Небезпечні амбіції «неамбіційних», або Львівсько-Вінницький сепаратизм проти Київського

Три години 59 хвилин 43 секунди тривав мій пошук витоків «сепаратизму» арбітражних керуючих.

З них 9 хвилин 43 секунди було витрачено на читання авторської колонки з відповідної тематики очільника Ради АК м. Києва Сергія Боярчукова на одному зі спеціалізованих онлайн-видань, а решта часу – на дзвінки та збір інформації з цього приводу.

Для арбітражних керуючих немає сенсу говорити, про яку статтю йдеться, а для інших читачів наведу цитати, які власне й зацікавили особисто мене як журналіста, знайомого з життям-буттям спеціалістів в сфері неплатоспроможності:

• «він ніби зрівняв між собою регіони, уповноваживши їх правом рівного голосу з болючих питань»;
• «вважається, що саме центральна Рада виступає від імені регіонів»;
• «створюють ілюзію масового невдоволення з боку регіонів»;
• «робиться спроба показати розкол між «пригніченими» регіонами та центральною Радою»;
• «і, нарешті, «сепаратизм».

Щоб не отримати звинувачень про вирвані з контексту слова, відразу ж скажу, що цитати наводились лише через дві причини: 1) показати, що в публічну площину винесене протистояння між регіональними радами АК та «центральною» Радою АК (умовне чи реальне таке протистояння – то вже інше питання); 2) дослідити, а чи доречно взагалі вживати слово «сепаратизм», розмірковуючи про минуле, теперішнє та майбутнє саморегулівної організації арбітражних керуючих.

І власне завершуючи передмову, присвячену пану Боярчукову, зазначу, що як для статті про регіональний розкол, то, здається, забагато згадок про Дніпро (нарахував 10). Тож, аби не попасти в дисонанс, я зібрав коментарі у очільників інших регіональних рад, свідомо ігноруючи такий «страшний» для столиці регіон.

Тож почнемо з кінця. А саме із заклику до арбітражних керуючих прийти і зробити свій вибір. Зробити вибір потрібно буде 26 листопада 2021 року під час ІІ З’їзду арбітражних керуючих, що пройде у Києві (відповідно до рішення Ради НААКУ, яке відбулося 22 жовтня 2021 року). Порядок денний з’їзду передбачатиме розгляд 15-ти питань, в тому числі вибори голови НААКУ та його заступника, членів Ради асоціації, членів Дисциплінарної та Кваліфікаційної комісій, встановлення розміру членських внесків на 2023 рік, затвердження кошторису на 2023 рік та можливість проведення з’їзду шляхом електронного голосування.

Про доцільність і необхідність проведення зазначеного заходу не сперечаємось, адже зрозуміло, що це слід робити. Інше питання – в який спосіб. Причому це не просто питання, а єдиний тригер для усієї істерії усіх невдоволених, навіть тих, хто не збирається нікуди балотуватись.

У мене на руках є протоколи засідань Рад арбітражних керуючих Київської, Харківської, Волинської, Донецької області (усі – 3 листопада), Сумської області (8 листопада), Херсонської, Хмельницької, Дніпропетровської області (4 листопада), Вінницької та Львівської області (27 жовтня), Житомирської, Чернівецької, Рівненської та Луганської області (2 листопада), Черкаської області (5 листопада) тощо. У всіх порядок денний однаковий: доведення до відома та реагування арбітражних керуючих на рішення Ради арбітражних керуючих України від 22.10.2021.

Розглянути зазначене питання порядку денного – першим, а інші питання вже хоч і наступними днями розглянути дистанційно шляхом електронного голосування.

І лише 5 регіонів підтримали позицію «центральної» Ради.

Якщо ви хотіли прочитати щось більше про сепаратизм, змушений розчарувати – це все. А для ілюстративності продемонструю малюнок, надісланий в особисті повідомлення від очільниці Ради АК Вінницького регіону Оксани Гонти.

Забігаючи наперед, зазначу, що очільники Полтавської та Запорізької рад хоч і не проводили зборів із зазначеного питання, але особисто також згодні з тим, що майбутнє – саме за проведенням З’їзду в онлайн-форматі.

Чому ж «столичних» та «центральних» так нервує цей формат?

Відповідь очевидна: реваншизм не любить репрезентативності. І за гаслами про свободу, рівність та братерство для усіх АК, я особисто бачу лише неприховані амбіції, прагнення до абсолютної влади. Звичайно, можу помилятись, але все буде чітко розставлено вже завтра.

12 листопада 2021 року на своє чергове засідання збиратиметься «Центральна» Рада, яка й вирішуватиме, чути чи не чути голос «розкольників». І питання ж не в тому, що на Волині 30 арбітражних керуючих, а в Києві – 300, а в тому, що дехто, на мій погляд, забув, що усі арбітражні керуючі рівні між собою.

