Винагорода та витрати арбітражних керуючих: кредитори згодні фінансувати тільки “результат”

Представники банківської спільноти негативно сприйняли усі положення законопроекту №4409, де йдеться про занадту самостійність у роботі арбітражного керуючого, а також щодо гарантування йому винагороди та відшкодування витрат.

Так член робочої групи, заступник директора департаменту-начальник управління правового забезпечення департаменту проблемних активів АТ «ПУМБ» Андрій Джура, який 11 травня 2021 року презентував пропозиції Національної асоціації банків України (НАБУ) до згаданого законопроекту, відразу дав зрозуміти, що банки, як кредитори, з одного боку зацікавлені в роботі арбітражних керуючих у процедурах банкрутства юридичних осіб, а з іншого – не готові оплачувати їх формальну наявність, без досягнення відчутних результатів в питаннях задоволення кредиторських вимог.

Нагадаємо, що законопроєктом №4409 запропоновано значно розширити статтю 13 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), де говориться про незалежність арбітражного керуючого.

Зокрема, додана нова ч. 2, у якій вказані складові забезпечення такої незалежності:

1. особливий порядок призначення, притягнення до відповідальності та припинення повноважень АК;
2. гарантуванням винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого;
3. функціонування органів саморегулівної організації арбітражних керуючих.

У банкірів занепокоєння викликав п.2, який вони пропонують подати в іншій, більш конкретизованій редакції: «… гарантуванням винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого в порядку і розмірах, визначених Кодексом».

На думку банківської спільноти, беззаперечне та необмежене право АК на винагороду і відшкодування витрат призводить до зловживань.

«Гарантії повинні бути більш чіткими, обережними та конкретними. І взагалі, це питання слід розглядати не в межах технічного законопроекту, яким є 4409, а комплексно – з питанням статусу арбітражного керуючого, порядком його появи в процесі, оцінкою судом його роботи. До речі, суди часом займають позицію, що в разі, коли арбітражний керуючий зволікав, бездіяв, то винагорода, яка нібито гарантована Кодексом, йому не виплачується», – зазначив Андрій Джура. Він вважає, що треба принципово визначитись з питанням – хто ж такий арбітражний керуючий? Чи він, справді, незалежний, чи працює на ініціатора банкрутства, чи він є «рукою» суду. Від єдиної концепції, яку необхідно закріпити у Кодексі, й залежатиме визначення джерел фінансування роботи арбітражного керуючого.

Голова робочої групи, народний депутат Тарас Тарасенко закликав не поспішати з висновками після прочитання пункту про гарантуванням винагороди, адже це тільки складова забезпечення принципу незалежності арбітражного керуючого. «Тут не говориться, що результати роботи арбітражного керуючого потім не будуть досліджуватися судом», – пояснив голова робочої групи.

Начальниця управління розвитку процесів стягнення та контролінгу Альфа-Банку Олена Супрун, яка долучилась до дискусії, очевидно, мала значний негативний досвід співпраці з арбітражними керуючими. За її словами, незважаючи на появу начебто прогресивного нового Кодексу, арбітражні керуючи продовжують працювати «по бєзпрєдєлу». «Питання не в залежності, чи незалежності, а в певній процесуальній коректності, відповідності дій і їх обґрунтованості. Допоки винагорода арбітражного керуючого не буде коригуватися в залежності від виконання ним тих чи інших аспектів процедури, доти кредиторам залишається тільки писати нескінченні скарги, що вони нічого не отримали», – переконана банкір.

Директор департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України Владислав Філатов, в свою чергу зауважив, що скарги на кредиторів щодо відсутності оплати їхньої праці подають і арбітражні керуючі. «Вже Верховним Судом сформована правова позиція, що робота арбітражного керуючого має бути обов’язково оплачена, а у разі відсутності майна цей тягар все одно покладається на кредиторів. Якщо ж кредитор не задоволений роботою, він подає заяву з обґрунтуванням, і суд приймає рішення. Давайте далі подивимось на положення Кодексу. Ми побачимо, що кредитори мають сформувати фонд оплати праці, але на практиці, чи багато їх сформовано? Ні! Тут кредиторам треба змінювати своє ставлення – якщо їх обтяжує справа про банкрутство, то нехай простять борг і йдуть зі справи, а не чекають поки арбітражний керуючий без оплати своєї праці щось для них зробить», – заявив представник Мін’юсту.

