ЛОНГРIД НА BORG.EXPERT
4 березня 2021, 16:291093413 хвилин читати

Довідас Віткаускас: Мораторії — це ілюзія вирішення проблеми

Чого не вистачає системі виконання рішень для ефективності? Яких змін потребує сфера “банкрутства”? Як медіація допоможе боржнику? Відповідає керівник Проекту ЄС «Право-Justice» Довідас Віткаускас

Довідасе, у 2019 році примусовому виконанню підлягало стягнення боргів на загальну суму майже 798,6 млрд грн. Але стягнено лише близько 20,7 млрд грн, тобто 2,6%. Ситуація потребує негайних законодавчих змін. Як ви, виходячи з досвіду своєї співпраці в Україні, бачите можливість вирішити цю проблему?

– Причина такої великої суми заборгованості залежить від кількох факторів. Але не в останню чергу на це впливає компетенція, незалежність і підзвітність виконавців. Сьогодні виконавча система умовно складається з двох частин: однією керує держава в особі Мін’юсту — Державна виконавча служба; а інша — це приватні виконавці. Приватних виконавців усього 250 осіб, працівників ДВС — майже п’ять тисяч, тобто майже у двадцять разів більше, але за рік один приватний виконавець збирає грошей у п’ять разів більше, ніж представник ДВС. Я впевнений, що, виходячи із цих даних, із того, як працює система державного й приватного виконання, потрібно приватним виконавцям судових рішень дозволити повноцінно конкурувати з ДВС, що сьогодні, на жаль, робити вони не можуть. Приватні виконавці не можуть “збирати” адміністративні штрафи, не можуть діяти проти державних підприємств, які не сплачують борги, і багато чого іншого теж не можуть. Тому перший крок — це урівняти приватну й державну виконавчу систему і дозволити приватним виконавцям повноцінне саморегулювання. Тобто треба створити незалежну професію — без мікроконтролю й без втручання державних органів. Це перший великий пласт проблеми, над якою ми працюємо. Можу сказати, що прогрес є, але діалог між Мін’юстом і Асоціацією приватних виконавців ще потребує вдосконалення.

Хоча сьогодні ефективність ДВС суттєво менша, у неї на виконанні залишається понад 90% справ. Тому перший важливий момент — треба передати ці справи тим, хто вміє й може працювати ефективно — приватним виконавцям. Другий важливий момент — створення однакових умов для всіх боржників. Сьогодні цього немає, оскільки боржники-державні підприємства мають великі преференції порівняно з приватним сектором через так званий мораторій на стягнення з держпідприємств боргів, через судову практику й де-факто через діяльність політиків і місцевої влади.

Збирати борги з приватного сектору значно простіше, аніж із державного. І тут треба міркувати, як прибирати законодавчі й інші формальні чи неформальні привілеї для державних боржників, особливо для ДП. Тут потрібна спільна робота і з парламентом, і з Мін’юстом, і безпосередньо з ДП. Звичайно, ми пропонуємо для скасування мораторію дорожню карту, яка може бути частиною більш широкої стратегії вільного й відповідального бізнесу, щоб і державний бізнес зробити вільним і відповідальним. Необхідно урівняти й зробити чесними умови конкуренції в економічному середовищі.

Збирати борги з приватного сектору значно простіше, аніж із державного

Наприкінці літа 2020 року Україна і ЄС домовилися про пакет макрофінансової допомоги (МФД) на суму 1,2 млрд. євро, який містить певні умови з боку ЄС. ЗМІ про це писали багато, але щодо однієї ключової вимоги Брюсселя інформації було дуже мало. Йдеться про вимогу до України дозволити приватним виконавцям робити стягнення за дрібними позовами (на суму до 100 000 гривень), у тому числі примусово виконувати судові рішення проти державних органів і ДП. Можете прокоментувати детальніше? І наскільки доцільною в умовах соціально орієнтованої держави є конструкція «мораторіїв для ДП»?