Сенс «регіонального спротиву» або сепаратизму, як його називає С.Боярчуков, саме нагадати, що Асоціація – це спільнота.

Спільнота – це ВСІ регіони, де КОЖЕН голос важливий.

Все інше – й неправдива згадка про автобуси з охоронцями та водіями, й ганебний перехід на особистості – робилось тільки через усвідомлення того, що лише Київ ці два роки марив «реваншем», усі інші – розвивались та росли як єдиний та потужний механізм під назвою НААКУ.

Так, від інтриг та маніпуляцій ніхто не застрахований. Хоча… Хто й кого хоче обманути, говорячи про відсутність амбіцій та (не) бажання отримати посаду, якщо зрозуміло, для кого розгрібаються усі ці вигадані авгієві конюшні. Бо дуже вже чітко серед «київських» артикулюється меседж про те, що «ми маємо діяти в інтересах асоціації, а не в інтересах регіонів» (це не вигадана фраза, хто хоче – може пересвідчитись ось тут https://youtu.be/QRXpxlnv3tg, слухати уважно, починаючи з 2 години 50 хвилин).

Є й інша «нетлєнка»: «Ви нас обирали не для того, щоб критикувати»…

Та повернімось до сепаратизму. Вочевидь, застосовуючи цей термін, його винахідник хотів підкреслити ницість та\або низький рівень патріотизму (поваги, законності, нерозгойдуваності – потрібне підкреслити) щодо рішень Ради арбітражних керуючих України з боку Рад регіонів, які просто висловили свою позицію.

Але як тоді назвати поведінку самого пана Боярчукова, коли він свідомо саботував (ну добре, напишемо інакше, «активно публічно заперечував проти виконання») рішення тієї самої, такої недоторканої центральної Ради щодо проведення опитування (заочного голосування), і яке ж потім було оскаржене в суді. То що це – не сепаратизм? І чим тоді київський сепаратизм відрізняється від львівського чи вінницького?

До речі, глянув я детальніше ті протоколи зі Львова та Вінниці. Нічого, окрім болю за долю спільноти, життя та здоров’я і дотримання прав АК, я там не побачив.

Чи можливо я помиляюсь, і посилання на п. 35 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236 із змінами, тепер карається за законом?

Не вбачаю нічого крамольного й у акценті на тому, що «забезпечити належний рівень безпеки та дотриматись вказаних вище норм при такому масштабному заході (З’їзд за будь-яких умов відвідає 350-500 осіб – Ред.), вкрай важко, зокрема із фінансової сторони, а це вартість ПЛР-тесту чи експрес-тесту на COVID-19, антисептичні засоби тощо». Питання ж навіть не в тому, багато коштів на це буде витрачено чи ні, просто дехто з «неамбіційних» доклав усіх зусиль, аби питання внесків перейшло у судову площину. А дехто з позивачів вже мріє про потрапляння у новий склад нової влади при НААКУ, й досі не сплативши того злощасного внеску. Якась дивна логіка: сам не сплачую, але тим, що сплатили інші, хочу розпоряджатись.

Та найголовніше – не протоколи, не фінанси, не амбіції, й навіть не майбутнє СРО…

Порядок денний з’їзду передбачає розгляд 15-ти питань, що, відповідно, суттєво затягне часовий «ліміт», встановлений для безпечного перебування людей у одному приміщенні при проведенні масових заходів, визначений для «червоного» рівня епідемічної небезпеки.

Крім того, для учасників з’їзду існують додаткові ризики зараження COVID-19 при проїзді до місця проведення з’їзду (автор статті нещодавно перехворів на COVID-19 саме після подорожі залізницею), скупченні людей в ліфтах та при реєстрації учасників. Існує додаткова небезпека для реєстраційної комісії (при проведенні реєстрації учасників та видачі бюлетенів) та лічильної комісії (при підрахунку голосів таємного та відкритого голосування).

Переглянувши відео засідання «центральної» Ради від 22 жовтня 2021 року (див. посилання на ЮТУБ вище), можна було почути аргументи на кшталт: «Всі переживають, як це буде. Зробіть вакцину, й буде все нормально», «Зараз часи кардинально змінились. Вакцина проти ковіду – не тільки розроблена, а й доступна всім охочім». Але справа в тому, що вакцинація захищає від хвороби (остання статистика показує, що це не так, смертельні випадки зафіксовані й серед вакцинованих), але не виключає передачі вірусу (!) та зараження нещеплених людей. Більше того, людина, яка щеплена, після контакту з хворим може заразитися і може заразити інших людей, особливо у закритому приміщенні.

