Путінізм – не єдина загроза миру

Редакцiя
13 січня 2023, 17:54
3298 хвилин читати

Навіть демонтувавши одну антилюдську систему, демократичний світ має бути пильним: історія триває…

  • Посилання скопійованоlink copied

Сучасній ліберальній демократії кинули виклики три ідеологічні моделі дальшого розвитку історії, в яких, м’яко кажучи, не в пошані західні цінності. У своїй новій науковій книжці звертає увагу на небезпеку, яка повертається в міжнародні відносини, балканський вчений і дипломат Сабрі Кічмарі (Sabri Kiçmari). Професор з Республіки Косово – знавець філософії, політології, соціології – свого часу навчався в Німеччині й працював у Західній Європі. Був журналістом, медійним аналітиком, читав лекції в Приштинському університеті. І ось уже майже півтора десятиліття 55-річний доктор наук – дипломат, був у ранзі посла в Австралії, нині – в Японії.

Посол С. Кічмарі (Токіо, 2022)

У той час, коли Косово здобуло незалежність (2008) і коли московський імперський орел полетів шматувати Грузію, ми не були знайомі з професором, хоч обидва цікавилися політичною історією. Архіви Бонна чи Відня не були моєю стихією: у своїй тарілці почуваюся в Києві, а за межі України вирушав переважно в район Білого моря. Там колись були сталінські концтабори. Досліджуючи тему комуністичного терору, не раз їздив до Карелії (в Петрозаводськ, Медвеж’єгорськ, урочище Сандармох), а також до Архангельської області (на Соловецький архіпелаг) і до Ленінграда – в науково-інформаційний центр «Меморіал».

Вивчав розсекречені документи ОГПУ–НКВД, писав про злочини сталінського режиму. Отож не дивно, що після 2009 року опинився в московських «чорних списках» і відчув на собі гримаси нової антилюдської системи – путінізму. Авторові статей і книжок публіцистики про Великий терор 1930-х років кремлівський режим без жодних пояснень закрив в’їзд до «рашистської федерації». Втім, тоді її ще не називали відкрито «рашистською». Хоч на ділі вона такою була й залишається по цей час.

Коли п’яна солдатня під триколорами шаліла в захопленій частині Грузії та горлала «Цхінвал – наш!», у повітрі європейської історії вже відчутно тхнуло путінізмом (дарма, що на троні під рубіновими зірками тоді тимчасово сидів інший фюрерок – маріонетковий ставленик пітерської мафії). А згодом, як відомо, українці повстали проти одіозної кремлівської креатури в Києві – так званого зека-президента. У лютому 2014-го був розстріл Євромайдану – зрозуміло, з чийого наказу. І після того залітні «зелені людці» вже зухвало волали на Чорному морі: «Крим – наш!» Далі російський чобіт потоптав Луганщину й Донеччину, за чим стурбовано спостерігав світ… А з 24 лютого планета опинилася на порозі війни світового виміру – через повномасштабне вторгнення окупантів до України.

Світ побачив Бучанську різанину, захоплення атомних станцій, ракетні обстріли Харкова, трагедію Маріуполя… Побачив і стійкість захисників Києва. Своєї мети агресор не приховував – стерти українську націю з лиця землі. І сталося зрештою те, про що сказав президент Володимир Зеленський: «…вільні люди вільного світу об’єдналися навколо підтримки вільного українського народу в нашій спільній боротьбі за свободу». «Третьої світової війни не буде, це не трилогія, – заявив на початку 2023 року глава держави. – Україна припинить російську агресію на нашій землі».

Хай саме так і буде – добро має перемогти зло.

Виклики ліберальній демократії

…Від січня 2022 року доктор Сабрі Кічмарі очолює Посольство Республіки Косово в Японії. У час спекотного воєнного літа, в запропонованій Японським фондом майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund) поїздці з журналістською делегацією, нашому знайомству сприяв у Токіо великий друг України Джунічі Ковака. А далі, як мовиться, свій свояка вгадає здалека…

Мій особистий інтерес до теми Соловків – це низка виданих у Києві книжок історичної публіцистики, зокрема останніми роками – це збірки «Наган-країна» (2019) й «Імперія терору» (2021). Принагідно дякую журналістці Людмилі Мех, з якою відвідав посольство в Токіо (а ще раніше – 2008 року – ми побували в Карелії та на Соловках). Внесок Людмили в підготовку й видання книжок дуже важливий. І наш візаві мав свій «козир у рукаві»: науково-дипломатичний досвід і журналістський гарт пана Сабрі стали тим благодатним ґрунтом, на якому в січні 2023-го побачила світ книжка «Історія триває: три моделі продовження історії» (History Continue: Three Models of the Continuation of History).