– Мораторій стосується не лише стягнень. Він створює й інші привілеї. Наприклад, окрім полегшення боргових зобов’язань, або, скажімо, погіршення й ускладнення виконання судових рішень, ДП не можуть проводити реструктуризацію під час банкрутства. Тобто вони не можуть через звичайні важелі для будь-якої нормальної держави, де панує верховенство права й ринкова економіка, визначити, що є ключовим бізнесом, а що ні, які активи треба продати, як слід змінити корпоративне управління і як діяти, щоб врятувати підприємство. Без стадії реструктуризації ми не можемо діагностувати здоров’я пацієнта. Тому дуже важливо прибрати мораторій, пов’язаний із обмеженнями для держпідприємств і для реструктуризації в банкрутстві, і дозволити ДП вийти в реструктуризацію й спробувати нормальними засобами врятувати свій бізнес.

Мораторії проти банкрутства так само абсурдні з позиції і верховенства права, і ринкової економіки, як і мораторій, який обмежує виконання судових рішень щодо ДП. Але, безумовно, крім питань зняття мораторію, потрібно більш стратегічно дивитися на майбутню роботу ДП. Те, що сьогодні деякі ДП можуть бути прибутковим, не доведено. Тому, якби би вони грали на рівних із приватним сектором, не мали б преференцій, виплачували б усі борги, не мали б дотацій тощо, то не факт, що врешті-решт ДП були б прибутковими. Тож тільки через скасування мораторіїв ми побачимо, наскільки ДП спроможні конкурувати й наскільки достовірні цифри й бухгалтерська звітність. Ось коли така інформація буде, то тоді й потрібно стратегічно вирішувати, які ДП мають залишитися, а які необхідно приватизувати або ліквідувати. І тут дуже важливий досвід ФДМ України. Але треба пам’ятати, що це орган який, скажемо так, займається вже продажем активів. На стратегічному рівні необхідно створити інституціональну систему, щоб в Україні нарешті з’явилася інституція, яка відповідає за якість державної власності й ухвалює стратегічні рішення: які підприємства й керуючись якими критеріями приватизувати, які ліквідувати, які перебудовувати й залишати в руках держави. Безперечно, таку структуру потрібно будувати на підставі цифр, параметрів, бізнес-стандартів, а не на підставі політичних критеріїв. І ФДМ України буде виконавцем таких стратегічних рішень, але ухвалювати їх не буде.

Чи залишаться в межах цієї реформи ДП, які все таки матимуть певні преференції в порівнянні з приватним сектором?

– Так чи інакше, і навіть із тлумачення самого слова «мораторій», виходить, що це має бути тимчасовий захід. На жаль, ми бачимо, що деякі мораторії діють уже по 20 років. Тому, по-перше, слід зрозуміти, що будь-які привілеї мають бути виключно винятковими, спрямованими на конкретне рішення. По-друге, потрібно розуміти, що мораторії не вирішують основних проблем — поганого управління, корупції і, врешті-решт, питання погашення боргів. Мораторії лише дозволяють виграти трохи часу. Але важливо розуміти, що технічне оснащення втрачає свою цінність, якщо не працює. Тож однозначним є те, що що мораторії створюють ілюзію вирішення проблеми. Тому ми маємо розуміти, які підприємства варті того, щоб їх рятували, і починати це робити, бо час — це гроші.

Мораторії проти банкрутства так само абсурдні з позиції і верховенства права, і ринкової економіки, як і мораторій, який обмежує виконання судових рішень щодо ДП

На фото – разом з головуючим Робочої групи з питань банкрутства Тарасом Тарасенком

Європейські експерти допомагають Україні й розвивати систему медіації. Не один раз наголошувалося, що медіація має використовуватися повноцінно, практично й ефективно. Наскільки широко може застосовуватися медіація при наявності проблемних боргів?

– Медіація — це дуже сучасний підхід до правосуддя, бо найважливіший елемент такого підходу полягає в тому, що люди самі мають вирішувати свої проблеми, тобто сторони мають самостійно намагатися вирішити конфліктну ситуацію, а не залучати до розв’язання своїх проблем державний, зокрема судовий ресурс, якщо для цього дійсно немає ґрунтовної причини. Тому медіація, як і інші альтернативні засоби вирішення спорів, — це відображення більш самодостатнього, відповідального суспільства, у якому люди розуміють, що головний ресурс, яким у багатьох випадках дійсно можна скористатися і при цьому вирішити спір якнайшвидше і з користю для всіх сторін, — це вони самі. Тому підкреслю, що ми дуже вітаємо законопроект про медіацію, який уже пройшов перше читання в парламенті, і сподіваємося, що друге читання теж пройде успішним. Нарешті медіація вперше за всю історію України отримає формальні рамки, щоб ефективно застосовуватися на практиці. Для медіації потрібна мотивація.

