Погодинна оплата праці арбітражного керуючого: кожна норма має відповідати правилам законотворення

Верховною Радою України готуються до другого читання численні зміни до КУзПБ (законопроект №4409), метою яких є вдосконалення процедур банкрутства, їх відкритості та визначеності. Одним із найбільш дискусійних залишається питання гарантованої оплати основної винагороди арбітражного керуючого та її розмірів.

Значний сплеск емоцій серед представників професійної спільноти арбітражних керуючих викликала правка у вигляді додаткового абзацу до частини 6 статті 30 Кодексу, яка була подана народними депутатами Володимиром Цабалем і Ярославом Железняком. Зміст абзацу наступний: «При розгляді (схваленні) зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а також при затвердженні судом звітів арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди враховуються фактичний обсяг часу, витрачений арбітражним керуючим на виконання обов’язків у справі, повнота дій арбітражного керуючого у відповідний період і їх результативність».

Видання «Борг.Експерт» попросило прокоментувати зазначену правку до Кодексу суддю Господарського суду Закарпатської області, члена Науково-консультативної ради НААКУ, кандидата юридичних наук Павла Пригузу (на фото).

Маючи до процедур провадження у справах банкрутства безпосередній практичний і науковий інтерес, суддя підтвердив, що питання сплати винагороди арбітражному керуючому та його витрат багато років залишається головною проблемою в регулюванні процедур неплатоспроможності. Адже законом (Кодексом) чітко врегульовано не усі аспекти сплати основної винагороди та витрат арбітражного керуючого при виконанні своїх обов’язків. Судова практика також перенасичена різними судовими рішеннями, з яких вбачається, що суди не завжди задовольняють вимоги арбітражних керуючих про сплату їм винагороди та відшкодування понесених витрат.

Із набуттям чинності у грудні 2017 року нового Господарського процесуального кодексу та у жовтні 2019 року Кодексу України з процедур банкрутства з’явилося нове правове регулювання процедур банкрутства. Воно вплинуло не лише на обов’язки ліквідатора у ліквідаційній процедурі, а й по новому визначило мету ліквідаційної процедури.

Так, згідно абзацу 2 частини 1 ст. 58 КУзПБ встановлено, що ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника. Ця норма матеріального права є новелою закону про банкрутство, якої не було в редакціях попередніх законів.

Наведений припис є обов’язковим не лише для ліквідатора, а також і для кредиторів: у разі реалізації зборами кредиторів своїх повноважень згідно пункту 4 ч. 5 ст. 48 КУзПБ, а саме прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про введення процедури ліквідації банкрута, кредитори мають визначити джерела фінансування витрат процедури за відсутності коштів у ліквідаційній масі (на рахунках боржника).

Заява кредиторів до господарського суду про введення процедури ліквідації банкрута за нормами ГПК є заявою по суті справи, яка відповідно до приписів ст. 124 ГПК потребує попереднього визначення суми судових витрат. Також, суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

В контексті норми щодо створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого слід розглядати приписи норми ст. 125 ГПК України, яка визначає умови і порядок забезпечення та попередньої оплати (авансування) судових витрат. Так, суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Отже, комплексний та системний аналіз чинних норм КУзПБ та ГПК дають обґрунтовані підстави для висновку, що фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого може бути створено (або поповнено) на вимогу господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство. Наведений системний підхід надасть можливість перетлумачити раніше зроблені висновки судової влади, що здійснені на основі попередніх редакцій закону про банкрутство та норм ГПК щодо судових витрат.

Зокрема, раніше зроблені судами висновки про те, що закон про банкрутство не містить заборони стягувати кошти з кредиторів, слід перетлумачити на висновок, що чинний закон про банкрутство та ГПК покладають на кредиторів як сторону у справі обов’язок авансувати витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема із забезпечення сплати арбітражному керуючому винагороди та відшкодування його витрат, що пов’язані з виконанням обов’язків ліквідатора.

Цей висновок ґрунтується на тому, що формування фонду як джерела фінансування процесу провадження у справі сторонами, зокрема кредиторами, встановлений нормами процесуального та матеріального права ГПК та КУзПБ.

Питання же розподілу судових витрат має вирішуватися по закінченню ліквідаційної процедури з покладанням витрат на сторону, або ж осіб (власників, засновників та інших), винних у доведенні до банкрутства, або ж на тих, що не подали своєчасно до суду заяву про банкрутство.

Ця норма з точки зору законотворення є неповною. Норма має містити три елементи: гіпотезу; диспозицію; санкцію.

Наприклад сформулювати: «Якщо арбітражний керуючий неналежно виконує свої обов’язки, або обсяг виконаної роботи є незначним, то суд, за клопотанням комітету кредиторів (або окремих кредиторів) може зменшити розмір винагороди арбітражного керуючого, що визначений нормами цього кодексу».

А далі можна застосувати текст запропонованої правки про врахування фактичного обсягу часу, витраченого арбітражним керуючим на виконання обов’язків у справі та повноту його дій, при нарахуванні і виплаті йому грошової винагороди.

Інакше не є визначеною мета наведеної правки. Норма вносить правову невизначеність у відносини, які й без того не врегульовані з достатньою чіткістю.

Матеріал підготував Глушко Сергій