«Та інші особи»: коло осіб, на яких може бути покладена субсидіарна відповідальність, можуть розширити

Субсидіарна відповідальність у процедурах банкрутства, яка, здавалося б, на відміну від солідарної відповідальності, має багату судову практику і частіше застосовується, не перестає бути джерелом для нових досліджень і майбутніх висновків.

Цікава дискусія з цього приводу відбулась на Східноукраїнському форумі з питань банкрутства під час сесії, присвяченій особливостям відповідальності власників та керівництва підприємств-банкрутів за боргами підприємств. Вона стосувалась кола осіб, причетних до доведення до банкрутства юридичної особи – суб’єкта господарювання.

Спочатку суддя-спікер судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Сергій Жуков поділився актуальною судовою практикою щодо солідарної та субсидіарної відповідальності. У своїй доповіді він, зокрема, торкнувся питання висування вимог до третіх осіб, які відповідно до законодавства можуть нести субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

«Якщо до солідарної відповідальності притягається виключно директор, то щодо субсидіарної відповідальності законодавець чітко не визначив кола осіб, які можуть до неї притягатися. Деякі можуть навіть не підозрювати про це», – зазначив спікер.

Згідно із частиною другою статті 61 КУПБ, це особи, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. Субсидіарна відповідальність застосовується виключно за доведення до банкрутства. Інших підстав законодавство поки не передбачає.

Особа, яка притягується до субсидіарної відповідальності, повинна сама довести відсутність своєї вини. Ліквідатор тільки встановлює коло цих осіб, які відповідають за доведення до банкрутства.

Подавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність, має право лише ліквідатор банкрута.

«Вважаю, що це не дуже правильно, що тільки ліквідатор може подавати відповідні заяви, і думаю, що законодавець через певний час обов’язково змінить цю норму, поширюючи право на подання заяви ще й на кредиторів», – висловив сподівання суддя ВС.

За його словами, у судовій практиці часто виникає питання – чи потрібно досліджувати дії ліквідатора щодо встановлення наявості чи відсутності підстав для притягнення третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства при розгляді звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу для вирішення питання про можливість закриття справи про банкрутство та ліквідації боржника?

У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 по справі №914/3812/15, яку навів Сергій Жуков, зазначено, що місцевий господарський суд при затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу має досліджувати дії ліквідатора щодо можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у разі недостатності майна боржника, щоб переконатися у здійсненні ліквідатором всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника.

«Таким чином, для ефективного задоволення вимог кредиторів положення Кодексу України з процедур банкрутства надають чудовий інструментарій, який разом із судовою практикою спрямована на те, щоб було не можливим застосовувати процедури банкрутства з метою списання боргів. Такі види цивільно-правової відповідальності у справі про банкрутство як солідарна та субсидіарна відповідальність повністю відповідають меті Кодексу України з процедур банкрутства, яка закріплена у його преамбулі, а саме – задоволенню вимог кредиторів», – підкреслив суддя.

Повністю погоджуючись із правовими позиціями ВС, і розвиваючи твердження С.Жукова про чітко не визначене законодавством кола осіб, на яких може бути покладена субсидіарна відповідальність, старший партнер ЮФ «Лабораторія банкрутства» (“LB”), адвокат Андрій Спектор зазначив, що як захисник інтересів боржників вважає, що таке коло осіб, має бути ширшим, аніж те, яке наразі фігурує у судовій практиці.

За його словами, дійсно, сам Кодекс дає для цього підстави, зазначаючи, що субсидіарна відповідальність може стосуватись директора підприємства, його засновників (учасників, акціонерів) «та інших осіб» (абзац другий частини 2 статті 61 КУзПБ).

«Звичайно, в першу чергу, це засновники і директор. Проте, вважаю, що слід приділяти увагу ще й кредиторам, передовсім, заставним кредиторам. Думаю, судова практика до цього також дійде», – переконаний практик.

На його думку, заставні кредитори можуть впливати своїми діями на господарську діяльність боржника.

«Якщо в заставі перебуває майно, вартість якого може бути більшим суми залишку кредиту, і боржник не проти його продажу, але заставний кредитор, у якого є переважне право, ніяк на це не реагує, то з боку інших кредиторів може бути підняте питання щодо дій або бездіяльності заставного кредитора і притягнення його до субсидіарної відповідальності через те, що боржник не мав можливості розрахуватися з боргами», – висловив пропозицію Андрій Спектор.

Позицію А.Спектора підтримав й арбітражний керуючий Євгеній Марченко.

«Так само і дії податкового органу, через які не може розрахуватися контрагент боржника, або арешт майна у межах кримінального провадження – відкриває широке поле для подальшого розширення судової практики з даного питання», – підтвердив він.

Учасники дискусії навіть «помріяли, а чи може субсидіарна відповідальність бути покладена на Кабінет міністрів України за винесення рішення, яке є втручанням у ведення господарської діяльності суб’єкта господарювання, і що вплинуло на можливість виконання зобов’язання?

Втім, усі погодились, що наразі це не реально і передчасно.

Автор: Сергій Глушко