ЛОНГРIД НА BORG.EXPERT
1 січня 2021, 01:17100849 хвилин читати

Узагальнення висновків ВС про застосування норм Кодексу з процедур банкрутства

Підготував: СЕРГІЙ ЖУКОВ, д.ю.н., суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду

Верховний Суд Офіційний документ

Покладення на ініціюючого кредитора обов’язку доведення обставин можливості виконання боржником майнових зобов’язань, строк яких настав, суперечить засадам змагальності сторін

Постанова від 3.06.2020 у справі №905/2030/19

у складі колегії суддів КГС: ЖУКОВА С.В. — головуючого, БАНАСЬКА О.О., ОГОРОДНІКА К.М.

Положеннями ч.3 ст.39 КзПБ встановлено, якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

У чч.1, 2 ст.34 КзПБ встановлено, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити:

  • найменування господарського суду, до якого подається заява;
  • найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи;
  • ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
  • виклад обставин, що є підставою для звернення до суду;
  • перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються:

  • докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом збір не підлягає сплаті;
  • довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву
  • підписано представником;
  • докази авансування винагороди арбітражному керуючому в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за три місяці виконання повноважень;
  • докази надсилання боржнику копії заяви й доданих до неї документів.

Заява кредитора, крім відомостей, передбачених у ч.1 цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті (абз.1 ч.3 ст.34 КзПБ ).

З аналізу приписів стст.34, 39 КзПБ можна дійти до висновку, що при подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не встановлюється обов’язку для кредитора-заявника (ініціюючого кредитора) додавати до такої заяви докази вжиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу.

Слід зазначити, що кодекс установлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника — юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи (преамбула КзПБ ).

Тобто можна констатувати, що метою відновлення платоспроможності боржника-юрособи або визнання його банкрутом через застосування процедур банкрутства, передбачених КзПБ, є саме задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень чч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Колегія суддів зазначає, що обов’язок виконання господарського зобов’язання у вигляді сплати коштів виникає не з моменту вчинення дій кредитора щодо стягнення заборгованості з боржника, а з моменту визначеного відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться, що узгоджується з приписами ст.193 ГК.

За таких обставин можна дійти висновку, що в разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання, у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур, передбачених КзПБ, для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відсутність доказів ужиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу не є свідченням неправильного застосування господарським судом положень стст.1, 34, 35, 39 КзПБ, а також не вказує про передчасність при ухваленні рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Адже можливість застосування щодо боржника процедур, передбачених КзПБ, є альтернативним способом задоволення грошових вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право щодо вимог кредитора.

Наведені висновки є свідченням необґрунтованості доводів касаційної скарги АТ «Райффайзен Банк Аваль» про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи стст.1, 34, 35, 39 КзПБ, оскільки ініціюючим кредитором не подано будь-яких доказів ужиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу, а також про те, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Щодо доводів касаційної скарги АТ «Банк Кредит Дніпро» про те, що суди попередніх інстанцій не врахували тих обставин, що при подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ініціюючий кредитор мав долучити як докази банківські виписки, а також про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам у справі, а саме: відсутності банківських виписок, відсутності даних про обіг коштів на рахунках боржника, відсутності даних про дебіторську заборгованість, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

В оскаржуваній постанові встановлено, що в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 14.01.2020 представник ініціюючого кредитора надав суду та представникові апелянта для огляду оригінал платіжного доручення, а також оригінал виписки банківської установи щодо перерахування коштів за договором про надання фінансової поворотної допомоги (копія платіжного доручення, яке в розумінні закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним бухгалтерським документом, що містить відомості про господарську операцію, наявна в матеріалах справи).

Колегія суддів КГС зазначає, що положення КзПБ (ст.34) не передбачають обов’язку додавати до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство банківські виписки як доказу наявності заборгованості боржника.

Відсутність документів і доказів, які не передбачені в КзПБ як додатки до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не є підставою для відмови в прийнятті й розгляді заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство.

За таких обставин колегія суддів уважає необґрунтованим аргумент касаційної скарги Скаржника-2 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували тих обставин, що при подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ініціюючий кредитор мав долучити як докази банківські виписки. Адже вказаний аргумент спрямований на встановлення обов’язку ініціюючого кредитора подавати докази, не передбачені в КзПБ.

Обґрунтовуючи необхідність дослідження судами попередніх інстанцій банківських виписок, даних про обіг коштів на рахунках боржника, даних про дебіторську заборгованість, Скаржник-2 у касаційній скарзі зазначає, що при дослідженні зазначених доказів суди могли достеменно встановити ознаки неплатоспроможності боржника.

Як було зазначено раніше, відповідно до ч.3 ст.39 КзПБ, якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

Відповідно до положень чч.1, 2 ст.36 КзПБ боржник до дати проведення підготовчого засідання подає до господарського суду та надає заявнику відзив на заяву про відкриття провадження у справі. До відзиву додаються докази відправлення заявнику копії відзиву. Крім відомостей, передбачених у Господарському процесуальному кодексі, у відзиві боржника зазначаються:

  • заперечення щодо вимог заявника (заявників);
  • загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами за зобов’язаннями, що передбачають виплату коштів, у тому числі сплату податків і зборів (обов’язкових платежів), виплату заробітної плати;
  • відомості про наявне в боржника майно, а також про всі рахунки боржника в установах банків та інших фінансово-кредитних установах, реквізити рахунків;
  • відомості про всі рахунки, на яких ведеться облік прав на цінні папери, що належать боржнику в депозитарних установах, їх реквізити;
  • відомості про проведення боржником діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
  • докази необґрунтованості вимог заявника (за наявності).

