Діалоги навколо банкрутства: О.Бондарчук про незалежність АК, самоврядування і виклики воєнного часу

25 грудня 2025 року голова Національної асоціації арбітражних керуючих України Олександр Бондарчук став гостем подкасту «Діалоги навколо процедур банкрутства в Україні» – ютуб-проєкту Центру відновлення платоспроможності. Запис, який спочатку планували на 30 хвилин, переріс у повноцінну годину розмови – і ця тривалість стала прямим наслідком глибини тем, що були порушені. Тож хоч ведучий, арбітражний керуючий Микола Занько і запросив Олександра Бондарчука до розмови з формального приводу — підбити підсумки року, поговорити про законодавчі зміни та перспективи професії, насправді у відео дуже чітко проявився нерв професії: боротьба за реальну незалежність арбітражного керуючого, суперечливі плоди «кредиторської моделі» призначення, війна як фактор, що паралізує класичні форми самоврядування, та спроба Асоціації тримати баланс між різними групами всередині спільноти.

Сам Бондарчук у своєму дописі у Facebook так і сформулював враження від участі: подкаст виявився глибшим і змістовнішим, а час минув непомітно завдяки щирій, професійній і справді цікавій розмові.

У центрі дискусії опинилося, зокрема, ключове поняття незалежності арбітражного керуючого, яке учасники подкасту фактично ототожнили зі справедливістю. Не випадково Микола Занько на початку бесіди зауважив, що всі без винятку учасники його попередніх «діалогів» ставлять між поняттями «незалежність» і «справедливість» знак рівності, а головні питання й біль сьогодні пов’язані саме з тим, як арбітражних керуючих призначають у справи. Занько окреслив ситуацію так: молоді арбітражні керуючі скаржаться, що фактично позбавлені доступу до справ через відсутність реальної роботи автоматизованої системи відбору. Досвідчені фахівці, у свою чергу, розводять руками – їх попередній досвід та здобутки при призначенні на великі, складні об’єкти у реальності часто не враховуються. Саме з цього питання він і розпочав розмову з гостем, поцікавившись баченням голови НААКУ та асоціації щодо призначення арбітражних керуючих через автоматизовану систему.

Олександр Бондарчук одразу визнав, що це питання – «доволі цікаве» і давно дискусійне. З часу появи в Кодексі норм про автоматизовану систему і аж до моменту, коли запрацює ЄСІТС у частині призначення арбітражних керуючих, в професійному середовищі фактично триває двостороння полеміка. За його словами, спільнота нині ділиться приблизно навпіл: одна частина виступає за повернення до автоматизованого розподілу, інша – за нинішню модель призначення ініціюючим кредитором.

Незалежність арбітражного керуючого та «прокредиторський» кодекс: між теорією і практикою

Розкриваючи аргументи кожного табору, Бондарчук відштовхнувся від фундаментальної характеристики чинного Кодексу з процедур банкрутства, який у професійному середовищі неофіційно називають «прокредиторським». З 2019 року законодавець свідомо схилив «чашу повноважень» на бік кредиторів, і це стосується не лише призначення АК у справу, а й можливості його звільнення.

До 2019 року, нагадав він, повноваження були розподілені між судом, арбітражним керуючим і комітетом кредиторів більш-менш збалансовано, що дозволяло вести врівноважену політику в кожній процедурі. Тепер, унаслідок реформ, маємо ситуацію, коли центр впливу зсунувся до кредиторів – і, відповідно, призначення АК ініціюючим кредитором до запуску ЄСІТС формально вписується в загальну філософію кодексу і не сприймається законодавцем як щось дивне.

Далі голова НААКУ звернувся до простої, але промовистої аналогії: коли людині потрібна операція, вона не хоче, щоб її проводив будь-який хірург, випадково обраний автоматизованою системою, особливо якщо йдеться про складне втручання – на серці чи мозку. Логічним є бажання потрапити до кваліфікованого й досвідченого фахівця. Ситуація з арбітражними керуючими, за його словами, багато в чому подібна: «Чи може молодий АК з кількома роками практики чи взагалі без реального досвіду одразу потрапити у банкрутство великого, складного підприємства? Теоретично так, але на практиці це майже унікальні, одиничні випадки».