Прибічники «живого» з’їзду готові взяти на себе відповідальність, якщо після повернення будь-кого з учасників заходу, через хворобу іншого учасника він наразить на смертельну небезпеку своїх близьких, родичів чи друзів? Чи на радощах перемоги «живоз’їздисти» створять Фонд для померлих? Ні? Тоді або слід перестати спекулювати на цій темі й прислухатись до побажань регіонів, або вже визнати, що влада для таких людей – важливіша за все на світі.

Врешті-решт, не можу не погодитись зі львів’янами, які зацитували суддю КСУ в такому моменті: «У Конституції України у зв’язку з наведеним не лише встановлено, що здоров’я людини – ключова конституційна цінність («найвища соціальна цінність») (частина перша статті 3), а й неодноразово вказано, що охорона здоров’я – можлива підстава для обмеження низки інших конституційних прав: права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34), права на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35), права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (стаття 39), права на страйк (стаття 44)…».

А в нашому ж випадку навіть не йдеться про обмеження, а лише про переформатування проведення заходу – сучасне, а головне безпечне.

І не треба говорити, що всі вищезгадані звернення від регіонів – це інтриги одного Дніпра. Почитайте протоколи, панове, вони різні. А в Харкові навіть виникла дискусія, чи можна перечити центральній Раді?

Не можу не згадати й про позицію інших Рад.

Наприклад, у Хмельницьку відкинули ідею онлайн-з’їзду через те, що «на сьогоднішній день відсутній порядок електронного голосування та відповідне програмне забезпечення, котре у свою чергу могло б забезпечити таємне голосування». Тут маю дещо пояснити.

1. По-перше, жодне програмне забезпечення поки не потрібне.
2. По-друге, таємність голосування все ж можна забезпечити, бо проект Порядку такого голосування вже розроблений. Він передбачає дві головні речі: простоту та надійність голосування. Якщо коротко, то кожен арбітражний керуючий після голосування архівує свій електронний бюлетень, і на архів ставить свій електронно-цифровий підпис (підробити його не вважається за можливе). Лічильна комісія отримує цей файл по пошті, видобуває архів і в зашифрованому вигляді зберігає у відповідній папці. Усі поборники теорій змов та хакерських атак можуть долучитись до цього процесу хоч в онлайні, хоч особисто, без жодних обмежень. Захочуть усі столичні «арбітражники» бути в складі лічильної та ревізійної комісій – як кажуть, велкам. Тож питання не в технічній складності, а лише в бажанні.

І ще дещо про маніпуляції.

В протоколі Ради АК Київської області зафіксований цікавий пасаж з боку секретаря Ради. Далі цитую: «зверну увагу лише на тому, що будь-які маніпуляції з боку будь-кого у перешкоджанні проведення з’їзду арбітражних керуючих України 26.11.2021 в оффлайн режимі, при повному дотриманні всіх протиепідемічних заходів та вимог, містять ознаки саботування та дестабілізації подальшої діяльності органів самоврядування арбітражних керуючих».

Сильний посил, майже до сталінського «ворог народу» докотились. І я б навіть не згадував про цю цитату, якби дивним чином не віднайшов її «вкладеною у вуста» тільки вже не секретаря, а голови Ради АК Луганської області. Абсолютно подібний вислів і про саботажників, і про дестабілізацію, тільки слово «офлайн» – з однією літерою «Ф», а не двома. От чесно, знав, звичайно, що у розумних людей думки збігаються, але щоб слово у слово…

То що там, хто й з чийого голосу «керує» сепаратизмом? Як бачимо, заради красного слівця та медійної істерії, інколи й правду можна перекрутити. Але ж протоколи та інтернет усе пам’ятають.

Тож нехай АК запам’ятають ще і цей відверто агітпромівській вислів пана Боярчукова, який у своїй авторській колонці написав таке: «Якщо ти хочеш займатися громадською діяльністю, ти зобов’язаний зробити щеплення або тест. Відповідно, якщо ти арбітражний керуючий, який хоче займатися громадською діяльністю – будь ласка, прийди на з’їзд та зроби свій свідомий вибір». Тут він помилився і дуже серйозно: діяльність арбітражного керуючого, а тим більше реалізація його права на участь в найвищому органі самоврядування – це не громадська діяльність і не політика. Це ознака незалежної професійної діяльності. Ключова позиція – незалежна.

А в якості лікнепу зазначу: у сепаратизму насправді дві головні вимоги – відновлення ущемлених політичних та економічних прав та вимога незалежності. Тож «арбітражний сепаратизм» – то не так вже й погано, як його малюють окремі діячі.

