ЛОНГРIД НА BORG.EXPERT
7 квітня 2021, 08:35204516 хвилин читати

Віталій Чепурний: «Мін’юст поки «глухий і сліпий» до зауважень та пропозицій спільноти приватних виконавців. Але все зміниться…»

Пройде рік, два або десять, але я вірю, що система примусового виконання рішень буде на 100% приватною, оскільки вона більш ефективна, прозора, і взагалі не потребує затрат з державного бюджету

Козлов Сергій Головний редактор

Після 20 років  на «службі держави» Віталій Чепурний очолив Асоціацію приватних виконавців України.

Асоціацію, яку поки що вважають нерозумним дитинчам у порівнянні з державною машиною примусу в особі того ж таки Мін’юсту.

Асоціацію, про діяльність членів якої навіть не всі поліцейські знають, говорячи в очі виконавцю, що той «незаконно обмежує людину у її правах й вважає себе богом, який може забирати майно”

І водночас – ту саму Асоціацію, яка з переходом країни на змішану модель уособлюватиме собою увесь спектр системи примусового виконання рішень, бо державної системи рано чи пізно не стане, залишиться тільки приватна.

“Державна система примусового виконання рішень не в змозі  конкурувати з приватною, як би не намагалися її реформувати. Це те саме, як намагатися удосконалити автомобіль ЗАЗ. Люди вже спробували більш сучасний електромобіль Tesla, але головний конструктор ЗАЗ каже: “Почекайте, ми зараз трошки його ще допрацюємо і буде краще”, – вважає чинний голова АПВУ.

Що вдалося реалізувати за пів року діяльності, а що ще попереду  – про це й була наша розмова з головою АПВУ Віталієм Чепурним.

Один приватний виконавець у 2020 році стягнув у 4 рази більше коштів, аніж один колега з Державної виконавчої служби.

А за даними ДП «СЕТАМ», минулого року один «приватник» реалізував майна на суму у 26 разів більшу, аніж один державний виконавець.

  • Три роки існування Асоціація – достатній строк, щоб виокремити певні досягнення або, можливо, ключові аспекти роботи спільноти приватних виконавців. Чим на ваш погляд зараз «живуть» ваші колеги?

Мені і важко, і легко відповісти на ваше запитання.

З одного боку, останні 3 роки довіра до приватних виконавців значно  зросла. Про це свідчать цифри статистики: якщо у 2018 році на виконання «приватникам» надійшло 31 870 документів, то вже у 2020 році – 303 550.

Один приватний виконавець у 2020 році стягнув у 4 рази більше коштів, аніж один колега з Державної виконавчої служби. А за даними ДП «СЕТАМ», минулого року один «приватник» реалізував майна на суму у 26 разів більшу, аніж один державний виконавець.

Це якщо робити акцент на об’єктивній складовій. Але є ще й не менш важлива, суб’єктивна, я б навіть назвав її «емоційна» складова.

В мене складається враження, що в очах держави спільнота приватних виконавців і досі виглядає як дитинча, яке щойно навчилось ходити та ледь-ледь говорить.

Водночас на сьогодні ми – повноцінні партнери, і заслуговуємо на професійний діалог як з регулятором – Міністерством юстиції, так і на рівні інших державних установ.

А діалогу якраз і немає. І мене найбільше непокоїть саме це.

Звісно, окремі ЗМІ занадто голосно назвали нинішній стан наших взаємин з Мін’юстом конфліктом чи навіть війною.

Це не так, ніхто ні з ким не воює.

Але на сьогодні склалася ситуація, коли Мін’юст фактично ігнорує проблеми які виникають перед спільнотою і потребують втручання регулятора.

Іноді нам доводять нюанси нашої діяльності ледь не в наказовому порядку, проте АПВУ – це не ланка ДВС, а саморегульована професійна спільнота.  І бажано, щоб в окремих кабінетах на Рильського про це не забували.

До речі, навіть у вашому виданні була новина про те, що профільний заступник міністра Андрій Гайченко наголошує на відсутності конфлікту, апелюючи натомість наявністю певного діалогу з окремими представниками професії.