Порівнюючи з європейським досвідом, Бондарчук зауважив, що в країнах ЄС фактично ніде немає повністю автоматичного призначення АК. Наприклад, у Німеччині вирішальну роль відіграє суд: він оцінює масштаб підприємства, що заходить у процедуру, знає, хто з фахівців працює з банкрутствами, які у них ресурси, бек-офіс, які галузі вони краще розуміють – чи то агросектор, чи промисловість, чи цифровий бізнес. Суддя там може прямо запитати арбітражного керуючого: чи має той час, ресурси та команду, щоб взятися за конкретну справу, і фактично таким чином відбувається цілеспрямований, усвідомлений відбір.

Водночас у розмові прозвучала і думка, що автоматизована система могла б відіграти свою позитивну роль на рівні малих і мікропідприємств, де справи простіші, а молоді арбітражні керуючі могли б набиратися досвіду. Такі справи могли б стати «тренувальним майданчиком» – як з погляду процесу, так і з погляду формування репутації в очах майбутніх великих кредиторів. Представники банків та великих компаній, приходячи навіть у «невеликі» справи, бачать, як АК працює, і вже роблять висновки, чи потягне він складний об’єкт. Попри це, Бондарчук нагадав, що автоматизована система, передбачена Кодексом, мала запрацювати ще близько п’яти років тому, але цього так і не сталося. Наслідком цього є нинішня ситуація, яку він описав просто: «Хто себе добре “продає” як фахівець, той і має більше справ».

На тлі цього він зробив важливий акцент: перекіс у бік кредиторів не дав того результату, на який, ймовірно, розраховували автори реформ. Якщо на вході в процедуру немає активів, то як би не призначали АК, повернути «те, що вже вкрадено» практично неможливо. В результаті система отримує поєднання величезних кредиторських вимог і мінімального обсягу активів, які можна реалізувати, – і жодні кадрові рішення в такій конфігурації не здатні створити дива.

На противагу цьому він навів приклад справді дієвої реформи – запровадження системи Prozorro для продажу майна боржників у справах про банкрутство. Цей інструмент він назвав «якісним переходом» і «революційною річчю, яка реально спрацювала». Призначення АК кредиторами, на відміну від цього, не призвело до очікуваного ефекту, так само як і їх масова заміна у справах не принесла кредиторам відчутних позитивних результатів.

Автоматизоване призначення, «свіжа кров» і вартість залучених ресурсів

На цьому тлі прозвучала репліка Миколи Занька, яку можна розглядати як м’яку опозицію: він нагадав, що у Кодексі закріплено загальний статус арбітражного керуючого як члена асоціації, але одночасно існують шість спеціальних статусів – розпорядник майна, ліквідатор, АК у процедурі реструктуризації, АК у процедурі реалізації майна, керуючий санацією, адміністратор превентивної реструктуризації. При цьому автоматизована система стосується лише двох статусів – розпорядника майна і керуючого реструктуризацією, тоді як для інших сфер законодавець фактично залишив карт-бланш для кредиторів. Занько аргументував, що саме в цьому законодавець бачить сенс автоматизованого призначення – як інструменту для «доступу свіжої крові». Молодий фахівець, який потрапляє на велику справу, не є безпорадним: в Кодексі прямо передбачено право арбітражного керуючого залучати спеціалізовані організації для виконання своїх повноважень. Якщо складна справа перевищує можливості однієї людини, АК теоретично може звернутися по допомогу до юридичних компаній, аудиторів, інших партнерів, і суд, і кредитори мають ставитися до цього з розумінням.