Сподіваємося, що перші пілотні проекти вирішуватимуть ті спори, де у сторін є явна, прагматична воля вирішити спір і відсутні перепони, де є чітке розуміння принципу, про який я вже сказав, — час це гроші. У таких спорах медіація має шанс працювати. Якщо говорити про сімейні спори, то медіація також може бути корисною, бо в деяких категоріях справ є мотивація якнайшвидше вирішити спір.

Щодо певних категорій кримінальних спорів, то медіація може застосовуватися через інститут альтернативних санкцій. В адміністративних спорах застосовувати медіацію потрібно однозначно, але через специфіку це буде складніше, бо в таких спорах однією із сторін є держава. Застосовувати медіацію буде важко, допоки чиновники боятимуться отримати результат, затягуватимуть процес і не навчаться брати відповідальність на себе. Поки ситуація протилежна, чиновники отримують заохочення за відсутність результату й за затягування часу. Багато адміністративних процедур тягнуться до повного використання судового ресурсу, бо всі хочуть себе перестрахувати. Ніхто не хоче застосовувати дискрецію, щоб досягти результату.

Я за те, щоб переглянути в Україні роль дискреції, повноваження адміністративної влади і, нарешті, дозволити чиновникам вищого рівня застосовувати дискрецію, щоб швидше отримувати результат. насамперед це стосується податкових, будівельних й інших спорів, де влада могла б вирішити питання швидше в інтересах усіх сторін. Усі розуміють, що результат буде, але страх ініціативи й усвідомлення того, що покарають тебе особисто, заважає і медіації, і загалом публічному управлінню. Тому ми, навіть розуміючи ці ризики, маємо починати медіацію в тих процесах, де обидві сторони мотивовані на досягнення взаємовигідного результату.

Якщо говорити про наш діалог із Мін’юстом, то маю визнати, що сьогоднішнє керівництво Мін’юсту виявляє високий рівень зрілості…

 

На фото – разом з заступником Міністра юстиції Валерією Коломієць

Проект ЄС «Право-Justice» загалом має позитивну динаміку взаємин із Мінюстом України. Але часом трапляються розбіжності, навіть на рівні розробки законопроектів. Зокрема, йдеться про автоматизований арешт коштів. Які найсерйозніші камені спотикання в цьому питанні?

– Якщо говорити про наш діалог із Мін’юстом, то маю визнати, що сьогоднішнє керівництво Мін’юсту виявляє високий рівень зрілості, дуже добре розуміє, що таке кращі стандарти й дійсно хоче “пересунути” Україну до кращих європейських і світових юрисдикцій у багатьох сферах регулювання. Це стосується й банкрутства. Мін’юст активно співпрацює з арбітражними керуючими. Також мін’юст веде ефективний діалог із нотаріатом і дозволяє йому як гаранту чіткості, передбачуваності й непорушуваності майнових прав перейняти на свій бік більше повноважень. На жаль, діалог між мін’юстом і асоціацією приватних виконавців не такий активний. Але є позитивні тенденції, які, зокрема, відобразилися в новому законопроекті, що дозволить створити дорожню карту для порівняння мандату приватних виконавців і ДВС.

У мін’юсту є чітке розуміння, що недостатньо лише справедливого правосуддя — мають бути дієвими такі елементи, як доступне вирішення спорів, превенція спорів, чіткі й передбачувані правила гри для всіх тощо. Також є розуміння, що все це треба поєднувати з економією ресурсів платників податків, тому наш проект допомогає Міністерству оцінити вартість і підготувати технічну документацію об’єктів пенітенціарної системи, яких сьогодні налічується 120. Половина цих об’єктів найближчим часом закриються, а деякі, можливо, уже й закриті. Але лишається велика кількість майна, яке можна реалізувати в інтересах державного бюджету, в інтересах платників податків, врешті-решт, в інтересах самої пенітенціарної системи, оскільки за ці кошти можна створити гідні умови для засуджених. Тож діалог із міністерством у нас триває. Так, маємо й певні моменти, де ми не знаходимо спільного знаменника, але здебільшого цей діалог є продуктивним.