Але щодо наявності діалогу це не зовсім так. Важко казати про конструктивний діалог, коли я, як очільник Асоціації приватних виконавців України, в стінах Міністерства зустрівся з керівництвом регулятора лише один єдиний раз.  Хіба що хтось вважає «діалогом» зустрічі виконавців з представниками міністерства під час засідань Дисциплінарної комісії приватних виконавців (ДКПВ). Тож поки що, на думку приватних виконавців, Мін’юст залишається «глухим та сліпим» до зауважень та пропозицій з боку спільноти. Але впевнений, що рано чи пізно ми переборемо таку тенденцію. В тому числі й законодавчим шляхом. Хоча легко в цьому напрямі не буде.

За законом Рада приватних виконавців України наділена повноваженнями на погодження нормативно-правових актів щодо своєї діяльності. Але за свою піврічну каденцію я поки що бачив лише 1 такий акт, скерований до нас від Міністерства юстиції – питання автоматизації списання коштів. Щоправда, попри те, що ми висловились проти цього документу і запропонували свій варіант – його все одно прийняли.

Тим не менш, сам факт, що Мін’юст почав хоч щось  надсилати нам на погодження, однозначно вважаю позитивом, враховуючи те, що за 3 роки попередньої каденції, за моїми даними, скерували лише один такий акт. І наразі АПВУ очікує на погодження анонсований заступником міністра Андрієм Гайченком проект змін до порядку проведення перевірок діяльності приватних виконавців.

Ще один момент стосується перевірок. В Мін’юсті ніяк не можуть погодитись з тим, що діяльність приватних виконавців можуть перевіряти інші приватні виконавці. Ми вбачаємо в цьому певну дискримінацію. На відміну від приватних державні виконавці на практиці перевіряють діяльність своїх колег, а законом чітко встановлена рівність прав приватних і державних виконавців. Але найбільш значуща проблема в процесі перевірок полягає в самому її механізмі. Перевірки здійснюють структурні підрозділи департаменту ДВС, які по вертикалі є підпорядкованими директору департаменту ДВС, який своєю чергою отримує винагороду за фактичне виконання рішень цими ж органами, тобто є прямою зацікавленою особою у результативності діяльності державної виконавчої служби. Це те саме, якби у бізнесі одній компанії надали повноваження перевіряти діяльність компанії-конкурента.

Поки що маємо каральний ухил ДКПВ і повну закритість їх діяльності.

В результаті виходить, що не зважаючи на те, що протягом 2020 року в професію зайшли 43 особи, того ж року через сумнівні рішення регулятора  була призупинена робота 19 приватних виконавців.

  • Що могло б спонукати до початку активного діалогу з Мін’юстом?

Чесно? Сам факт такого діалогу. Я вважаю не дуже доброзичливою поведінку, коли керівництво АПВУ отримує позов проти себе від Мін’юсту лише через те, що ми публічно висловили свою незгоду з поведінкою регулятора.

Мої колеги вже наголошували, що взагалі важко зрозуміти, якою логікою керувалися чиновники Мін’юсту, коли готували позов проти Асоціації у відповідь на висвітлену позицію на прес-конференції «Проблема дисциплінарної практики Міністерства юстиції щодо приватних виконавців», що відбулася 15 лютого.

Адже ключові позиції позову фактично працюють проти самих позивачів. Дивіться самі: нам дорікають, що у виступі заступника голови асоціації була неточність: мовляв, він стверджував, що поточний склад ДКПВ на чолі з Андрієм Гайченком задовольнив 68 подань проти приватних виконавців, що вказує на упереджене ставлення до представників цієї професії як до конкурентів державної виконавчої служби.

Насправді ж, за інформацією тепер уже прямо від міністерства, таких подань було задоволено на 10 більше — 78!

Ми б звичайно могли порахувати більш точно, однак проблема в тому, що на противагу власним обіцянкам чиновників, роботу ДКПВ так ніхто й не поспішав робити прозорою.

