«Міжпрофесійна солідарність – це вже не опція, це вже життєва необхідність»: що показала дискусія про самоврядування

26 березня 2026 року в Києві відбулася фахова конференція «Професійне самоврядування: часи викликів та змін», організована Асоціацією приватних виконавців України спільно з проєктом Pravo-Justice. Захід проходив у змішаному форматі (офлайн у БЦ Spaces та онлайн) і був присвячений розвитку професійного самоврядування, впровадженню нових правил і професійних стандартів.

Під час секції «Архітектура незалежності: єдині стандарти самоврядування», модераторкою якої виступила Ірина Жаронкіна, керівниця компоненту «Виконання судових рішень і захист прав власності» проєкту ЄС «Право-Justice», виступили голова АПВУ Оксана Русецька та голова НААКУ Олександр Бондарчук.

Різні професії — різні моделі самоврядування

З самого початку виступу Оксана Русецька зазначила, що до обговорення долучилося понад 200 учасників в онлайн-форматі, що дозволило зібрати широку професійну аудиторію. Тож голова АПВУ подякувала проєкту «Право-Justice» за підтримку та нагадала, що подібні заходи вже мають певну історію: спочатку вони стосувалися виключно приватних виконавців, згодом до обговорення долучилися арбітражні керуючі, а цього року — вже ширше коло професій, включно з судовими експертами та нотаріусами.

У цьому контексті пані Русецька підкреслила, що питання розвитку професійного самоврядування є спільним для всіх цих професій, однак підходи до нього не можуть бути однаковими. Окремо вона звернула увагу на тезу про необхідність уніфікації правил самоврядування, яка звучала раніше, і зауважила, що така ідея виглядає дискусійною з огляду на різницю між самими професійними спільнотами. Очільниця приватних виконавців навела конкретні цифри: понад 6 тисяч приватних нотаріусів, трохи більше 300 приватних виконавців і близько 800 арбітражних керуючих. Ця різниця, за її словами, означає різну організацію самоврядування і різні можливості для його забезпечення, що ускладнює застосування універсальних моделей.

У цьому ж контексті вона згадала законопроєкт №5660, який був прийнятий у першому читанні на початку 2022 року і передбачав зміну підходів до самоврядування приватних виконавців. За її словами, ця система має отримати подальший розвиток.

Переходячи ж до практичних аспектів, О.Русецька наголосила, що ефективність самоврядування залежить і від участі самих членів спільноти: «Самоврядування будується знизу до гори… нам потрібна активна залученість всіх членів, які обрані до органів самоврядування». Разом із тим вона звернула увагу на внутрішній дисбаланс, коли значна частина відповідальності концентрується на керівництві асоціації, тоді як інші органи самоврядування не залучені повною мірою. Ще один аспект, на який була звернута увагу, — це ізольоване сприйняття стану власної професії: «Ми всі живемо в своїх бульбашках… нам здається, що у нас щось не так, а у інших краще». Водночас саме такі заходи і дають можливість почути позиції інших професій і співвіднести їх із власною практикою.

Роль самоврядування і специфіка професії арбітражного керуючого

Своєю чергою Олександр Бондарчук, голова НААКУ, почав із короткого теоретичного окреслення самого поняття професійного самоврядування, наголосивши, що воно не зводиться до організаційної моделі функціонування професії, а безпосередньо пов’язане з рівнем довіри до правової системи в цілому. За його словами, професійне самоврядування — це гарантоване державою право та реальна можливість членів професії самостійно регулювати свою діяльність, вирішувати галузеві питання, встановлювати стандарти та контролювати їх дотримання через відповідні органи і організації, яким держава делегує частину своїх владних повноважень.

Метою діяльності таких організацій є захист професійних інтересів, гарантування якості послуг, забезпечення професійного розвитку та виконання інших функцій, пов’язаних із підтриманням належного рівня професії. Для арбітражних керуючих ці питання мають особливе значення, оскільки сама професійна діяльність здійснюється на перетині інтересів держави, бізнесу і кредиторів, а також у межах постійного економічного конфлікту між кредиторами та боржниками.

«Ми приходимо у справу тоді, коли активів вже недостатньо», — зазначив О.Бондарчук, пояснюючи, що сама природа процедури визначає умови роботи арбітражного керуючого. «Процедура банкрутства — це вже коли активів недостатньо для повного задоволення вимог кредиторів», — додав він, акцентуючи, що йдеться про системний дефіцит ресурсу, а не про окремі випадки. Водночас голова НААКУ звернув увагу і на активну роль держави у регулюванні цих процесів — встановленні строків, порядку погашення вимог, а також формуванні певних преференцій для окремих категорій кредиторів. Як приклад він навів податкові зобов’язання та заборгованість із заробітної плати, які мають вищу черговість у задоволенні вимог. Таким чином, за його словами, арбітражний керуючий працює в умовах гарантованого конфлікту інтересів і обмеженості активів, що накладає підвищені вимоги до професії. Ця специфіка якраз і вимагає від арбітражного керуючого відповідності високим професійним стандартам у різних сферах — від класичної юриспруденції до управління організаціями, від економіки до антикорупційної політики, а також здатності взаємодіяти з представниками державних органів різного рівня — від профільних департаментів до міністерств і парламенту.

