Оксана Гонта: «Єдність виникає тоді, коли є довіра»

До проведення багато в чому доленосного З’їзду арбітражних керуючих України залишився один день. Вже завтра фахівці з питань неплатоспроможності з усієї країни зберуться разом, аби вирішити, в якому напрямі далі буде розвиватись професійна спільнота. Визначитись, з ким і як розбудовувати НААКУ, не важко, якщо розуміти, що робота у керівних органах СРО – це відповідальність не лише перед колегами, але насамперед перед собою та власною совістю. Саме таким вийшов лейтмотив нашої розмови з арбітражним керуючим Оксаною Гонтою, яка дуже давно не давала жодних інтерв’ю, але інтуїтивно відчуває потребу донести свою думку до колег.

На жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні абсолютної єдності в спільноті арбітражних керуючих немає. Власне, як в цьому житті не буває нічого абсолютного чи досконалого. Але давайте поміркуємо, що таке єдність, як вона формується і від чого залежить? Не є таємницею, що багато арбітражних керуючих взагалі не беруть участь в житті спільноти. І це не може не турбувати. Значить необхідно мотивувати їх «вийти зі сплячки». Адже єдність – це не армійська муштра, проте пошук компромісів задля спільного вектору розвитку. Чи легко її досягти? Не впевнена… Але на мою думку, єдність автоматично виникає тоді, коли є довіра. А от з довірою поки в спільноті можна спостерігати очевидний дефіцит, чого лише варті «розмови» в чаті НААКУ в «Телеграмі». Тож хіба можна говорити про єдність спільноти, якщо ми не довіряємо, не віримо один одному, відверто виявляємо свою неповагу, а часом – агресію…

Власне саме бажання змінити подібний стан речей і підштовхнуло мене до думки балотуватись на цих виборах.

На моє переконання, криза довіри буде подолана систематичністю успіхів НААКУ у виконанні своїх завдань, ефективність яких буде очевидна кожному арбітражному керуючому.

Проте, кожен з нас має навчитись чути своїх колег, поважати їх та намагатись зрозуміти відмінну від своєї позицію. Шлях до єдності – це подолання кризи довіри та щире прагнення почути іншого та знайти той варіант вирішення питання, який поєднає професійну спільноту.

Дати просту й однозначну відповідь на це питання доволі складно. Багато чого вже зроблено і досягнуто! Але в той же час, багато чого і не зроблено. Так сталось і внаслідок відсутності досвіду в розбудові СРО арбітражних керуючих (фактично, ми є «наймолодшими» з усіх правничих спільнот), і внаслідок нелегких умов роботи (без офісу, кошторису, програми розвитку та «внутрішньої нормативки» врешті-решт). Далась взнаки й боротьба з пандемією, яка вже перекроїла не один бізнес та сферу діяльності в країні.

Проте все вище перелічене – усього лише виклики, з якими єдина команда мала і повинна була впоратись. От тільки єдиної команди якраз і не було. Натомість усі спостерігали за проявами «опозиційної діяльності» більшості від складу Ради до її очільника. Така ситуація безперечно вплинула на ефективність роботи РАКУ, тому високоефективною її не назвеш, проте є й здобутки.

Створення НААКУ дало поштовх професійній спільноті до більш активного спілкування, обміну досвідом та до самовдосконалення. Регіональну розбудову також вважаю здобутком Асоціації.

На сьогодні в кожній області та в м.Києві створено регіональні ради арбітражних керуючих. Затверджено низку внутрішніх документів Асоціації. За участі НААКУ проведено різноманітні форуми, круглі столи та інші профільні заходи. Представники Асоціації беруть участь в робочих групах щодо вдосконалення законодавства про банкрутство. Це той фундамент, на якому можна розвиватись далі.

Вірю, що наступні роки роботи органів НААКУ, хто б не увійшов до їх складу, принесуть більше позитивних результатів.

Так! Онлайн голосування надзвичайно потрібне! Це можливість кожного члена спільноти брати активну участь у її житті. Не можна ігнорувати прогрес технологій, якщо за їх допомогою можна вирішити складну проблему. Адже очевидно, що в умовах карантину багато з колег з тих чи інших причин не матимуть можливості прибути на очний з’їзд. Тому електронне голосування потрібне, а те занепокоєння, яке є у деяких членів спільноти з цього приводу, існує скоріше через відсутність бажання вникнути в суть питання, дослідити можливі і вже задіяні в інших організаціях способи (методи) гарантування таємності. Підозри та усілякі припущення щодо викривлення волевиявлення завжди були, є і будуть на будь-яких виборах, в який би спосіб вони не відбувались. Така вже людська природа – припускати та підозрювати найгірше. Але, як на мене, електронне голосування є дієвим інструментом оперативного вирішення важливих питань членами Асоціації, який однозначно потрібен.