Протоколи комісії досі не публікуються, хоча дисциплінарна комісія приватних виконавців, яка працює при Мін’юсті, ще у вересні 2019 року ухвалила офіційне рішення про публікацію власних протоколів. АПВУ сьогодні отримує протоколи в порядку доступу до публічної інформації, сплачує Мін’юсту гроші за виготовлення копій та публікує їх на власному сайті.

Хоча наголошу ще раз: питання не в точній кількості задоволених подань, а в тому, що ключове повідомлення АПВУ від того стає тільки сильнішим: загальна кількість покарань приватних виконавців за каденції нинішньої команди регулятора зросла. І зросла суттєво.

Ще одна «важлива» претензія Міністерства теж дивує своєю алогічністю: діяльність приватного виконавця Павла Говорова було припинено ДКПВ на підставі скарги, якої насправді не існувало. Про це сам “скаржник” особисто заявив прямо під час засідання комісії, яка все одно прийняла підроблений документ.

Міністерство в позовній заяві вимагає спростувати зазначену інформацію, оскільки причиною притягнення приватного виконавця до відповідальності слугувала не сама підроблена скарга, а небажання через неї відповідати регулятору.

Який сенс був відповідати на запит, підстава для якого зникла, у позовній заяві, звісно, не зазначається. До речі, буде чи ні продовжено розгляд цього позову в суді, наразі залежить виключно від Мін’юсту. Бо господарський суд повернув його з вказівкою на те, що цей спір підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції.

Однак, навіть якщо вже не буде жодних підстав говорити про «конфлікт» (вже не важливо, наявний чи уявний), то до роботи ДКПВ у приватних виконавців все одно ще буде багато запитань.

  • Наскільки я розумію, ви вимагатиме більшої прозорості, чи не так?

Не тільки, але звичайно й цього також. Наприклад, дуже показовим є кейс приватного виконавця Марини Нелюби, який вже неодноразово висвітлювався в юридичній пресі.

Наша колега подала два позови до Мін’юсту. Перший позов стосувався оскарження зволікання регулятора з поновленням приватного виконавця у професії після спливу термінів дії дисциплінарного стягнення, накладеного ДКПВ, які полягали у тимчасовому зупиненні її діяльності як приватного виконавця.

Другий позов стосувався витребування у Мін’юсту протоколу засідання ДКПВ. Рік колега судилася, щоб отримати інформацію, яка апріорі є публічною, але регулятор її чомусь утаємничує.

І не треба говорити про захист персональних даних, адже прикладом того, що це питання вирішується дуже просто є існування Єдиного реєстру судових рішень, де відповідні дані просто позначаються як Особа_1 та Особа_2.

Не менш важливо для спільноти приватних виконавців розуміти, на яких правових висновках ґрунтується те чи інше рішення дисциплінарної комісії.

А так ми поки що маємо каральний ухил ДКПВ і повну закритість їх діяльності. В результаті виходить, що не зважаючи на те, що протягом 2020 року в професію зайшли 43 особи, того ж року через сумнівні рішення регулятора  була призупинена робота 19 приватних виконавців. Тут вже не про зростання кількості членів Асоціації думати, а хоч би не про повне знищення професії.

  • А наскільки сама АПВУ готова до якісного, а тим більше різкого зростання?

Абсолютно готова. Ми розроблюємо в тому числі й нові стандарти ведення діяльності приватних виконавців. Зокрема, триває робота над новою редакцією Кодексу професійної етики приватних виконавців України. Працюємо й над тим, щоб приватні виконавці сприймали один одного не як конкурентів, а однодумців. Чим більше приватних виконавців, тим більший важіль впливу.

Коли людина є кандидатом у приватного виконавця, вона не задоволена труднощами входу у професію і вважає, що умови вступу мають бути легшим. Коли вона вже стала приватним виконавцем, дбати про вступ інших вона уже не буде, інтересу немає. Тому що збільшення кількості приватних виконавців вона вже сприймає як зріст конкуренції.