Слід зазначити, що відсутність відзиву на заяву про відкриття провадження у справі не перешкоджає провадженню у справі (ч.4 ст.36 КзПБ).

Відповідно до приписів чч.1—4 ст.13 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи й на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Системний аналіз положень стст.34, 36, 39 КзПБ та ст.13 ГПК дозволяє дійти таких висновків.

При відкритті провадження у справі про банкрутство господарський суд, якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав.

Положення КзПБ не встановлюють обов’язку для ініціюючого кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливість виконати майнові зобов’язання, строк яких настав.

Доведення обставин можливості виконати майнові зобов’язання, строк яких настав, покладено саме на боржника, про що свідчить те, що боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість (ч.3 ст.39 КзПБ).

Відсутність відзиву боржника на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також відсутність підтвердження боржником спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість не перешкоджає провадженню у справі.

Покладення на ініціюючого кредитора обов’язку доведення обставин можливості виконання боржником майнових зобов’язань, строк яких настав, суперечить засадам змагальності сторін.

Те, що грошові вимоги ініціюючого кредитора виникли на підставі правочину, який у подальшому може бути визнаний недійсним, не є підставою для відмови у відкритті провадження

Постанова від 19.08.2020 у справі №910/2522/20

у складі колегії суддів КГС: ЖУКОВА С.В. — головуючого, ПЄСКОВА В.Г., ТКАЧЕНКО Н.Г.

Однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство є те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження (ч.6 ст.39 КзПБ).

Суд апеляційної інстанції на підставі дослідження зібраних доказів у справі зазначив, що грошові вимоги кредиторів ТОВ «Сучасні ринкові інновації» та ТОВ «СІА» мають спірний характер, оскільки відносно них відсутнє судове рішення й вони не визнаються та заперечуються боржником.

У постанові КГС від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20 наведено висновок, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

З урахуванням обставин наявності заперечень ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний», що були викладені у відзиві на заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, щодо грошових вимог (безспірність яких не підтверджується судовим рішенням) ініціюючих кредиторів ТОВ «Сучасні ринкові інновації» та ТОВ «СІА», колегія суддів дійшла висновку про правильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст.39 КзПБ. Адже наявність заперечень боржника щодо кредиторських вимог ініціюючого кредитора, безспірність яких не підтверджується судовим рішенням, є свідченням наявності спору про право щодо таких вимог ініціюючого кредитора.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводу касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень ст.39 КзПБ.

Щодо доводу касаційної скарги про те, що Північний апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові неправильно застосував приписи ст.42 КзПБ, колегія суддів зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що грошові вимоги ТОВ «СІА» носять спірний характер, оскільки не визнаються боржником. Крім того, ці вимоги виникли на підставі правочину, укладеного з боржником протягом попередніх 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. При цьому такий правочин підпадає під дію приписів ст.42 КзПБ й тому може бути в подальшому визнаний недійсним у справі про банкрутство.

Відповідно до приписів ч.1 ст.42 КзПБ правочини, учинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

  • боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;
  • боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, унаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
  • боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
  • боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
  • боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Слід зазначити, що правочини визнаються недійсними в порядку ст.42 КзПБ лише після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Положення ч.6 ст.39 КзПБ, в яких закріплені підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, не передбачають того, що грошові вимоги ініціюючого кредитора виникли на підставі правочину, укладеного з боржником протягом попередніх 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Суть підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство про те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, полягає в тому, що саме на час підготовчого засідання (тобто до відкриття провадження у справі) існує спір, який не був предметом судового розгляду, між ініціюючим кредитором та боржником щодо вимог, які є підставою для звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до приписів ч.1 ст.39 КзПБ в підготовчому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість вимог заявника, а також з’ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Перевірка обґрунтованості вимог заявника полягає у встановленні господарським судом безспірності вимог ініціюючого кредитора строк виконання яких настав.

При наявності відзиву боржника, поданого в порядку ст.36 КзПБ, на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з запереченнями щодо кредиторських вимог ініціюючого кредитора, що не були предметом судового розгляду та щодо яких відсутнє судове рішення, з доданням доказів необґрунтованості вимог такого заявника (за наявності), господарський суд не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), а на підставі положень ч.6 ст.39 КзПБ відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки вимоги кредитора не є безспірними та свідчать про наявність спору про право.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості позиції суду апеляційної інстанції, що грошові вимоги ТОВ «СІА» виникли на підставі правочину, укладеного з боржником протягом попередніх 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, при тому, що такий правочин підпадає під дію приписів ст.42 КзПБ і може бути в подальшому визнаний недійсним у справі про банкрутство. Адже положення КзПБ не передбачають підстави для відмови у відкритті провадження у справі через те, що грошові вимоги ініціюючого кредитора виникли на підставі правочину, укладеного з боржником протягом попередніх 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, який може бути в подальшому визнаний недійсним у справі про банкрутство.