Бондарчук, однак, наголосив на фінансовому аспекті такого залучення: постає питання, за чий кошт мають працювати спеціалізовані компанії. Якщо за рахунок самого АК – це ставить під сумнів економічну доцільність його роботи, якщо за рахунок боржника – нерідко активів просто немає, якщо за рахунок кредиторів – то вони, як правило, не виявляють бажання платити додатково. Саме тут він повернув розмову до реального навантаження на арбітражного керуючого в процедурі розпорядження майном: за дуже короткий час необхідно провести повну інвентаризацію майна, боргів, проаналізувати всю фінансову й управлінську документацію, при цьому формально не втручаючись у господарську діяльність боржника, аби не створити підстав для дисциплінарної відповідальності. У більшості випадків передана бухгалтерія далека від ідеальної, а спеціалізовані організації нерідко просто відмовляються працювати або видають формальний висновок через неповноту даних. Арбітражний же керуючий, на відміну від них, не може «відмовитися» – він повинен зробити максимум із того, що є.

При цьому, підкреслив Бондарчук, у європейських моделях усе виглядає простіше й водночас жорсткіше: «Якщо є гроші – працюємо повноцінно. Немає грошей – переходимо до спрощеної ліквідації». Якщо активів немає, якщо ніхто не хоче платити – ні боржник, ні кредитори – немає сенсу формально проходити всі етапи процедури банкрутства лише заради процесу.

Превентивна реструктуризація, статистика 2025 року і 500 арбітражних керуючих без справ

Переходячи до ще одного аспекту, Микола Занько звернув увагу на те, що законодавець у 2025 році запровадив новий інструмент – процедуру превентивної реструктуризації, в якій арбітражний керуючий залучається ще до настання повної неплатоспроможності. Він акцентував, що ця процедура відкриває можливість працювати з підприємством «на дальніх підступах» до банкрутства – коли ще є активи, ресурс, і коли ситуацію можна спробувати виправити до того, як по боржнику «пройдеться» виконавча служба.

З цієї логіки Занько звернувся до керівників підприємств, які дивляться подкаст, із закликом не поспішати віддавати останні ресурси кредиторам, якщо вони відчувають втрату платоспроможності. Причина проста: варто залишити ресурс для відкриття процедури, оплати праці арбітражного керуючого і правової роботи, щоб мати шанс вийти із ситуації «сухими з води».

Після цього він навів цифри, які дослідив Центр відновлення платоспроможності: у 2025 році було ініційовано 740 процедур розпорядження майном, і на ці процедури призначено 240 арбітражних керуючих. Відповідно, 500 АК залишилися без жодної справи. Звідси пряме запитання до голови асоціації: «Чи не болить вам за цих 500 АК і що ми будемо робити далі?»

Бондарчук визнав, що «болить», і пояснив, що члени Ради арбітражних керуючих беруть участь у робочій групі з розробки ЄСІТС, де разом із загальною системою має працювати й спеціальна електронна система для АК. Тобто асоціація «всередині процесу». Однак конкретних прогнозів щодо строків запуску він дати не зміг, констатувавши, що обіцянки про запуск «до кінця року» лунають уже не перший рік, і не виключив, що реальне запровадження автоматизованого розподілу знову буде відкладене – можливо, вже й на кінець 2026 року.

Стаття 28 Кодексу: про репутацію АК і роль НААКУ

Окремим блоком дискусії стало обговорення статті 28 Кодексу – «Призначення та відсторонення арбітражного керуючого». Занько зауважив, що нинішній варіант норми, який дозволяє кредиторам фактично без аргументації усувати АК зі справи, б’є не лише по конкретному фахівцю, а й по інституту арбітражних керуючих та асоціації загалом. Він навів власний приклад: у певній справі його усунули без мотивованих претензій, і тоді він сприйняв це поблажливо. Але згодом, коли він брав участь у конкурсі на велике «привабливе» підприємство, опоненти згадали цей епізод, представивши його як свідчення «неналежного виконання повноважень» і ризику для кредиторів. У результаті це стало аргументом проти його призначення. Виходом із цієї ситуації він бачить активнішу позицію асоціації: НААКУ, на його думку, могла б на звернення АК надавати листи-рекомендації або довідки, в яких пояснювалося б, що відсторонення без мотивованих претензій не є негативною оцінкою роботи і не тягне репутаційного «шлейфу».