Олександр Бондарчук також звернув увагу на особливість доступу до професії, яка відрізняє її від багатьох інших правничих спеціальностей. «Мабуть, ми єдина професія, яка вважається правовою, але доступ до професії можна отримати не тільки маючи вищу юридичну освіту, але також вищу економічну освіту», — зазначив він. У зв’язку з цим, за його словами, для професійної спільноти особливо важливими є механізми контролю за впровадженням професійних стандартів, їх дотриманням, забезпечення безперервного навчання та підвищення кваліфікації, а також захист арбітражних керуючих від зовнішнього втручання.

При цьому він прямо зазначив, що спроби такого втручання є системними і походять від різних суб’єктів. «Фактично, намагаються втручатися всі — кредитори, боржники, органи контролю, не тільки Міністерство юстиції, інші органи державного контролю, навіть суд», — підкреслив він. Саме тому існування самоврядної організації для цієї професії є не питанням розвитку, а питанням необхідності. Але, на жаль, процес усвідомлення ролі самоврядування всередині державної системи відбувається повільно, хоча останні дискусії, зокрема із представниками державного сектору, свідчать про поступові зміни в підходах. О.Бондарчук впевнений, що передача повноважень від держави до професійних організацій є неминучою, а зміна моделі відносин між державою і представниками професій — лише питання часу. Йдеться про перехід від моделі «начальник — підлеглий» до взаємодії у форматі співпраці між інституціями, який, за його словами, може бути досягнутий у найближчій перспективі.

Продовжуючи виступ, Олександр Бондарчук окремо зупинився на викликах, з якими зіткнулася професійна спільнота під час повномасштабної війни, зазначивши, що цей період фактично став тестом на інституційну зрілість. Так, за його словами, для НААКУ ключовими завданнями у цей час було збереження професійних стандартів у складних умовах, а також підтримка арбітражних керуючих не лише у професійному вимірі, а й на рівні моральної та матеріальної допомоги. Окрему увагу було приділено й впливу професійної спільноти на формування законодавства у сфері банкрутства. За словами доповідача, протягом періоду війни до Кодексу України з процедур банкрутства було внесено безпрецедентну кількість змін, що потребує постійної реакції з боку професії. «Я вже неодноразово говорив на різноманітних публічних майданчиках: за період війни в Кодекс процедур неплатоспроможності внесено стільки змін, як ніколи до цього», — зазначив Бондарчук.

Водночас голова НААКУ звернув увагу, що процес змін триває і надалі, зокрема у зв’язку з виконанням зобов’язань перед Європейським Союзом у частині реформування процедур банкрутства для мікро- та малих підприємств. У зв’язку з цим професійна спільнота змушена постійно «тримати руку на пульсі» законодавчих змін і брати участь у їх формуванні. Особливо показовим у цьому контексті був випадок, коли на початку повномасштабної війни існували ініціативи щодо фактичного зупинення банкрутних процедур. «В парламенті були такі думки», — зазначив він, підкресливши, що своєчасна реакція професійної спільноти, Міністерства юстиції та окремих народних депутатів дозволила не допустити реалізації таких підходів: «Нам вдалося погасити цей безумний процес». Втім, саме ця ситуація стала показовою з точки зору ролі самоврядування, яке має бути достатньо гнучким для реагування на кризові виклики, але водночас не втрачати професійних стандартів.

Говорячи ж про функції самоврядування, очільник НААКУ впевнений, що вони не обмежуються представництвом інтересів професії, а включають формування правил діяльності, забезпечення якості та доброчесності, а також участь у формуванні державної політики у відповідній сфері. У цьому контексті він підкреслив, що професійні спільноти мають виступати повноцінними партнерами держави, а не лише об’єктом регулювання чи контролю. Це, за його словами, передбачає поступову відмову держави від частини контрольних функцій і їх передачу самоврядним організаціям.

Що ж стосується питання дисциплінарної автономії, то воно є спільним для всіх професійних спільнот. Йдеться насамперед про передачу функцій контролю від держави до професійних організацій, при цьому сама дисциплінарна відповідальність має залишатися незалежною, професійною, зрозумілою і прозорою. Хоч і повинна натомість містити належні запобіжники від зловживань і забезпечувати баланс між автономією професії та необхідним рівнем контролю.

Дисциплінарна модель, фінансування і межі реальної автономії

А взагалі, мабуть, жоден з учасників заходу не буде сперечатись з тим, що питання дисциплінарної відповідальності є одним з найскладніших складових професійного самоврядування, яка потребує виваженого підходу і балансу між автономією та контролем. Тим більше, коли йдеться не лише про формальне існування дисциплінарних органів, а й про забезпечення належного рівня перевірок, дотримання законодавства і ефективного функціонування самої дисциплінарної комісії, яка є ключовим елементом цієї системи.