Ініціювання справи про банкрутство боржником унеможливлює застосування до таких правовідносин приписів ч.6 ст.39 КзПБ як підстави для відмови у відкритті провадження

Постанова від 21.10.2020 у справі №915/36/20

у складі колегії суддів КГС: ЖУКОВА С.В. — головуючого, ОГОРОДНІК К.М., ТКАЧЕНКО Н.Г.

Положення чч.1—5 ст.39 КзПБ передбачають, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим кодексом. Неявка в підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов’язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

Якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про:

  • відкриття провадження у справі;
  • відмову у відкритті провадження у справі.

Завданням підготовчого засідання при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю грошового зобов’язання боржника перед ініціюючим кредитором; установлення наявності спору про право та встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання, якщо провадження відкривається за заявою кредитора.

Підставою для відмови у відкритті провадження у ч.6 ст.39 КзПБ визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Однак, як установлено судами попередніх інстанцій, у цій справі ініціатором відкриття провадження у справі про банкрутство є сам боржник — ТОВ «Діонісій VN».

Відповідно до ч.6 ст.34 кодексу, боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених у КзПБ.

За змістом вказаної норми, особливості звернення з заявою про порушення справи про банкрутство з підстав, передбачених у ч.6 ст.34 кодексу, — у разі загрози неплатоспроможності — полягають у тому, що боржник, установивши обставини того, що в разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів він не зможе виконати свої зобов’язання перед іншими кредиторами, у боржника виникає обов’язок звернутись до суду про порушення справи про банкрутство.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що ініціювання боржником порушення справи про банкрутство на підставі ч.6 ст.34 КзПБ свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини, тобто відсутній спір про право.

Водночас у будь-якому випадку на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози, інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов’язань.

Відповідно до чч.1, 2 ст.39 КзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим кодексом.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов’язані з розглядом справи.

У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство в підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Отже, суд під час розгляду заяви боржника, яка подана в порядку, передбаченому ч.6 ст.34 КзПБ, зобов’язаний перевірити додані до заяви документи на предмет їх відповідності вимогам кодексу та іншим нормативно-правовим актам з метою встановлення на підставі належних і допустимих доказів обставин того, чи дійсно задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Проте в цій справі суд першої інстанції наведеного не врахував і, відмовляючи боржникові у відкритті провадження, безпідставно застосував приписи ч.6 ст.39 КзПБ. Натомість залишив поза увагою ініціювання цього провадження саме боржником, що свідчить про відсутність між останнім та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу в результаті визнання боржником такого боргу, тобто відсутності спору про право.

Аналіз наведених норм права дозволяють дійти висновку, що ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство боржником виключає можливість застосування судом до таких правовідносин приписів ч.6 ст.39 КзПБ як підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки цією нормою охоплюються відносини щодо ініціювання провадження у справі особою відмінною від боржника, тобто кредитором (кредиторами).

Відсутність відзиву на заяву про відкриття провадження не перешкоджає провадженню у справі

Постанова від 28.10.2020 у справі №917/175/20

у складі колегії суддів КГС: ЖУКОВА С.В. — головуючого, БАНАСЬКО О.О., ТКАЧЕНКО Н.Г.

Завданням підготовчого засідання господарського суду при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю грошового зобов’язання боржника перед ініціюючим кредитором; установлення наявності спору про право; установлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Підставою для відмови у відкритті провадження у справі положення ч.6 ст.39 КзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності в частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмету) зобов’язання, підстави виникнення зобов’язання, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо.

Методом установлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Можливість подати відзив на заяву про відкриття провадження у справі та викласти свої заперечення щодо вимог заявника (заявників) надана боржникові положеннями ст.36 КзПБ.

Так, відповідно до ст.36 кодексу боржник до дати проведення підготовчого засідання надає до господарського суду та заявнику відзив на заяву про відкриття провадження у справі. До відзиву додаються докази відправлення заявнику копії відзиву.

Крім відомостей, передбачених у ГПК, у відзиві боржника зазначаються:

  • заперечення боржника щодо вимог заявника (заявників);
  • загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами за зобов’язаннями, що передбачають виплату коштів, у тому податків і зборів (обов’язкових платежів), заробітної плати;
  • відомості про наявне в боржника майно, а також про всі рахунки боржника в установах банків та інших фінансово-кредитних установах, реквізити рахунків;
  • відомості про всі рахунки, на яких ведеться облік прав на цінні папери, що належать боржнику в депозитарних установах, їх реквізити;
  • відомості про проведення боржником діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
  • докази необґрунтованості вимог заявника (за наявності).

У відзиві можуть зазначатися й інші відомості, що мають значення для розгляду справи. До відзиву також можуть бути додані клопотання боржника.

До відзиву також додається довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності) про наявність або відсутність на балансі підприємства, щодо якого відкрито провадження у справі, державного майна, що в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшло до статутного капіталу боржника.

Відсутність відзиву на заяву про відкриття провадження у справі не перешкоджає провадженню у справі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.02.2020 прийнято заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Люкс Інвестмент» та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 24.02.2020; здійснено виклик для участі в засіданні представників заявника, боржника; зобов’язано боржника надати суду відзив на заяву про порушення справи про банкрутство з додатками, складений відповідно до ст.36 КзПБ та з урахування ч.6 ст.39 цього кодексу.