Відповідь Бондарчука була чіткою: він категорично погодився, що стаття 28 у нинішньому вигляді не повинна працювати, а безаргументовне усунення арбітражного керуючого бути не може. Це, за його словами, один із «наріжних каменів», за зміну якого Асоціація бореться. З одного боку, кредитори повинні мати можливість впливати на ефективність роботи АК, з іншого – суд зобов’язаний здійснювати судовий контроль і оцінювати, наскільки претензії є аргументованими і справедливими. Він звернув увагу, що нині є чимало випадків зловживань правами кредиторів: якщо в певній конфігурації їм вигідно затягувати справу, вони можуть бути не зацікавлені в ефективному АК – і прагнути замінити його на «зручнішого», менш активного, який не буде створювати тиск, і на якого згодом можна буде перекласти відповідальність за бездіяльність.

У цьому контексті він нагадав, що головними опонентами НААКУ нерідко виступає Незалежна асоціація банків, яка одночасно скаржиться на контроль процедур пов’язаними кредиторами і наполягає на праві безапеляційного усунення АК. Проте вже сьогодні банки часто опиняються в ситуації, коли самі страждають від перекосу: як заставні кредитори вони не голосують, а стратегія інших кредиторів не збігається з їхніми інтересами, що створює конфлікт і тупикові ситуації.

Щодо можливих листів від НААКУ Бондарчук пояснив: асоціація не має права втручатися в конкретні справи, але на індивідуальне звернення може надати фахову відповідь – підтвердити, що в конкретній справі усунення без аргументації не пов’язане з виявленими порушеннями з боку АК і не свідчить про негативну оцінку його діяльності. Такий лист може стати аргументом у подальших процедурах відбору, дозволяючи арбітражному керуючому «піти зі справи з піднятою головою», як сформулював Занько.

Самоврядування НААКУ: Статут, з’їзди, війна і електронне голосування

Дуже великий блок розмови стосувався і внутрішньої архітектури НААКУ – насамперед порядку обрання членів дисциплінарної й кваліфікаційної комісій. Микола Занько нагадав, що на початку діяльності НААКУ з’їзд арбітражних керуючих призначав по чотири члени до кожної з цих комісій, але в березні 2023 року законодавець вилучив цю норму з Кодексу. Він запитав, за якими критеріями сьогодні асоціація формує склад ДК і КК, якщо посилатися на рішення з’їзду вже формально неможливо.

Бондарчук пояснив цю ситуацію поетапно.

По-перше, НААКУ є самоврядною організацією, і тому не повинна чекати, що державні органи будуть диктувати їй, яким чином вирішувати внутрішні питання. Порядок обрання членів дисциплінарної та кваліфікаційної комісій закріплений у Статуті НААКУ, за який проголосували самі арбітражні керуючі. Відтак, незалежно від наявності чи відсутності відповідної норми у Кодексі, асоціація керується власним Статутом.

По-друге, він нагадав хронологію: останній з’їзд, на якому обирали членів ДК, КК, раду, голову ради й регіональні ради, відбувся наприкінці 2021 року. Через два місяці почалася повномасштабна війна, і наприкінці дворічного строку повноважень у 2023 році асоціація фізично не могла провести новий з’їзд у повністю офлайн-форматі. Тому було обрано інший механізм – відкрите електронне опитування серед усіх арбітражних керуючих. На ньому було поставлене питання про продовження повноважень членів дисциплінарної, кваліфікаційної комісій, ради, голови ради та регіональних рад до завершення воєнного стану плюс 90 днів. За це рішення проголосували 326 арбітражних керуючих – за словами Бондарчука, це найвищий результат за всі з’їзди, що відбувалися раніше. Саме ця цифра, на його думку, є джерелом легітимності теперішніх керівних органів НААКУ: «У самоврядній організації джерелом права є волевиявлення членів цієї організації, і ми не маємо права його ігнорувати».