Слід працювати над тим, щоб медіація була більш вигідною

не лише для кредитора, але й для боржника

Зазвичай європейські експерти наголошують на необхідності запровадження стимулів для добровільного і своєчасного виконання боржниками своїх зобов’язань. Можете навести приклади таких стимулів? Які з них найлегше імплементувати в національне законодавство України?

Автоматичне блокування і списання коштів — це найкращий стимул. Так, якоюсь мірою він може бути й негативним, але він дієвий — це беззаперечно. Наприклад, у Литві, яка одна з найперших запровадила такий підхід, згодом стало зрозуміло, що не лише боржники почали себе порядно поводити, але й усе суспільство загалом починає менше порушувати правила. Наприклад, адміністративні штрафи в України сплачують лише 25%, а це означає, що 75% штрафів взагалі ніколи не будуть зібрані. Але якщо ці 25% в Україні збільшаться до 75%, то ми насправді відчуємо суттєве скорочення правопорушень. А це означатиме менше порушень швидкості, неправильної парковки, менше ДТП. Звичайно, не лише бюджет матиме монетарний і фінансовий ефект, але й у суспільстві суттєво підвищиться правосвідомість.

Тому важливий симбіоз: виконання-стимули-важелі. Тобто автоматичне списання — це один важіль. Інший важіль — дати боржнику можливість скоріше закрити справу, тобто погасити борг. Саме тому слід працювати над тим, щоб медіація була більш вигідною не лише для кредитора, але й для боржника, щоб усі сторони розуміли, що швидке досягнення домовленостей без застосування державного ресурсу, зокрема, судового, дозволяє виграти всім. Ще один приклад мотивації — адмінштраф зменшується, якщо його сплачують швидко. Це дуже розвинута модель у багатьох сучасних юрисдикціях.

А чи не буде зловживань при запровадженні автоматичного блокування і списання коштів? Маю на увазі, що потрібне рішення суду, на жаль, можна купити й реалізувати його через приватного виконавця, відібравши кошти у будь-якої особи. Так, звичайно, потім це рішення скасують, але час мине й виникне багато проблем, щоб повернути ці гроші назад.

– Звичайно, такі ризики є. Більше того, якщо говорити відверто, то суд вирішує питання глобально: скільки коштів боржник винен кредитору. Але суд не вирішує, у який спосіб шукати й реалізовувати ці активи. Саме для цього потрібен вільний, компетентний але підзвітний виконавець, який може це зробити. У держави ж залишаються важелі, щоб попередити випадки зловживань. Але це речі, які неможливо порівнювати, з огляду на явні плюси автоматичного блокування й списання коштів. А щоб іще більше знизити ці ризики, потрібно розвивати сильну, саморегулівну, незалежну й підзвітну професію приватного виконавця.

Ми бачимо, що люди, які взагалі не мають жодної компетенції в питаннях банкрутства (поліцейські, слідчі, прокурори), втручаються й заважають арбітражному керуючому робити свою роботу

Свого часу «Право-Justice» доклало багато зусиль для розробки нового Кодексу України з процедур банкрутства. Ви проводите модерацію застосування цього Кодексу на практиці? Зокрема, у ЗМІ висловлюються думки, що наразі найбільшими проблемами в застосуванні КУзПБ є тривалість процедури, її вартість і неймовірно низький відсоток повернення коштів. Наприклад, якщо говорити про Скандинавські країни, то там індекс стягнення становить 90 центів з долара, а в Україні всього 9 центів. Прокоментуйте, будь ласка.