Від боржника надійшло клопотання про відкладення розгляду підготовчого засідання для можливості надати відзив на заяву, яке було задоволено судом, а саме — ухвалою від 24.02.2020 відкладено підготовче засідання на 19.03.2020 та зобов’язано боржника виконати вимоги п.6 ухвали суду від 10.02.2020, а саме — надати до суду у строк до 10.03.2020 відзив на заяву про відкриття провадження з додатками.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що карантинні заходи, на які посилається боржник у клопотанні, були введені постановою КМ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 (зі змінами) лише з 12.03.2020.

Отже, боржник упродовж підготовчого провадження не скористався своїм правом на подання відзиву, а строк для його подання вичерпався ще до запровадження карантину на території України, як правильно встановлено судом першої інстанції.

Висновок апеляційного господарського суду, що процесуальний строк для подання ТОВ «Люкс Інвестмент» матеріалів, на підставі яких можливо виявити відсутність підстав для відкриття провадження у справі про його банкрутство, підлягав продовженню на строк дії карантину, з урахуванням вимог закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-IX, є необґрунтованим.

Слід відзначити, що продовження строку для подачі відзиву, за наявності обґрунтованих причин, є правом, а не обов’язком господарського суду.

Оскільки строк для подачі відзиву вже продовжувався судом ще до початку карантину, Господарський суд Полтавської області не знайшов поважних причин для його продовження в подальшому.

Слід погодитися з доводами АТ КБ «Приватбанк» про те, що учасники справи не позбавлені можливості подавати до суду заяви по суті, клопотання, заперечення в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису, а також брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Тобто суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого господарського суду, що надання відзиву у строк до проведення підготовчого засідання залежали саме від волевиявлення самого боржника.

Оскільки з урахуванням приписів ч.4 ст.36 КзПБ відсутність відзиву не перешкоджає провадженню у справі, КГС погоджується із судом першої інстанції про наявність підстав для проведення підготовчого засідання, а також відкриття провадження у цій справі з урахуванням установлених судом першої інстанції обставин безспірності вимог ініціюючого кредитора та відсутності на дату постановлення відповідної ухвали доказів погашення заборгованості перед ініціюючим кредитором.

Наявність спору про право між заявником і боржником є підставою для відмови у відкритті провадження

Постанова від 3.09.2020 у справі №910/16413/19

у складі колегії суддів КГС: ПЄСКОВА В.Г., — головуючого, КАТЕРИНЧУК Л.Й., ПОГРЕБНЯКА В.Я.

Підставою для відмови у відкритті провадження у справі положення ч.6 ст.39 КзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності в частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмета) зобов’язання, підстави виникнення зобов’язання, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо. Методом установлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження ЄДРСР, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

При цьому ВС зауважує, що в суду першої інстанції під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що у свою чергу пов’язано з особливостями позовного провадження, як-от пред’явлення позову, можливості подання зустрічного позову, складу учасників справи в позовному провадженні, прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства тощо.

У постанові від 3.06.2020 у справі №905/2030/19 ВС дійшов такого висновку: «У разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання, у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур, передбачених КзПБ, для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження».

У постанові від 23.06.2020 у справі №910/1067/19 ВС дійшов висновку, що достатнім є сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора. Неврахування судами факту існування двох спорів про право є такими помилками, які порушують принцип пропорційності господарського судочинства.

Колегія судів зауважує, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство. Аналогічних висновків дійшов ВС у постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.11.2019 до суду першої інстанції звернулося ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Запоріжжя Інвест». Вимоги ініціюючого кредитора ґрунтуються, зокрема, на рішенні Ржищівського міського суду Київської області від 3.04.2019 у справі №374/82/19 про стягнення з боржника заборгованості. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 8.10.2019 у справі №374/82/19 було відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Люнакс» на рішення Ржищівського міського суду від 3.04.2019.

Тобто на момент звернення ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (20.11.2019) та на час винесення ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство від 11.12.2019 вимоги кредитора ТОВ «ФК «Капітал Джірінг» свідчили про наявність спору про право, який підлягав вирішенню в порядку позовного провадження.

Ураховуючи викладене, колегія суддів ВС погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що наявність спору про право між заявником і боржником є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі ч.6 ст.39 КзПБ.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий господарський суд, перевіряючи обґрунтованість вимог заявника та з’ясовуючи наявність підстав для відкриття провадження, не був позбавлений права та можливості на підставі відкритих даних ЄДРСР самостійно перевірити оскарження в апеляційному та/або касаційному порядку судового рішення, на якому ґрунтуються вимоги ініціюючого кредитора та набрання таким рішенням законної сили.

Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження

Постанова від 13.08.2020 у справі №910/4658/20

у складі колегії суддів КГС: ПЄСКОВА В.Г., — головуючого, ВАСЬКОВСЬКОГО О.В., КАТЕРИНЧУК Л.Й.

Підставою для відмови у відкритті провадження у справі положення ч.6 ст.39 КзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмета) зобов’язання, підстави виникнення зобов’язання, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження ЄДРСР, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Можливість подати відзив на заяву про відкриття провадження у справі та викласти свої заперечення щодо вимог заявника (заявників) надана боржникові положеннями ст.36 КзПБ.