Вважаю це тимчасовою проблемою росту спільноти, але природньою у процесі еволюції професії. Згодом ми її подолаємо і будемо більше думати про якість роботи.

Впевнений, що нам під силу найближчим часом повністю перебрати на себе функцію підвищення кваліфікації приватних виконавців. Але наголошу ще раз, що значне зростання кількості приватних виконавців можливе лише тоді, коли всі будуть розуміти, що на ринку є  чіткі правила гри, яких дотримуються усі його гравці. А так ми зараз розробимо нові етичні правила, а потім з’ясується, що це стане додатковою «дубинкою» в руках Мін’юсту, коли умовно кажучи, за певне порушення правил розуміли накладення штрафу чи попередження, а чиновники – позбавлення права вести діяльність.

В спільноті виконавців впевнені й у тому, що на рівні закону слід запровадити справжній, а не бутафорський (як це ми бачимо зараз) механізм автоматичного списання коштів боржників.

Такий, що буде обов’язковим для всіх без винятків – банків, приватних виконавців, боржників і державних органів, задіяних у цьому процесі.

  • Тоді власне давайте визначимо, Асоціацію задовольняє стан законодавчої бази стосовно інституту приватних виконавців? І чим так званий європейський пакет законопроектів відрізняється від урядового законопроекту?

Коли ми говоримо про європейський пакет законопроектів, то маємо на увазі насамперед системну реформу, що складається як з основного законопроекту («Про виконавче провадження», №3726 від 23.06.2020р.), так й змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту державних і приватних виконавців, №3727); Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо розширення повноважень державних і приватних виконавців, №3728); Митного кодексу України (щодо розширення повноважень приватних виконавців», №3729). Альтернативою виступає законопроект Мінюсту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів», №3609 від 05.06.2020р.

Відразу наголошу, що автори законопроекту №3726 – Тарас Тарасенко та Сергій Демченко – враховували не лише пропозиції АПВУ, але й бізнес-асоціацій, банківських об’єднань, науковців тощо. На різні конференції запрошуються в тому числі й представники судових органів влади, де також виробляються спільні підходи.

Зокрема, нещодавно, обговорювались різні аспекти судового контролю. І вже є інформація, що у новій редакції законопроєкту «Про виконавче провадження» з’являться норми, які:

  1. передбачають необхідність впровадження судового контролю за виконанням цивільних та господарських справ і (!) він не буде обмежуватись виключно предметом скарги боржника/стягувача;
  2. закріплять баланс інтересів сторін виконавчого провадження, але привілей все-таки отримає кредитор;
  3. встановлять фільтр для боржників, щоб вони не зловживали своїм правом оскаржувати дії/бездіяльність приватних виконавців з метою невиконання або зволікання з виконанням судового рішення тощо.

Також об’єктивна необхідність – розширення функціоналу помічників приватних виконавців. Зрозуміло, що відкривати й закривати провадження може тільки приватний виконавець, під свою власну відповідальність, але ж працювати з АСВП по окремим виконавчим діям спокійно могли б і помічники, але при цьому відповідальність за їх дії все одно має нести приватний виконавець. Це б ще більше підняло ККД приватних виконавців.

Не є нормальною ситуація і в частині того, що відбувається з виконавчим провадженням після зупинення діяльності приватного виконавця. Тут треба розуміти, що виконавче провадження – довготривала дія. А закон “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” писався по аналогії, в тому числі з діяльністю приватного нотаріуса, дія якого одномоментна.

Тому зараз маємо такі проблеми при зупиненні діяльності приватного виконавця:

  1. Стягувач стикається з тим, що для продовження його провадження треба шукати іншого виконавця
  2. Боржники, які готові заплатити, також стають заручниками таких ситуацій, бо напряму залежать від того, коли стягувач знайде іншого виконавця
  3. Для самого виконавця зупинення діяльності не означає, що оренда офісу, податки, зарплата працівникам скасовується. Витрати продовжаться

АПВУ вважає цю норму такою, що порушує право приватного виконавця на працю, гарантоване Конституцією.

