Транскордонні справи про банкрутство: призначення адміністраторів в іноземній юрисдикції

Сьогодні одним з механізмів вирішення колізій у транскордонних справах про банкрутство є визнання в інших юрисдикціях іноземного провадження та призначення адміністраторів для виконання передбачених законом функцій. Така практика є поширеною, а можливість подання відповідних звернень до іноземного суду ґрунтуються на положеннях низки міжнародних документів. Зазначимо, що кількість країн, в яких такі уніфіковані правила впроваджені у чинне законодавство, щороку збільшується.

В одній з останніх справ про банкрутство, порушених в Китаї, було ініційовано призначення тимчасових ліквідаторів для управління конкурсною масою на території Кайманових островів. У зазначеній справі заява представника іноземного провадження не була задоволена. Суд, з’ясувавши усі обставини, встановив, що у цій справі не можуть бути застосовані відповідні положення Закону про компанії в редакції 2021 року, оскільки заявник не довів необхідність призначення ліквідаторів. Суддя визнав безпідставними наведені докази заявника щодо ймовірного марнотратного використання майна та можливої неправомірної поведінки директорів відповідних підрозділів з метою виведення майна із конкурсної маси. Суд також звернув увагу на те, що такі ініціативи також не були підтримані кредиторами, які вступили у справу після оголошення про порушення судового провадження, розміщеного на Гонконгській фондовій біржі.

Необхідно пояснити те, що у такій категорії справ йдеться про призначення професіоналів виконувати функції ліквідаторів, оскільки саме такі механізми містяться у міжнародних документах стосовно узгодження проваджень у транскордонній справі.

У цій справі суддя з посиланням на інші схожі судові рішення, постановлені у цій юрисдикції у 2012, 2015 та 2018 роках, пояснив, що заявник повинен надати достатні аргументи на підтвердження припущення щодо можливого неефективного використання майна, що знаходиться на території країни і яке може увійти у конкурсну масу, для того, щоб суд вдався до таких серйозних кроків як призначення судом спеціальних осіб для забезпечення контролю за розпорядженням майновими об’єктами.

Цей приклад свідчить про те, що, хоча зазвичай у міжнародних документах рекомендується реагувати на запити у транскордонних справах про банкрутство максимально сприятливо, однак судді при розгляді таких далекоглядних рішень вимагають відповідального підходу до обґрунтування клопотань та надання доказів. У наведеному прикладі суд дійшов висновку про те, що звернення до суду практично є бездоказовим, а за змістом виглядає як просте непідтверджене твердження.

Олександр Бірюков, д.ю.н., радник Юридичної групи LCF