ВС зауважує, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оскарження боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч.6 ст.39 КзПБ.

При цьому ВС зауважує, що у суду першої інстанції під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що, в свою чергу, пов’язано з особливостями позовного провадження, зокрема пред’явленням позову, можливостями подання зустрічного позову, складом учасників справи у позовному провадженні, прийняттям позовної заяви до розгляду та відкриттям провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства тощо.

Зокрема, у постанові ВС від 6.08.2020 у справі №910/126/20 за встановлених обставин, що боржником не надано суду відзиву на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, представники боржника не з’явилися у підготовче судове засідання, а ухвала суду про прийняття заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство з призначенням судового розгляду повернулася до місцевого суду з відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання», ВС дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставин наявності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора, які б могли бути підставою для відмови у відкритті провадження згідно з ч.6 ст.39 КзПБ.

Крім того, у постанові від 3.06.2020 у справі №905/2030/19 ВС дійшов такого висновку: «У разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур, передбачених КзПБ, для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.»

У постанові від 23.06.2020 у справі №910/1067/19 ВС дійшов висновку, що достатнім є сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора. Неврахування судами факту існування двох спорів про право є такими помилками, які порушують принцип пропорційності господарського судочинства.

З огляду на викладене колегія судів зауважує, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора, є підставою для відмови у відкритті провадження

Постанова від 23.06.2020 у справі №910/1067/19

у складі колегії суддів КГС: БІЛОУСА В.В. — головуючого, ЖУКОВА С.В., ПОГРЕБНЯКА В.Я.

Місцевий господарський суд, в свою чергу, визнаючи кредиторські вимоги АТ «Сбербанк» до боржника у заявленому банком розмірі 33342114,94 грн., виходив із того, що станом на момент розгляду заяви про порушення справи про банкрутство відсутні рішення, які вступили в законну силу та які спростовують розмір заявленої заборгованості. Тому питання, які є предметом розгляду цих справ, не є для суду заздалегідь визначеними, оскільки суду та будь-кому іншому невідомі результат розгляду апеляційних скарг на вказані рішення та прийняті судом апеляційної інстанції рішення після їх розгляду.

Утім, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що ч.6 ст.39 КзПБ визначає підставою для відмови у відкритті провадження той факт, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Тобто вказана норма жодним чином не визначає підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство існування рішень, які набрали законної сили. Отже, наявність остаточного рішення у цьому спорі не є обов’язковою.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що в цьому випадку достатнім є сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора.

Більше того, за висновками ВС, викладеними у постанові від 3.09.2019 у цій справі, неврахування судами факту існування двох спорів про право є такими помилками, які порушують принцип пропорційності господарського судочинства.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами, станом на 17.03.2020 справи №№910/15888/17 та 910/1802/19 перебувають у провадженні Північного апеляційного господарського суду та їх розгляд нині триває, що, в свою чергу, підтверджує помилковість висновків місцевого господарського суду про відсутність спору про право і, як наслідок, свідчить про передчасність відкриття судом першої інстанції провадження у справі про банкрутство.

Якщо між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їхніх прав та обов’язків, суд відмовляє у відкритті провадження

Постанова від 15.10.2020 у справі №922/1174/20

у складі колегії суддів КГС: БАНАСЬКА О. О. — головуючого, ВАСЬКОВСЬКОГО О. В., ТКАЧЕНКО Н. Г.

Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст.39 КзПБ.

Системний аналіз стст.1, 8, 34, 39 КзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є:

  • наявність грошового зобов’язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду;
  • відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог;
  • до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю «грошове зобов’язання» боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (аналогічний висновок викладено КГС у п.68 постанови від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, п.48 постанови від 3.09.2020 у справі №910/16413/19).

Однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі положення ч.6 ст.39 КзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Спір про право — це формально визнана суперечність між суб’єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб’єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб’єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Суд зауважує, що поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Тому, вирішуючи питання про те, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб’єктами правовідносин з приводу їхніх прав та обов’язків і неможливістю їх здійснення без усунення перешкод у судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Таким чином, спір про право пов’язаний виключно з порушенням, оскарженням або невизнанням, а також недоведенням суб’єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.

Юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Якщо у підготовчому засіданні буде з’ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їхніх прав та обов’язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об’єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов’язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об’єктивного з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманно саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право. Тому в кожному конкретному випадку залежно від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування такого спору.

Отже, на дату проведення підготовчого засідання усі суперечності між кредитором та боржником з приводу їхніх прав та обов’язків мають бути ними усунені самостійно або вирішені в судовому порядку з ухваленням судового рішення. Вимоги ініціюючого кредитора до боржника мають бути безспірними, тобто ґрунтуватися на первинних документах, які беззаперечно підтверджували би дійсний розмір заборгованості, правомірність підстави її виникнення та доводили би прострочення виконання грошового зобов’язання боржника. У такому разі безспірність не слід обов’язково пов’язувати (ототожнювати), ставити в залежність з наявністю судового рішення.

Варто зауважити, що ч.6 ст.39 КзПБ, згідно з якою підставою для відмови у відкритті провадження є наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, жодним чином не визначає підставою для такої відмови існування рішень, які набрали законної сили. Отже, наявність остаточного рішення у цьому спорі не є обов’язковою. У цьому випадку достатнім є сам факт наявності спору про право, результати вирішення якого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора (аналогічної позиції дотримується КГС у постанові від 23.06.2020 у справі №910/1067/19).

Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмета) зобов’язання, підстави виникнення зобов’язання, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження ЄДРСР, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище (висновок викладений КГС у п.71 постанови від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, п.51 постанови від 3.09.2020 у справі №910/4658/20 та постанові від 16.09.2020 у справі № 911/593/20).

Отже, встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є необхідною передумовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження

Постанова від 16.09.2020 у справі №911/593/20

у складі колегії суддів КГС: ОГОРОДНІКА К.М. — головуючого, БАНАСЬКА О.О., ПЄСКОВА В.Г.

Частинами 1, 2 ст.34 КзПБ встановлено, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити відомості, передбачені ч.1 ст.34 кодексу, зокрема виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.

Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмета) зобов’язання, підстави виникнення зобов’язання, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження ЄДРСР, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а отже, і про відсутність спору між сторонами про право.

Колегія суддів зауважує, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Аналогічних висновків дійшов ВС у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 19.08.2020 у справі №910/2522/20, від 3.09.2020 у справі № 910/4658/20.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши відзив ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» на заяву про порушення справи про банкрутство, на підставі зібраних доказів зазначив, що грошові вимоги кредитора мають спірний характер, оскільки в межах справи №911/445/19, що перебуває на розгляді Господарського суду Київської області, за позовом ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», яке є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», до ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ» вирішується спір про стягнення коштів за договором про мультивалютну кредитну лінію.

Наявність відкритого позовного провадження з розгляду спору щодо дійсності грошового зобов’язання зумовлює відмову у відкритті провадження

Постанова від 24.09.2020 у справі №916/3619/19

у складі колегії суддів КГС: КАТЕРИНЧУК Л.Й. — головуючої, ВАСЬКОВСЬКОГО О.В., ПЄСКОВА В.Г.

Положеннями ст.1 КзПБ визначено, що неплатоспроможність — неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим кодексом; грошовим зобов’язанням є зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов’язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Отже, законодавцем не обмежено перелік підстав, з яких виникають грошові зобов’язання боржника перед кредиторами. Такими підставами можуть бути укладені боржником договори (правочини), грошові зобов’язання зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, які виникають внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. Новелою цього кодексу є те, що для відкриття справи про банкрутство не вимагається підтвердження розміру грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника за судовим рішенням про стягнення боргу.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора визначений ст.39 КзПБ.

Водночас відповідно до положень КзПБ законодавець, на відміну від закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відмовився від таких умов відкриття провадження у справі про банкрутство, як обґрунтування ініціюючим кредитором (чи кількома кредиторами у випадку подання єдиної заяви про відкриття процедури банкрутства) доказів відкриття виконавчого провадження не менше 3-х місяців до моменту відкриття процедури банкрутства, а також мінімального сукупного розміру безспірних вимог кредитора (кредиторів), що становив не менш як 300 розмірів мінімальних зарплат.

Підставою для відмови у відкритті провадження у справі законодавцем у ч.6 ст.39 КзПБ визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Колегія суддів звертається до правового висновку ВС у постанові від 3.06.2020 у справі №905/2030/19 про те, що у разі відсутності належного виконання господарського грошового зобов’язання у кредитора є можливість, окрім звернення до суду з позовом до боржника, скористатися можливістю застосування щодо такого боржника процедур, передбачених КзПБ, для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Положення КзПБ не встановлюють обов’язку для ініціюючого кредитора доводити те, що боржник не має можливості виконати майнові зобов’язання, строк виконання яких настав. Доведення обставин можливості виконати майнові зобов’язання, строк яких настав, КзПБ покладено саме на боржника.

Положеннями ст.36 КзПБ з метою реалізації засад змагальності при розгляді справи про банкрутство у підготовчому засіданні боржнику надано право на подання відзиву на заяву про відкриття провадження у справі та викладення своїх заперечень щодо вимог заявника (заявників) з наданням доказів необґрунтованості таких вимог.

Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оскарження боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч.6 ст.39 КзПБ, правовий висновок про що зроблено ВС у постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 (п.95).

Водночас ВС зауважує, що у місцевого господарського суду під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що, у свою чергу, пов’язано з особливостями позовного провадження, зокрема пред’явленням позову, можливостями подання зустрічного позову, складом учасників справи у позовному провадженні, прийняттям позовної заяви до розгляду та відкриттям провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства.

Отже, встановлення господарським судом у підготовчому засіданні обставин наявності відкритого позовного провадження з розгляду спору щодо дійсності грошового зобов’язання, на підставі якого заявлено вимоги ініціюючого кредитора до боржника, зумовлює обов’язок суду відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство за такою заявою кредитора в порядку ч.6 ст.39 КзПБ.

Грошові зобов’язання перед приватним виконавцем охоплюються поняттям «кредиторські вимоги»

Постанова від 6.08.2020 у справі №910/126/20

у складі колегії суддів КГС: КАТЕРИНЧУК Л.Й. — головуючої, БІЛОУСА В.В., ПЄСКОВА В.Г.