Розробка законопроектів, їх лобіювання – це необхідна і дуже важлива функція НААКУ. А Науково-консультативна рада та експертні робочі групи мають стати творцями цих законодавчих ініціатив. Зрозуміло, що докучати нашим високоповажним науковцям завданнями створення проектів, так би мовити, «з нуля», немає сенсу, у них і часу на таку творчість не буде. Варто побудувати ланцюжок створення законопроектів: від ініціативи спільноти, через розробку проекту документа експертною групою та його наступну перевірку науково-консультативною радою – до передачі суб’єкту законодавчої ініціативи («законодавчому лобі»).

Як досягнути єдиного голосу спільноти – гадаю через просвітницьку діяльність, на стадії розробки проекту необхідно вести роз’яснювальну роботу, проводити презентації, консультації тощо, не ігнорувати, а дослухатися до голосу кожного і вибирати з нього гарні ідеї, раціональне зерно. Вироблені проекти, за необхідності, можна затверджувати рішеннями з’їзду Асоціації, і тут нам дуже доречним стане інструмент електронного голосування, можливо, шляхом створення он-лайн платформ по типу е-петицій тощо.

Щодо позиції з окремих законопроектів, то я точно не прихильник ідеї погодинної оплати арбітражних керуючих. Якщо відверто, то взагалі сумніваюсь, що серед арбітражних керуючих такі мають місце. А от питання «автомату» і справді є досить дискусійним, його потрібно обговорювати в спільноті, адже на сьогодні є багато як прихильників автоматичного розподілу, так і противників. Я особисто виступаю за запровадження справедливого автоматизованого призначення арбітражних керуючих у справи. Але й поспіх тут не потрібний, бо усі пам’ятаємо, як працював попередній «автомат», тому вважаю, що в такому вигляді автоматизований розподіл спільноті не потрібен. Його потрібно доопрацьовувати та вдосконалювати, як за критеріями визначення кандидатури, так і технічно (ми маємо бути впевненими, що в роботу «автомату» ніхто не втручається).

Якщо ми прагнемо справжньої незалежності, то, звичайно, зобов’язані утримувати СРО. Адже, як кажуть, хто платить – той замовляє музику. Якщо Асоціацію будуть утримувати спонсори (цю ідею я неодноразово чула від різних колег), то очевидно, що такі спонсори натомість отримають важіль впливу і на керівні органи, і на членів Асоціації. Я не вірю в безкорисливих благодійників на ринку банкрутства! Чи тими спонсорами будуть адвокатські об’єднання, чи кредитори, чи громадські організації, чи інші суб’єкти, впевнена, що спільнота буде змушена таку «допомогу» компенсувати «благодійникам» в той чи інший спосіб.

Щодо розміру членського внеску, то вважаю, що це питання також є дискусійним, а відтак – його потрібно обговорювати усією спільнотою. Водночас вважаю, що розмір членського внеску має бути достатнім для того, щоб покрити витрати Асоціації.

Ще я мрію про те, щоб в спільноті арбітражних керуючих виник новий тренд – сплачувати крім обов’язкових і добровільні внески до Асоціації.

Адже серед арбітражних керуючих є різні люди, в тому числі, і з великими доходами. Думаю, що «акулам» нашої професії було б доречно запровадити такий тренд. Це було б найкращим свідченням довіри до Асоціації!

Переконана на 100%, що створені в регіонах Ради є одним з головних здобутків НААКУ. В кожного арбітражного керуючого, в кожному регіоні є своя специфіка в роботі, а тому кожен має право бути почутим спільнотою і Асоціацією. Відтак, ідея створити Раду регіонів арбітражних керуючих як дорадчого органу НААКУ мені дуже імпонує. Варто також розглянути ідею наділення Ради регіонів, скажімо, не лише правом дорадчого голосу, а й ще й правом вето на рішення РАКУ (наприклад, 2/3 Рад регіонів) – як на мене, такий запобіжник є доречним.

Мене відверто лякає ідея, яку я чула від деяких колег – про перетворення НААКУ в класичний елітний клуб для багатіїв. На перший погляд, гарна й амбітна мета, однак очевидно, що такий «клуб» не зможе стати «клубом для всіх», ринок банкрутства затісний, аби кожен арбітражний керуючий зміг значно на ньому збагатитись. А тому, щоб Асоціація стала таким «клубом» доведеться позбуватися декого з членів Асоціації і не допускати появи нових… Я категорично проти такого сценарію розвитку НААКУ! Це недопустимо! Думаю, спільноті треба замислитись над цим і адекватно реагувати на нові виклики.

Це команда досвідчених фахівців, більшість з яких я знаю багато років. Перевірені часом люди, надійні, щирі, які мають спільну мрію – побудувати сильну, потужну СРО, що захищатиме права та інтереси арбітражних керуючих! Переконана, що ДОВІРА, яка панує в нашій команді, є запорукою високоефективності, адже ніхто з нас не уникає обов’язків та відповідальності за спільний результат і кожен з нас щиро прагне зробити все можливе, щоб НААКУ дійсно змінила можливості кожного арбітражного керуючого на краще!

Разом ми зможемо більше!

Розмовляв Сергій Козлов