Кольори обкладинки книжки майже ті, що на прапорі України

Робота вийшла друком у міжнародному науковому книжково-журнальному видавництві «Пелгрейв Макміллан» (Palgrave Macmillan). Впадає в око й така деталь дизайну: кольори обкладинки книжки нагадують кольори прапора України (до речі, й на прапорі Косова домінують два кольори – синій і жовтий, плюс є шість білих зірок).

Хвиля демократії, що прокотилася Східною Європою після 1989 року, як відомо, з меншою потугою досягла Азії та Близького Сходу. А утворена в час розпаду ядерної держави з авторитарним режимом московська «федерація», оговтавшись після кризи, стала хапатися за зброю. Зробила це раз, потім вдруге, а відтак, насміхаючись з ліберального Заходу, всією армійською потугою атакувала суверенну європейську країну, що стала на шлях демократії. Хвилі, спричинені кривавим «землетрусом», епіцентр якого лежить у кремлівському бункері, як ніколи раніше актуалізували питання небезпеки повернення ідеології до міжнародних відносин.

Коли ширшим поглядом охопити події нинішньої російсько-української війни – бачимо не що інше, як виклик ліберальній демократії. Цей виклик кидають ідеологічні моделі, три з яких Сабрі Кічмарі виділяє й розглядає у своїй книжці – це російський ультранаціоналізм, ісламський фундаменталізм та китайський соціалізм. Існування всіх цих моделей у наш час доводить, що ліберальна демократія виграла битву 1989 року (з подальшим розпадом СССР і «парадом суверенитетів»), але не виграла війну.

Нині всі три ідеологічні моделі вбачають у собі альтернативу ліберальній демократії. Наприкінці 1990-х у Косові автор книжки «Історія триває…» був свідком наслідків сербського ультранаціоналізму, коли палії війни на Балканах вчиняли злочини геноциду. Тепер те саме бачить світ у діях московського агресора… Сабрі Кічмарі звертає увагу на таке: філософ і політолог Френсіс Фукуяма сподівався на мир, що запанує після перемоги ліберально-демократичної системи. А натомість у Росії вибудувався путінізм як політична система й форма поведінки в політиці («путінізм – політичне поняття, що характеризує політичну ідеологію, панівний авторитаризм і практичні політичні дії російського лідера»)…

Щодо цього пригадалася мені власна стаття 2017 року – «Гібридна імперія: спогади про майбутнє в Рік жертв Великого терору». У ній писав таке: «ганебний період існування росії згодом назвуть, можливо, путінізмом – за аналогією зі сталінізмом» (що й бачимо в новій праці косовського вченого). І ще – порівнював замашки «царя всєя рускава міра» з діями іншого одіозного жителя смітника історії – нацистського фюрера.

Сабрі Кічмарі, фаховий політолог, зауважує у своїй роботі: мав рацію Фукуяма в тому, що Перша світова війна – одна з найбільших катастроф в історії людства. Упродовж чотирьох років тієї масштабної війни загинуло 17 мільйонів людей. А після неї зародилися дикі варіанти тоталітаризму. Немає сумнівів, що гітлерівський нацизм і комунізм – вороги вільного, демократичного суспільства. «Обидві ці системи мали на меті створити так звану «нову людину», ідеальну людину за своєю ідеологічною схемою, – пише автор дослідження «Історія триває…». – Отже, і крайнім правим (нацистський фашизм), і крайнім лівим (комунізм) вдалося створити свої недемократичні та агресивні екстремістські варіанти. Нацистський фашизм розпочав Другу світову війну, яка спричинила близько 65 мільйонів жертв. Совєтський тоталітаризм мав на меті поширення повного контролю над життям громадян, знищення громадянського суспільства, опозиції, політичних партій»… Наслідки російського ультранаціоналізму перед очима: вторгнення в Ічкерію, Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, Крим та східні й південні території України…

Оверкіль у затоці Дурнів

Як дослідник тоталітарного періоду історії Соловків я свого часу оприлюднив «художню картинку» на тему минувшини. На Великому Соловецькому острові є озеро Щуче (рос. – Щучье), з якого в різні боки (у два рукави) розходяться маршрути мандрівок туристів на човнах. А між тими рукавами є довга звивиста затока, що веде в глухий кут. Російською мовою цю затоку називають «губа Дураков».

Один з москвичів, не позбавлений почуття гумору, розповів про тамтешню свою подорож і дав тверезу оцінку сучасних російських реалій. Він ще задовго до повномасштабного рашистського вторгнення в Україну назвав державу путінізму дуже влучно – «Соловки-Light». Ідеї Соловецького табору окремого призначення нікуди не зникли в нашій країні, написав російський громадянин в електронному журналі «Самиздат» (далі цитата – мовою оригіналу): «Мало того, вся наша страна в какой-то мере осталась Соловками, но в несколько облегченном формате, в формате Соловки-Light».