Відповідно до положень ст.1 КзПБ грошовим зобов’язанням є зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Отже, законодавцем не обмежено перелік підстав, з яких виникають грошові зобов’язання боржника перед кредиторами. Такими підставами можуть бути укладені боржником договори (правочини), грошові зобов’язання зі сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, які виникають унаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

До грошових зобов’язань боржника законодавець також відносить будь-які виражені у грошовій формі зобов’язання, які виникають в силу інших підстав, передбачених законодавством, за винятком неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових санкцій, визначених на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі (абз.5 ч.1 ст.1 КзПБ).

Відповідно до стст.1, 31 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» законодавцем наділено приватних виконавців компетенцією з виконання судових рішень, визначено основну винагороду приватного виконавця як таку, що визначається у вигляді відсотка від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів), у разі виконання рішення майнового характеру та передбачено, що розмір основної винагороди приватного виконавця визначається Кабінетом Міністрів.

Постановою КМ від 8.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця. Пунктом 19 порядку визначено право приватного виконавця, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру, в порядку, встановленому законом «Про виконавче провадження», на одержання основної винагороди у розмірі 10% стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Отже, відповідно до зазначених положень законодавства у боржника виникають перед приватним виконавцем грошові зобов’язання сплатити приватному виконавцю суму основної винагороди, виключення яких не передбачено абз.5 ч.1 ст.1 КзПБ.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 закону «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, які видаються виконавцем на підставі рішення суду, яке підлягає примусовому виконанню.

Аналіз чч.4 — 7 ст.31 закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» дозволяє зробити висновок про те, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Однак, якщо суму, передбачену в ч.4 цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Остаточно основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення приватним виконавцем. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Отже, законодавцем визначено правовий статус постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди як виконавчого документа, яким визначено грошове зобов’язання боржника перед приватним виконавцем за наслідком прийняття такої постанови. Стягнення за такою постановою є триваючою у часі процедурою, що здійснюється паралельно з виконанням приватним виконавцем судового рішення про стягнення грошової суми на користь стягувача, яка допускає поетапне виконання судового рішення та пропорційне задоволення вимог приватного виконавця щодо основної винагороди; завершується процедура виконання судового рішення стягненням залишку основної винагороди на користь приватного виконавця, загальна сума якої була визначена приватним виконавцем на момент винесення постанови про порушення виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди приватного виконавця.

Отже, грошове зобов’язання зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні відповідно до зазначеного правового регулювання законами «Про виконавче провадження» і «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якщо постанова про визначення розміру основної винагороди не скасована в судовому порядку.

Відповідно до абз.11 ч.1 ст.1 КзПБ кредитор — це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.

Оскільки на приватного виконавця законодавцем покладено повноваження з виконання судових рішень, колегія суддів зазначає про покладення на приватного виконавця функцій державного органу з виконання судових рішень від імені держави. Грошові вимоги такого кредитора до боржника щодо його грошових зобов’язань перед приватним виконавцем охоплюються поняттям «кредиторські вимоги» поряд з вимогами інших державних органів грошового характеру.

З огляду на такий юридичний аналіз колегія суддів КГС не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що грошове зобов’язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю не підпадає під ознаки «грошових зобов’язань», визначених згідно з абз.5 ч.1 ст.1 КзПБ, та зазначає про неправильне застосування судами положень ст.1 КзПБ як таких, що не включають до загального поняття «грошові зобов’язання» грошові зобов’язання боржника перед приватним виконавцем зі сплати основної винагороди, визначених постановою приватного виконавця при порушенні виконавчого провадження.

Відповідно до положень ст.39 КзПБ законодавець, на відміну від закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відмовився від таких умов відкриття провадження у справі про банкрутство, як обґрунтування ініціюючим кредитором (чи кількома кредиторами у випадку подання єдиної заяви про відкриття процедури банкрутства) доказів відкриття виконавчого провадження не менше 3-х місяців до моменту відкриття процедури банкрутства.

Отже, КзПБ уже не можна вважати продовженням процедури виконавчого провадження судового рішення. А тому висновки апеляційного суду про те, що розпорядником майна вчинятимуться дії з виконання судового рішення, що унеможливлює задоволення вимог про визнання у процедурі банкрутства грошових вимог приватного виконавця, які є частиною його основної винагороди, що не була стягнута у виконавчому провадженні внаслідок часткового виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з іншого правового регулювання, яке передбачено КзПБ.

Наявність виконавчого провадження не є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до КзПБ, а такою підставою є неплатоспроможність боржника, яка встановлюється судом під час розгляду заяви боржника та/або кредиторів про порушення справи про банкрутство на підставі наданих до такої заяви доказів.

Виходячи з аналізу положень ст.1 закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Основним завданням виконавчого провадження є виконання судових рішень та рішень інших органів.

Водночас відповідно до преамбули КзПБ встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника — юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже, за своєю суттю виконавче провадження та процедури банкрутства є різними процедурами, які прямо не пов’язані між собою, мають різні способи та процедури регулювання, а також різний кінцевий результат (наслідки). Не кожне виконавче провадження має наслідком порушення провадження у справі про банкрутство, не кожне провадження у справі про банкрутство відкривається на підставі неможливості виконати рішення суду чи рішення інших органів (посадових осіб).