Таким чином виходить, що «наказують» приватного виконавця, а страждають в першу чергу кредитори і самі боржники.

Тому ми пропонуємо прийняти нову норму таким чином, щоб при зупиненні діяльності приватний виконавець не міг брати нові провадження на виконання, але міг допрацьовувати старі.

Так, як тимчасова міра покарання цей вид дисциплінарного стягнення має бути, але лише в частині відкриття нових проваджень. Водночас «довести до розуму» вже відкриті провадження – це вигідно і стягувачу, і боржнику та залишається обов’язком приватного виконавця

В спільноті виконавців впевнені й у тому, що на рівні закону слід запровадити справжній, а не бутафорський (як це ми бачимо зараз) механізм автоматичного списання коштів боржників. Такий, що буде обов’язковим для всіх без винятків – банків, приватних виконавців, боржників і державних органів, задіяних у цьому процесі.

Бо зараз до цієї системи хтось приєднується, потім від’єднується. А отже  про жоден автоматизм складно говорити. Та й взагалі не зрозуміло, як має працювати механізм, коли арешт коштів проходить «автоматично», а от вже їх списання – на підставі додаткових документів.

Арешт і списання – це нерозривні речі, які мають працювати разом, а не окремо один від одного.

Також має бути чітке поняття “відповідальність згідно з закону” за непідключення до системи електронного арешту коштів або порушення порядку його функціонування, а донині жоден банк за весь період дії так званого ЕАК не був притягнений до відповідальності за недотримання норм.

Проте головна відмінність законопроектів звучить дуже просто: «європейський» пакет передбачає повне зрівняння повноважень приватних і державних виконавців, чого, звичайно ж, не хочуть в Мін’юсті.

Взагалі мені дивно чути позицію від чиновників, мовляв, приватним виконавцям не можна «довіряти» відкриття проваджень проти державних підприємств. Якщо подивитись на суть законопроекту, йдеться виключно про стягнення боргів у сумі до 100 тис. грн, що аж ніяк не заблокує жодне з державних підприємств і не знищить багатомільйонний цілісний майновий комплекс. Приватний виконавець є агентом держави, який виконує рішення судів, прийняті від імені держави Україна.

Коли нам дозволять виконувати цю категорію справ,  ми зможемо себе зарекомендувати й доведемо, що ми не якісь пройдисвіти.

Власне мені взагалі не зрозуміло з юридичної точки зору використання слова «довіра». Тут немає жодного питання про довіру. Йдеться про рівні права й обов’язки. Тим більше, що Україна на міжнародному рівні вже це задекларувала, коли підписала меморандум про отримання макрофінансової допомоги на 1,2 млрд євро, серед умов отримання якої  передбачалось розширення повноважень приватних виконавців на виконання рішень проти державних підприємств.

Врешті-решт, скасувати незаконну дію і державного, і приватного виконавця, за наявності порушення, можна в установленому законом порядку.

От тільки ефективність роботи приватних виконавців є вищою за ДВС.

І зауважте: я не порівнюю кваліфікацію приватних і державних виконавців, а саме системи приватного і державного виконання.

Пройде рік, два або десять, але я вірю, що система примусового виконання рішень буде на 100% приватною, оскільки вона більш ефективна, прозора, і взагалі не потребує затрат з державного бюджету.

Навпаки, приватний виконавець створює робочі місця, платить податки зі своєї діяльності і зарплати працівникам. Єдині витрати з боку держави будуть полягати  у необхідності утримувати контролюючі органи.

Зараз при профільному Комітеті Верховної Ради діє робоча група, яка готує новий законопроект, який буде містити найкращий досвід як з «європейського», так і урядового проектів. Сподіваюсь, у цьому році він пройде перше читання в сесійній залі та буде незабаром прийнятий.

Навіть за дуже приблизними підрахунками експертів повний перехід на приватну систему виконання зекономить державі сотні мільйонів гривень щорічно.

Потрібна лише, як то кажуть, політична воля і хоча б не ставити палки у колеса.