В Кодексі все ж таки немає чіткої норми щодо порядку і розміру оплати винагороди арбітражному керуючому кредиторами, продовжував відстоювати позицію банків Андрій Джура, тому суди підміняють законодавця і створюють нові норми права, і цей процес треба обмежити. Тому він радить таки звернути увагу на редакцію п.2 ч.2 ст.13 КУзПБ, запропоновану НАБУ.

Найбільшого загострення обговорення “фінансового питання” набуло під час розгляду правок до статті 30 КУзПБ (положення цієї статті регламентують виплату основної та додаткової винагороди арбітражного керуючого). Законопроєкт №4409 вніс до цієї статті кілька правок, зокрема, виклав у новій редакції останній абзац частини 2: «У разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником – юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, у тому числі такого, що перебуває в заставі, або за рахунок коштів кредиторів». Автори пояснили цю правку тим, що питання виплати основної винагороди арбітражному керуючому потребує вдосконалення, оскільки у більшості випадків після закінчення авансованих заявником коштів єдиним майном, що є у боржника та підлягає продажу, є заставне майно.

У банківської спільноти ця правка (та й взагалі уся стаття 30 КУзПБ) викликала цілий ряд заперечень.

За словами А.Джури, банкіри “принципово проти” таких змін через наступне:

• оплата послуг арбітражного керуючого за рахунок застави порушує суть самого принципу застави, при тому, що Цивільний кодекс гарантує кредитору першочергове погашення його вимог за рахунок заставного майна. А тут виявляється, що перед заставодержателем є хтось першочерговіший.
• якщо коштів не достатньо на погашення вимог заставодержателя, то вони просто витрачаються на процедуру, і заставодержатель може нічого не отримати від цих коштів.
• кредитори – це сторона, яка постраждала у відносинах, а на неї покладаються ще й додаткові витрати.

А хто ж тоді має оплачувати працю арбітражного керуючого, якщо наявне тільки заставне майно, – поставив риторичне запитання Т.Тарасенко.

«Кодекс вирішує це питання, оскільки там говориться, що від погашених вимог арбітражний керуючий отримує винагороду. На нашу думку, від продажу застави кошти мають йти забезпеченому кредитору, а у того вже виникає зустрічне зобов’язання сплатити винагороду. Але вона повинна прив’язуватися до розміру фактично погашених вимог кредиторів у відсотковому відношенні (3-5%), а не до всіх витрат у процедурі, в тому числі не пов’язаних із реалізацією цього заставного майна», – зазначив у відповідь представник НАБУ. Більше того, такий підхід забезпечує зацікавленість арбітражного керуючого у збільшенні обсягу погашених кредиторських вимог, підтримала колегу Олена Супрун. Натомість, переконана вона, той механізм, який пропонує законопроект, призведе до того, що арбітражний керуючий буде швиденько продавати заставне майно, і єдине питання, яке буде його непокоїти – аби тих коштів вистачило на оплату його праці. Про забезпечення вимог кредитора вже не йдеться. «Гроші людина повинна отримувати за якість роботи. На практиці маємо чимало прикладів, коли арбітражний керуючий ініціює безліч процесів, які однозначно затягують усю процедуру банкрутства. Наприклад, замовляється експертиза, яка тягнеться два роки, але нікому не потрібна. Виникає питання – навіщо він те робив? Тому, ми хочемо оплачувати лише ту частину строку, яку арбітражний керуючий дійсно відпрацьовує. Якщо ж діяльність його мінімальна, і якщо він тільки спостерігає, або очікує, коли, скажімо, буде призначено наступне засідання, то за цей період він має отримувати якусь мінімальну символічну суму», – наполягають банкіри.

Про великі кошти у запропонованій законопроєктом нормі якраз і не йдеться, зауважив Владислав Філатов. «Йдеться про виплату тільки основної винагороди. Тут потрібен мінімальний обсяг, щоб забезпечити діяльність арбітражного керуючого. Інше питання, що кредитори мають здійснювати контроль над його роботою через регулярне звітування останнього, і це передбачено Кодексом. А от коли заставний кредитор невідомо чого чекає, і не створює фонд для оплати, а тут виявляється, що іншого, крім заставного, майна не знайдено, питання треба вирішувати саме так, як пропонує законопроект. Іншого способу немає», – запевняє посадовець.

Зрештою, голова робочої групи запропонував представникам НАБУ надати свою модель, як виходити з подібної ситуації, з врахуванням того, що потрібен баланс між оплатою праці арбітражного керуючого і захистом прав кредиторів.