Затокою Дурнів можна веслувати до глухого кута понад кілометр, повідав мандрівник, і лише потім зрозумієш, що ти і є той самий Дурень, на честь якого назвали цю губу. Дізнавшись про її наявність, автор-самвидавець розвеселився й подумав, що будівництво соціалізму в СССР і було таким походом у затоку Дурнів. «Мы 70 лет шли на веслах по незнакомой извилистой протоке, – образно висловився росіянин, – иногда нам казалось, что вот-вот перед нами откроются новые широкие водные дали и мы вырвемся на новый озерный простор, а потом оказалось, что в ее конце – тупик, и пришлось поворачивать обратно, под свист и улюлюканье «мировой общественности».

Втім, як показала історія, після 1991 року московські веслярі поверталися на правильний маршрут лише на словах. Насправді їхня посудина крутилася на місці в тій ганебній затоці, а луб’янський керманич, що змінив на посту «нібито демократа», тримав камінь за пазухою та весь час недобрим оком позирав у бік України, яка обрала собі шлях демократії. І ось так звана правонаступниця СССР, країна Соловки-Light, напнувши вітрило війни, зробила фатальний маневр, після чого кремлівський плавзасіб остаточно втратив остійність. І тепер ми бачимо, як «рашистська федерація» робить поворот оверкіль у затоці Дурнів – за прикладом посланого українцями якомога далі тепер уже «підводного» чорноморського крейсера № 121.

А проте очікуваний успіх демократії в протистоянні ультранаціоналізму поки що не припинить небезпечний процес повернення ідеології до міжнародних відносин. Залишаються ще дві моделі, які, за визначенням Сабрі Кічмарі, кидають виклик ліберальній демократії.

У шостому розділі книжки її автор розглядає ісламський фундаменталізм як форму дальшого руху історії. «Іранський ісламський фундаменталізм вважає себе принциповою альтернативою ліберальній демократії та системі ринкової економіки, – зазначає вчений. – Основною рисою іранської системи є боротьба з просвітництвом і західними цінностями». Згідно з цією системою, людина не є вільна… Підкорятися волі Бога – обов’язок, який гарантує загробне життя і рай. ІДІЛ створила контрольовану територію в Іраку та Сирії, намагалася встановити систему шаріату за моделлю фундаменталістського тлумачення Корану, пише дослідник. А в сьомому розділі видання Сабрі Кічмарі аналізує китайський соціалізм і висловлює думку, що тезу Фукуями про «кінець історії» спростувала політична практика КНР. Авторитарний уряд і однопартійна система поєднуються з системою ринкової економіки. Економічне зростання відбувалося в рамках комуністичної (однопартійної) політичної системи. Китайська Народна Республіка стала одним з головних конкурентів США на міжнародній арені. Спосіб життя, брак релігійної свободи, порушення прав людини, цензура та однопартійна система свідчать про те, що громадяни КНР живуть в умовах, відмінних від західних. Основні принципи держави досі недоторканні: марксизм-ленінізм-маоїзм, партійне керівництво, диктатура пролетаріату та соціалістичний шлях. Роль комуністичної партії в КНР залишається вирішальною.

Автор книжки прагне привернути увагу до небезпеки, яку створюють миру суворо контрольовані державами ідеологічні моделі, і заразом – до потреби зміцнювати демократію у світі. Щойно видана робота має зацікавити дипломатів, науковців, журналістів. Важливо й особливо актуально те, що велика частина нової друкованої праці розширює знання про антилюдську систему (путінізм) і дає уявлення про підтримку України в її справедливій боротьбі за свободу й демократію.

Сергій Шевченко

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Долучайтесь до професійної спільноти borg.expert

Матеріали за темою

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Рекомендуємо надавати інформацію про недобросовісних продавців до територіальних органів Держпродспоживслужби

Дослідження

Статті • Війна з Росією; БОРГ-review
Кожна особа має право звернутись до суду України щодо стягнення майнової шкоди з держави агресора – російської федерації

Дослідження

Статті • БОРГ-review
До заяви треба додати мінімум один документ, який підтверджує участь у бойових діях.

Дослідження

Статті • БОРГ-review
У разі непідтвердження мети поїздки Державна прикордонна служба України може відмовити особам у перетині державного кордону

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Війна неабияк вплинула на економічну ситуацію в Україні та на добробут українців, відповідно

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Більше третини українців збираються залишитися в Польщі назавжди...