– Сьогодні ситуація залишається непростою, але траєкторія позитивна. Я так оцінив би ситуацію щодо банкрутства. Найважливіші досягнення — це новий кодекс із банкрутства, який набув чинності трохи більше року тому, створення незалежної підзвітної корпорації приватних виконавців, національної асоціації арбітражних керуючих. Тож можна говорити, що прогрес є і найближчим часом з’являться суттєві результати, а це означатиме швидшу процедуру банкрутства, більш чесні процедури реалізації активів боржника, більше грошей, які отримають кредитори. Наразі ситуація трохи сумна, бо кредитори отримують тільки 9 центів від долара, про що ви сказали, — це дані Всесвітнього банку. Але ж є й країни, де кредитори через процедуру банкрутства отримують 90 центів із долара.

Тож Україні є куди рухатися. Тут важливого значення набуває й робота із суддями, оскільки банкрутство — це також і судовий процес, коли судді мають ухвалювали важливі комплексні рішення, а не покладатися лише на арбітражних керуючих. Це по-перше.

А по-друге, необхідно краще визначити рівень і обсяг дій правоохоронних органів, бо сьогоднішня ситуація свідчить, що не існує будь-якої межі втручання правоохоронних органів у будь-які процедури, особливо у процедури банкрутства. Ми бачимо, що люди, які взагалі не мають жодної компетенції в питаннях банкрутства (поліцейські, слідчі, прокурори), втручаються й заважають арбітражному керуючому робити свою роботу. Тому я сказав би так: давайте дозволимо професіоналам робити те, що вони мають робити. Добре їх навчимо, зробимо відповідальними, але не заважатимо. Думаю, що для досягнення результату в 90 центів із долара при процедурах банкрутства, як у тій же Німеччині, нам потрібно обмежити свавілля правоохоронців. Але це комплексна робота. І такі політичні питання, як мораторій, і я про це вже говорив, необхідно знімати.

Наприклад, та практика банкрутства й санації, яку демонструє Укроборонпром, має розширюватися й розповсюджуватися на всі державні підприємства.

Давайте дозволимо професіоналам робити те, що вони мають робити. Добре їх навчимо, зробимо відповідальними, але не заважатимо

В Україні з 2014 року діє мораторій на задоволення вимог кредиторів по стягненню заборгованості по іпотечним валютним кредитам, наданим фізичним особам. У вересні 2020 року дію мораторію продовжили до 21 квітня 2021 року. Однак рано чи пізно дія мораторію закінчиться й величезна кількість громадян залишилася сам на сам зі своїми кредиторами. Чи потрапляла ця проблема в поле зору європейських експертів?

– Це також мораторій — майже єдиний, бенефіціаром якого є не державні підприємства, а приватний сектор, і особливо приватні, особи, тому застосовувати до скасування мораторію ті ж параметри як у випадку з державними підприємствами, не варто. З іншого боку, треба подивитися й на політичне спрямування цього закону, а також на те, наскільки передбачувані переваги за час мораторію врівноважують ту шкоду, яку цей мораторій наносить кредиторам.

І слід пам’ятати, що бенефіціарами цього мораторію є не пенсіонери чи незаможні верстви населення, а люди, які мають нерухомість, які з цієї нерухомості часто мають певний економічний зиск. Тому, безперечно, треба захищати різні соціальні категорії громадян, але важливо оцінити політичне й соціальне спрямування цього закону, бо саме соціальна логіка цього мораторію має бути оцінена. І тільки виходячи із соціальної логіки, варто приймати рішення щодо часу дії будь-якого обмеження, будь-якого мораторію.

Дякуємо за розмову!

Єгор Желтухін, спеціально для ІА “Борг.Експерт”

Чи сподобався
вам цей матеріал?

Матеріали за темою

Комунальне господарство

Статті • Банкрутство
«Відсутніх боржників» швидко ліквідовували та визнавали погашеними їх борги перед кредиторами

Фізичні особи

Статті • Банкрутство
Одним із найпоширеніших наслідків банкрутства для юридичної особи являється відсутність можливості контролю над власною компанією та вимушене припинення її діяльності

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
Процедура превентивної реструктуризації обіцяє бути найшвидшою процедурою з існуючих сьогодні процедур банкрутства

Банкрутство

Статті • Банкрутство
Рада ухвалила два закони, які змінюють правила процедури банкрутства

Банкрутство

Статті • Банкрутство
Суд повинен мати серйозні підстави, щоби продовжити строки в процедурі розпоряджання майном

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
Власники групи компаній “Агромарс” ухиляються від сплати боргів