесені до компетенції адміністративного суду.

Але Верховний суд розтлумачує цю норму так, що і питання, пов’язані з винесенням постанов про стягнення основної винагороди або виконавчого збору, їх правомірністю, оскаржуються також до адмінсуду.

Фактично, виходить якесь розбалансування юрисдикцій. Слухав справу суд господарський або загальний, і, відповідно, всі скарги на виконавця розглядаються тим же судом, який видавав виконавчий документ. А ось вже за оскарженням постанов про стягнення виконавчого збору та основної винагороди сторона має звертатись до адмінсуду.

Навряд чи можна вважати таку позицію правильною, бо усі питання має розглядати суд, який розглядав цю справу. А ось питання, які виникають в ході виконання таких постанов – це дійсно прерогатива адміністративного суду. Від цього було б зручніше всім: і боржникам, і виконавцям.

Матеріал підготував Глушко Сергій

Новини за темою

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Долучайтесь до професійної спільноти borg.expert

Матеріали за темою

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Діючі норми Кодексу України з процедур банкрутства виявилися порожнім звуком для правоохоронних органів

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Потрібно звузити або чітко визначити перелік дій (рішень) виконавця, які можуть бути оскаржені, а також змінити порядок подання скарг на дії виконавця.

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Дивно, але сьогодні контроль за виконанням рішення здійснюється судом здебільшого за виконавцем, а не за виконанням рішення в цілому

Виконавча діяльність

Лонгрiди • Стягнення боргiв
Пройде рік, два або десять, але я вірю, що система примусового виконання рішень буде на 100% приватною, оскільки вона більш ефективна, прозора, і взагалі не потребує затрат…

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв; Влада i люди
Тільки запровадження Єдиного державного реєстру виконавчих документів та автоматизованого арешту коштів зможе повністю виключити можливість підробки «паперових» документів виконавчого провадження