Сергій Козлов

Оксана Гонта, голова Ради АК Вінницької області:

• Є різні протоколи різних регіонів. Але суть їх одна: рішення РАКУ порушує права членів НААКУ, фактично позбавляючи їх права на участь у з’їзді. І як наслідок у нас буде втрачена репрезентативність: меншість вирішить усі питання за більшість. Тож мій заклик до усіх арбітражних керуючих: не бути байдужими і не стояти осторонь. На мій погляд, онлайн-голосування АК – це вимога часу.

P.S. І не можу не зацитувати коментар пані Оксани у Фейсбуці: «Ті, хто незгодний з рішеннями РАКУ – розкольники та сепаратисти. Але не всі, оскільки думка може бути в окремих представників професії (у автора, наприклад). Позицію можуть мати окремі Ради (у Ради Києва, наприклад, може бути позиція). Все інше – від лукавого. Спілкування глав регіонів – розкольництво. А позиції Рад регіонів, які не збігаються з позицією РАКУ – сепаратизм».

Олександр Чепелюк, голова Ради АК Рівненської області:

• Ми звернулись до РАКУ з вимогою скасувати рішення Ради арбітражних керуючих України від 22.10.2021 в частині порядку денного і затвердити новий порядок денний з єдиним питанням – затвердженням порядку електронного голосування. Головна риторика, яка звучала на нашій Раді, полягала в тому, що безпека життю арбітражних керуючих має бути в пріоритеті. У мене особисто є родич, який вже другий тиждень лежить у ковідному відділенні лікарні. І повірте, за таких умов, навіть найменшого ризику не хочеться допускати. Ніхто не намагається «зірвати» з’їзд. Це вигадки. Немає тут жодної зради. Але в період пандемії маємо відшукувати інші шляхи проведення голосування.

Микола Кіналевський, голова Ради АК Житомирської області:

• Вбачаю певну маніпуляцію з приводу того, що у арбітражних керуючих замало часу, аби розробити робочий варіант Положення про проведення електронного голосування. Більше того, скажу, що такий проект вже є, і усі бажаючі могли з ним ознайомитись. Принаймні я бачив його обговорення у телеграм-каналі Асоціації. Врешті-решт, головне затвердити сам спосіб такого голосування, а вже удосконалити його механізм можна згодом. Натомість я не виключаю й такого розвитку подій, що у разі певного сценарію, якщо новим головою НААКУ буде обрана певна особа, то розгляд питання про онлайн голосування взагалі буде заблокований. Адже зрозуміло, що для певних людей такий спосіб волевиявлення арбітражних керуючих смерті подібний. Крім того я особисто підтримую ідею щодо переформатування роботи РАКУ – мені здається було б правильним, щоб кожен регіон мав свого представника у Раді.

Владислав Коршун, голова Ради АК Запорізької області:

• Я можу висловити лише свою особисту думку. Місце проведення з’їзду насправді не є особливо важливим, це може бути як Київ, так і будь-яке інше місто. Але час проведення з’їзду викликає серйозні побоювання. В умовах пандемії навіть державні органи найчастіше проводять свої заходи онлайн або взагалі переносять їх на більш пізній термін. Тож, мені здається, РАКУ було б розумніше розглянути питання про перенесення дати з’їзду до того часу, поки Київ не вийде з «червоної» зони. Також я вважаю, що за електронним голосуванням майбутнє, але проект такого Положення має бути бездоганним із юридичної точки зору.

Мар’ян Чорній, голова Ради АК Львівської області:

• При дотриманні всіх умов проведення з’їзду, стовідсоткового захисту від коронавірусної хвороби не гарантує жодна вакцина та ПЛР-тест. Немає гарантій, що я не привезу цю хворобу до Львова й не наражатиму на смертельну небезпеку своїх рідних. З огляду на обмеження в пересуванні на пасажирському транспорті та неспівмірні ризики зараження COVID-19 при доїзді до місця проведення з’їзду, явка учасників з’їзду буде невисокою. Враховуючи шляхи та швидкість поширення COVID-19, скупчення людей в громадських місцях, кількість учасників з’їзду та кількість питань, винесених на голосування, ризик зараження COVID-19 суттєво зростає. Вважаю, що з’їзд потрібно проводити лише по одному питанню порядку денного: електронне голосування. У такий спосіб реально зібрати необхідний кворум із арбітражних керуючих та, при тому, забезпечити дотримання обмежень контактів арбітражних керуючих між собою, обмежень соціального дистанціювання. Крім того, вирішення єдиного питання порядку денного з’їзду не займе багато часу. Ми всі діємо в одному напрямку. У нас єдина мета та цінності. Всі хочемо справедливості, демократії та прозорості. Але здається, тут мають місце амбіції та завоювання впливу. Так не повинно бути! Чомусь під час засідання РАКУ 22 жовтня майже усі питання з порядку денного розглядались без ажіотажу, і тільки коли перейшли до питання З’їзду, до засідання почали приєднуватись.