Місцевим судом встановлено, що вимоги ініціюючого кредитора Кам’янської міської ради Дніпропетровської області обґрунтовуються наявністю загальної заборгованості на суму 4059490,84 грн. за рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 6.08.2019 у справі №904/1877/19 та від 20.08.2019 у справі №904/1879/19. А ініціюючим кредитором — приватним виконавцем Особою 1 заявлено грошові вимоги на суму 59585,41 грн., які виникли на підставі постанови приватного виконавця від 2.09.2019 про стягнення 307814,12 грн. основної винагороди у зв’язку із частковим виконанням у ході виконавчого провадження рішення суду від 6.08.2019 у справі №904/1877/19 про стягнення з боржника на користь Кам’янської міської ради 2482287,10 грн. та пропорційним задоволенням у цьому випадку вимог приватного виконавця про перерахування основної грошової винагороди.

Як вбачається з матеріалів справи, боржником не надано суду відзиву на заяву про відкриття провадження, представники боржника не з’явилися у підготовче судове засідання 17.02.2020, а ухвала від 28.01.2020 про прийняття заяви про відкриття справи про банкрутство з призначенням судового розгляду на 17.02.2020 повернулася до місцевого суду з відміткою АТ «Укрпошта» 2.03.2020 «за закінченням терміну зберігання» тільки 3.03.2020.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставин наявності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора — приватного виконавця Особи 1, які б могли бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство згідно з ч.6 ст.39 КзПБ.

Відповідно до загальних правил розгляду конкурсних вимог кредиторів, які передбачено стст.45, 47 КзПБ, як на стадії відкриття провадження у справі про банкрутство, так у ході розгляду кредиторських вимог до повноважень суду віднесено розгляд спірних вимог кожного кредитора по суті з прийняттям ухвали про визнання таких вимог повністю чи частково або про відмову у визнанні вимог кредитора до боржника повністю чи частково. За наслідком такого розгляду формується перелік як визнаних, так і невизнаних судом вимог кредиторів (абз.3 ч.2 ст.47 КзПБ).

Отже, кодексом не передбачено процесуальної можливості закриття провадження з розгляду вимог окремого кредитора на етапі відкриття процедури банкрутства. Загальні підстави закриття провадження у справі про банкрутство, передбачені ст.90 КзПБ, у даному випадку не можуть застосовуватися, оскільки спірні правовідносини виникли на етапі відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою ініціюючого кредитора. Підстав для застосування судами положень ст.231 ГПК судами не встановлено.

Законодавство не містить заборони щодо відкриття провадження у справі про банкрутство підприємств, що не підлягають приватизації

Постанова від 11.11.2020 у справі №904/5628/19

у складі колегії суддів КГС: ОГОРОДНІКА К.М. — головуючого, ПЄСКОВА В.Г., ТКАЧЕНКО Н.Г.

Щодо доводів касаційної скарги міністерства про необґрунтованість відкриття провадження у справі про банкрутство АТ «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом» та введення процедури розпорядження майном без можливості його завершення санацією чи ліквідацією колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.2 КзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим кодексом, ГПК, іншими законами України.

Відповідно до ч.3 ст.3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з додатком №2 до закону «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» до вказаного переліку включено, зокрема, АТ «Науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут гірничорудного машинобудування з дослідним заводом», 100% акцій якого належать державі в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

20.10.2019 набув чинності закон «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». В п.2 розд.III «Прикінцеві та перехідні положення» визначено, що у справах про банкрутство державних підприємств не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом 3-х років з дня набрання чинності цим законом.

Тобто вказаною нормою закону до боржника, включеного до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, встановлено обмеження в застосуванні процедур санації чи ліквідації, з єдиним виключенням щодо процедури санації, яке полягає у належності боржника до державних підприємств, які задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, а також виключенням щодо процедури ліквідації — за умови здійснення ліквідації боржника за рішенням власника.

Враховуючи викладене, ВС погоджується з доводами касаційної скарги про встановлення щодо боржника — об’єкта права державної власності, що не підлягає приватизації, обмеження в застосуванні процедур санації чи ліквідації.

Водночас ні положення наведеного закону, ні положення КзПБ не містять заборони за наявності підстав щодо відкриття провадження у справі про банкрутство підприємств — об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та введення судової процедури розпорядження майном боржника.

Чи сподобався
вам цей матеріал?

Редакція Борг.Експерт може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за зміст
матеріалів в розділі «Думки експертів» покладається на авторів текстів.

Матеріали за темою

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
Найбільше прибутку приносять позови проти великих боржників

Фізичні особи

Статті • Банкрутство
Починаючи з 2014 року, в Україні взялися за чистку банківської системи, під яку підпали понад 100 установ.

Банкрутство

Статті • Банкрутство
Власнику та керівнику визнати свій бізнес неплатоспроможним складно, перш за все емоційно, це історія неуспіху.

Укроборонпром

Статті • Банкрутство
Керівник департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України Владислав Філатов прокоментував окремі положення законодавства щодо реформування Укроборонпрому

Державні підприємства

Статті • Банкрутство
За сьогоднішніх умов державні підприємства мають можливість для широкого кола маніпуляцій

Державні підприємства

Статті • Банкрутство
Лише за перші 4 місяці 2021 року в СЕТАМі опублікували лотів на суму близько 10 млрд грн. А продали - на 1,6 млрд грн.