  • Однак диявол, як відомо, криється у деталях. Наприклад, якщо приватних виконавців таки урівняють в правах з ДВС, чи не станеться, що рішення, які не приносять значної винагороди (стягнення боргу за дрібне порушення ПДР тощо), будуть ігноруватися приватними виконавцями?

Аж ніяк. Я впевнений, що за певних законодавчих змін «виконання» дрібних справ буде вигідним. Для цього ми пропонуємо встановити мінімальну ціну послуги приватного виконавця – як один з варіантів, 510 грн відшкодування за кожен штраф, незалежно від його розміру, яке сплачує боржник.

Кількість виконаних стягнень напряму буде відображатись на прибутку приватного виконавця, а держава отримає виконання таких справ і надходження коштів до бюджету при нульових затратах.

Для порівняння: станом на зараз у ДВС на кожного робітника, незалежно від його ефективності, держава «витрачається» на оренду приміщення, зарплату, лікарняні, відпустки тощо.

У випадках з приватними виконавцями цих всіх видатків просто не існує, виконавець сам забезпечує себе умовами роботи.

Тобто навіть за дуже приблизними підрахунками експертів повний перехід на приватну систему виконання зекономить державі сотні мільйонів гривень щорічно. Потрібна лише, як то кажуть, політична воля і хоча б не ставити палки у колеса.

  • І наостанок, декілька питань з «буднів» приватного виконавця. Як часто приватні виконавці стикаються із шахрайськими діями при відкритті виконавчого провадження? Та чи виникають проблеми у стосунках із представниками органів державної влади, національної поліції тощо?

Стикаємось і з шахрайськими діями, і з перешкодами з боку поліції. Проте це абсолютно не системні випадки. Хоча мені було дико чути, що столичні поліцейські обізнані з роботою приватних виконавців менше за регіональних колег.

Про один такий випадок я навіть розповів на своїй сторінці у Facebook.

Коли при вилученні транспортного засобу, показавши посвідчення приватного виконавця та рішення суду, почув у відповідь, що я незаконно “обмежую людину у праві пересування й уявив себе богом, який може забирати майно”. Та й взагалі не маю права вчиняти виконавчі дії, бо я “навіть не держвиконавець”!

Декілька дзвінків до керівництва Нацполіції вирішили ситуацію, але прикро за стан правової грамотності серед окремих її співробітників.

Щодо шахрайських ді. За минулий рік ми декілька разів стикалися з ситуаціями, коли шахраї від імені кількох приватних виконавців виписували платіжні вимоги й пробували стягнути кошти по неіснуючим виконавчим провадженням.

А вже у цьому році шахраї намагались стягнути багатомільйонні кошти з рахунків  страхових компаній. На адресу приватних виконавців поштою надходить фіктивна заява про відкриття виконавчого провадження від нібито стягувача. У Єдиному реєстрі судових рішень виконавці не знаходили “рішення”, на підставі якого нібито стягувач просив відкрити провадження.

Так, злочину завадили самі приватні виконавці, але щоб унеможливити подібні шахрайські дії в принципі, державі слід якнайшвидше впровадити Єдиний реєстр виконавчих документів і повноцінну систему електронного арешту коштів.

  • Дякую за розмову

Чи сподобався
вам цей матеріал?

Матеріали за темою

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Законопроєкт допускає можливість свавільного втручання у діяльність приватного виконавця з боку посадовців Мінюсту

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Законопроєкт на час воєнного стану фактично ліквідує незалежність інституту приватних виконавців

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Але для того, щоб мораторій на стягнення «працював» на користь людей і держави, він має бути чітким і прозорим

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Нині на виконанні в Державній виконавчій службі перебуває 2 мільйони 300 виконавчих проваджень

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Про діяльність злочинної групи, яка отримує інформацію з банків щодо наявності у померлих осіб коштів на рахунках, і які тривалий час ніхто не успадковує

Виконавча діяльність

Статті • Стягнення боргiв
Невиконання судових рішень через довготривалі кримінальні провадження, до яких стягувач навіть не має жодного відношення, є неприпустимим