Він також звернув увагу, що механізм зміни чинної конфігурації існує – і полягає в збиранні підписів 10% від загальної кількості АК (приблизно 150 осіб) або рішенні певної кількості регіональних рад (не менше 9) чи прямій вказівці Міністерства юстиції. Якщо спільнота вважає, що настав час змінити модель, – є можливість ініціювати з’їзд чи нове опитування.

Регіони, війна і ідея укрупнення: як Статут стикається з реальністю

Занько вніс у дискусію ще один чутливий сюжет – регіональну структуру асоціації. За Кодексом і Статутом арбітражні керуючі організовані за областями, але війна кардинально змінила реальність: є області, де фактично вже немає (або є дуже мало) зареєстрованих АК. Він назвав серед них Запорізьку, Херсонську, Донецьку, Луганську області та Автономну Республіку Крим. На цьому тлі він поставив питання, чи не настав час переглянути регіональне угруповання й перейти до моделі за апеляційними округами, щоб сконцентрувати фінансовий ресурс регіональних рад, посилити їхню самостійність та можливості для комунікації.

Бондарчук визнав, що це «дуже хороше питання» і що потреба в таких змін дійсно назріла. Він навів, зокрема, приклад Луганської області, де жодного арбітражного керуючого не зареєстровано, включно з самими членами ради, які вимушено переїхали. Схожі проблеми, за його словами, скоро можуть виникнути і в Сумській області, де через бойові дії та загрози безпеці все більше арбітражних керуючих також змушені релокуватися.

Втім він наголосив, що такі зміни можна реалізувати тільки рішенням з’їзду. Питання електронного голосування і можливості електронного з’їзду вже виносилося на порядок денний наприкінці 2021 року, але тоді представники Києва та Київської області виступили категорично проти, і потрібної кількості голосів не вистачило.

Сьогодні, в умовах війни, офлайн-з’їзд асоціації, де традиційно збирається близько 400 людей, є надзвичайно складним завданням і з точки зору безпеки, і з точки зору організації. Як підкреслив Бондарчук, треба враховувати не лише ризики обстрілів і повітряних тривог, а й те, що значна частина АК – на фронті, чимало жінок-арбітражних керуючих – за кордоном.

Він навів і емоційний аргумент, процитувавши одного з колег: «Я не хочу, щоб якась небензя потім доповідала з трибуни ООН, що було ліквідоване зібрання якихось бандерівців». У цьому ж контексті він згадав, що приклад Асоціації приватних виконавців, яка проводить з’їзди під час війни, не є повністю релевантним – там працює модель делегатів, і на захід приїздить близько двадцяти людей, тоді як у НААКУ – сотні.

Тому, підсумовуючи, Бондарчук фактично ще раз наголосив: є волевиявлення більшості, яке продовжило повноваження керівних органів; є механізм для ініціювання змін через підписи 10% членів; є потреба в дискусії про укрупнення регіональних рад; але без рішення з’їзду це питання зрушити з місця неможливо.

Погляд у 2026 рік: менше екстриму, більше балансу

Наприкінці подкасту Микола Занько запропонував подивитися вперед – у 2026 рік – і звернутися до арбітражних керуючих із побажаннями.

Відповідь Олександра Бондарчука вийшла стислою, але влучною: він побажав колегам трохи менше екстриму і більше передбачуваності, більше світла і часу на життя поза роботою.

Окремо він звернувся до арбітражних керуючих, які нині захищають Україну в лавах Збройних сил, побажавши їм удачі, міцності, терпіння і, головне, перемоги над ворогом.

Завершуючи, він висловив щиру віру в те, що наступний рік принесе Україні перемогу та справедливий мир, а для професійної спільноти стане роком сили, здорового балансу й віри в те, що найкраще – попереду. Саме ця віра в силу спільноти, у здатність професії відстояти свою незалежність, відновити баланс у відносинах із кредиторами й судом, звучала наскрізним мотивом упродовж усієї розмови.