У випадку арбітражних керуючих нинішня модель передбачає змішаний склад дисциплінарної комісії — чотири представники професії та три представники Міністерства юстиції, серед яких профільний заступник міністра, директор департаменту та ще один співробітник. При цьому, як зазначив Бондарчук, на початку функціонування Кодексу процедур банкрутства існували сумніви щодо ефективності такої моделі, зокрема побоювання, що арбітражні керуючі можуть зловживати більшістю голосів. Однак, за його словами, вже другий склад дисциплінарної комісії демонструє іншу практику: «Абсолютна більшість рішень приймається одноголосно». Це, за його оцінкою, свідчить про сформовану практику узгодження позицій між представниками держави та професійної спільноти, коли рішення приймаються не шляхом формального голосування більшістю, а через досягнення спільної позиції.

Водночас він чітко розмежував два різних аспекти передачі повноважень.

З точки зору готовності професії до здійснення дисциплінарної функції, за його словами, такої проблеми немає: «Ми готові до цього повністю». Однак питання перевірок має іншу природу: «Перевірки? На жаль, ні». Ключовим обмеженням, за його словами, є фінансування і організаційна спроможність створити повноцінний апарат контролю. Йдеться про необхідність утримання співробітників у регіонах, забезпечення їх робочими місцями, технічними ресурсами та організаційною інфраструктурою. Наразі ці функції виконують працівники Міністерства юстиції за рахунок державного бюджету, тоді як професійна спільнота не має можливості фінансувати подібну систему у повному обсязі. «Це насправді мільйони гривень», — підкреслив голова НААКУ, зазначивши, що фінансування за рахунок членських внесків у цьому випадку є обмеженим інструментом, з огляду на відсутність гарантованого доходу у більшості арбітражних керуючих.

У цьому контексті Олександр Бондарчук звернув увагу на відмінність цієї професії від інших правничих спільнот. На відміну від приватних виконавців і нотаріусів, доходи яких у значній мірі визначені законом, або адвокатів, чисельність яких дозволяє формувати значний бюджет навіть за відносно невеликих внесків, арбітражні керуючі не мають таких фінансових можливостей. Це, за його словами, об’єктивно обмежує швидкість передачі повноважень від держави до самоврядної організації. У результаті формується гібридна модель, у якій функції контролю залишаються частково за державою. «Держава тримає руку на пульсі професії», — зазначив він, підкресливши, що на цьому етапі розвитку як країни, так і самої професії, така модель є оптимальною. Водночас було наголошено, що в перспективі професійна спільнота має шукати інші джерела фінансування для повної передачі цих повноважень і завершення процесу формування автономії.

Аналогічні проблеми, за його словами, існують і в роботі кваліфікаційної комісії, що свідчить про системний характер цих обмежень. Підсумовуючи цей блок, він сформулював ключовий баланс, у якому сьогодні перебуває самоврядування:

«Самоврядування без реальних повноважень — це формальність, але автономія без відповідальності — це ризик».

Продовжуючи, він звернувся до питання захисту професійних прав, зазначивши, що всі вільні професії сьогодні стикаються з тиском і спробами втручання у діяльність — як з боку держави, так і з боку інших учасників процесів. «Фактично це частина нашої діяльності — боротися зі спробами втручання», — підкреслив він.

У цьому контексті Бондарчук акцентував на необхідності формування спільної позиції професійних організацій і переходу до узгоджених дій у питаннях незалежності професії та гарантій діяльності. Саме в цій логіці прозвучала одна з ключових тез його виступу: «Міжпрофесійна солідарність – це вже не опція, це вже життєва необхідність».

Тож розвиток самоврядування не є питанням окремої професії, а стосується всієї системи приватних правничих професій, як елементу якості правової системи та довіри до інститутів. За словами очільника арбітражних керуючих, НААКУ вже готова до діалогу, готова брати на себе відповідальність і виступати активним учасником цих змін.

Від редакції. Обговорення показало, що питання професійного самоврядування вже виходить за межі внутрішньої організації окремих спільнот і поступово переходить у площину взаємодії між ними. Різні моделі, різні ресурси і різний рівень інституційної спроможності не скасовують спільних викликів — від тиску і втручання до необхідності брати участь у формуванні державної політики.

У цих умовах самоврядування перестає бути виключно інструментом професійного представництва і дедалі більше сприймається як частина загальної архітектури правової системи, де питання стандартів, контролю і відповідальності не можуть розглядатися ізольовано. Саме тому дискусія про єдині підходи і взаємодію між професіями, яка ще кілька років тому виглядала радше теоретичною, сьогодні набуває практичного змісту. І в цьому сенсі теза про міжпрофесійну солідарність звучить вже не як декларація, а як опис реальності, в якій ці спільноти змушені працювати.