Верховний Суд висловився щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців

Визначені у статті 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними за своєю правовою природою та наслідками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін та відсутні поважні причини пропущення позовної давності.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/20081/15-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Публічне акціонерне товариство «У» звернулося до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на спадкове майно.

Банк обґрунтовував свої вимоги тим, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «У», правонаступником якого є ПАТ «У», та відповідачем укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 100 000, 00 дол. США на строк до 5 червня 2029 року.

Однак позичальник помер, на момент смерті позичальника за кредитним договором існувала заборгованість, тому ПАТ «У» направило на адресу районної державної нотаріальної контори лист, в якому просило довести до відома спадкоємців про їх обов’язкі, передбачені правилами статті 1282 ЦК України, і про результати повідомити банк.

Пізніше ПАТ звернулося до суду із заявою про заміну неналежного відповідача, яка задоволена ухвалою районного суду. Замінено первісного відповідача належними відповідачами.

У зв’язку з наведеним банк просив звернути стягнення на майно, яке було передано у спадщину, на користь ПАТ «У» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту у розмірі 125 973, 81 дол. США.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову банку, суд першої інстанції дійшов висновків, що з моменту звернення до нотаріальної контори з претензією до спадкоємців до моменту звернення до суду з позовом спливло понад 3 роки, позивач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що саме завадило звернутися протягом цього часу до будь-якої інстанції та з`ясувати інформацію стосовно спадкоємців, а тому встановлено, що позивач пропустив позовну давність.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), оскільки зі смерті позичальника зобов’язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред’явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентується статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Поняття «строк пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не є тотожним поняттю «позовна давність». Так, у частині четвертій статті 1281 ЦК України визначено наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред’явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Іншими є правові наслідки, що передбачені у частині четвертій статті 267 ЦК України, за якою сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тобто у наданні судового захисту порушеному цивільному праву.

ВС наголосив, що визначені у статті 1281 ЦК України строки пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними за своєю правовою природою та наслідками строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін та відсутні поважні причини пропущення позовної давності.

Так, Верховний Суд не встановив підстави для відступу від зазначених правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що банк пропустив позовну давність, звернувся до суду з позовом після спливу такого строку, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.

В оцінці доводів касаційної скарги про початок перебігу позовної давності Верховний Суд врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 688/353/15-ц (провадження № 61-14285св18), відповідно до якого саме дата прийняття спадщини спадкоємцями є початком перебігу позовної давності, оскільки з цієї дати настали одночасно обов`язкові умови для початку перебігу позовної давності, передбачені у частині першій статті 261 ЦК України: банку на цей момент вже могло бути відомо про порушення його права, а також він мав можливість отримати відомості про особу, яка його порушила.

Таким чином, саме з моменту прийняття спадщини почався перебіг позовної давності у спірних правовідносинах. Верховний Суд врахував, що ПАТ «У» звернулося до нотаріальної контори з листом-претензією у квітні 2011 року. Його син звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 5 вересня 2011 року, а право власності на спадкове майно у порядку спадкування після смерті особи визнано за його дітьми.

Первісна позовна заява у цій справі до суду про звернення стягнення на спадкове майно до особи_3 датована 24 вересня 2015 року, заява про заміну неналежного відповідача подана до суду 20 лютого 2017 року. Отже банк звернуся до суду з позовом після спливу позовної давності.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.