Що не так з авансуванням винагороди арбітражному керуючому

Арбітражний керуючий ніколи не був незалежний. Виконуючи складну, морально виснажливу роботу, він, як і інші представники юридичної професії, хоче отримувати гідну оплату. До того ж, вчасно.

На початку розвитку практики банкрутства арбітражний керуючий був вільний у виборі свого так званого роботодавця. Зазвичай це був ініціатор процесу. З ним досягалася домовленість щодо оплати щомісячної винагороди залежно від навантаження. Враховувались показники підприємства-боржника, кількість працівників та кредиторів, обсяги документообороту, склад боргів, наявність спорів і судових процесів тощо. Додаткова винагорода встановлювалась також за домовленістю залежно від результату.

Вперше законодавець проявив ініціативу щодо врегулювання фінансових питань оплати праці арбітражних керуючих, встановивши обмеження в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом». Так, за рішенням суду арбітражний керуючий міг отримати лише щомісячну винагороду в розмірі подвійної мінімальної зарплати. Збільшення її було можливе тільки у разі доведення, що попередній директор підприємства-боржника отримував більшу заробітну плату. Та й по додатковій винагороді з’явилося обмеження до 10%.

Єдиним пріоритетом Кодекс встановлює гарантовану оплату за 3 місяці виконання обов’язків арбітражного керуючого — при подачі заяви про відкриття справи про банкрутство боржника-юридичної особи сплачується аванс у сумі 58 500 грн. Після спливу 3 місяців за клопотанням арбітражного керуючого суд перераховує ці кошти з депозитного рахунку, де вони акумулюються, на особистий рахунок арбітражного. Важливим елементом є те, що винагорода арбітражного керуючого не прирівнюється до судового збору і не може бути відстрочена чи зменшена.

Позитивну позицію щодо арбітражних керуючих демонструє судова практика. Чітку позицію висловив вже Верховний Суд України, відмовивши скаржнику у справі №910/726/20.

Та виникає питання: хто і з яких джерел надалі буде сплачувати арбітражному керуючому винагороду за виконання повноважень?

Здається нелогічним той факт, що початкова процедура розпорядження майном у юридичних осіб триває мінімум 170 днів (5–6 місяців), а реструктуризація боргів у фізичних осіб — 120 днів. Зазначу, що на цьому етапі ще не сформований комітет кредиторів, і незрозуміло, чи є ресурси для формування ліквідаційної маси. Логічно було б запровадити авансування не за 3, а за 6 місяців. Але з практики ми бачимо, що в якості фільтра для подання заяв це досить велике навантаження для сторони, що ініціює справу про банкрутство, та особливо для фізичних осіб.

У своїй діяльності арбітражний керуючий стикається з багатьма проблемами, однак найважливішою є оплата його послуг. Питання набуває актуальності після спливу 3 місяців, тобто після того, як перший «великий» авансовий платіж закінчився, а процедура банкрутства ще триває. У Кодексі передбачено, що у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих коштів, основна винагорода арбітражному керуючому сплачується коштами, одержаними боржником-юридичною особою в результаті господарської діяльності, або одержаними від продажу майна, яке не перебуває в заставі. З семантики цих приписів випливає, що продовжувати провадження понад встановлені строки можна лише у разі забезпечення процедури коштами боржника.

Обов’язок боржника авансувати винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлено КУзПБ, і подання доказів авансування є обов’язковою умовою, визначеною ст. 116 зазначеного Кодексу. При цьому ані КУзПБ, ані інші діючі норми чинного законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, а також умов, за яких суд може відстрочити авансування цієї винагороди чи звільнити заявника від нього.

Зважаючи на юридичну природу винагороди арбітражного керуючого, звільнення від її сплати не вплине на баланс інтересів держави та заявника у справі, оскільки є лише платою суб’єкту незалежної професійної діяльності за виконання ним своїх обов’язків. Водночас звільнення заявника від авансування такої винагороди на етапі подання заяви позначиться на балансі інтересів боржника та арбітражного керуючого, позбавивши останнього права на своєчасне отримання винагороди в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абз. 5 ст. 3 КУзПБ).

Якщо розглядати практику європейських країн, то сама процедура банкрутства не має сенсу, якщо у банкрута немає майна. У таких випадках провадження не відкривається, а відкрите — закривається. Порожня ліквідаційна маса (казна процедури банкрутства) — це перешкода для ведення процедури. У такому разі провадження може бути відкрите чи продовжене тільки за прямою згодою (заявою) кредитора, який виявляє бажання фінансувати процедуру для досягнення результату — повернення майна і задоволення своїх майнових прав. Для цього кредитор ризикує своїми коштами, усвідомлюючи, що може витратити їх марно, не досягши задоволення своїх вимог.

Винагорода арбітражного керуючого є гарантованим правом оплати його послуг. Наприклад, у постановах від 09.10.2019 р. у справі № 22б/5014/2595/2012 (12/83б) та від 29.10.2019 р. у справі № 10/Б-1287 ВС зазначив: положеннями ч. 12 ст. 31 Закону про банкрутство (редакція до 2013 р.) визначено, що оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюються в т.ч. коштом кредиторів. При цьому оплата послуг не залежить від обсягу діяльності розпорядника майна, розміру вимог кредиторів, їх майнового стану, правового статусу, джерел фінансування, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі. Незважаючи на те, чи є в боржника майнові активи для фінансування витрат, заявник до відкриття справи авансує кошти на депозитний рахунок госпсуду.

Проблема оплати послуг арбітражних керуючих та відшкодування їхніх витрат є предметом постійних дискусій.

Однак це питання турбує й кредиторів, які й так несуть тягар фінансових втрат через невиконання зобов’язанб юоржниками, та ще й вимушені додатково фінансувати арбітражних керуючих. Кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, які очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що арбітражний керуючий, своєю чергою, правомірно очікує на отримання передбаченої законом грошової винагороди у зв’язку з належним здійсненням ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, реструктуризацією та реалізацією у конкретній справі.

Оплата грошової винагороди у випадку неможливості її здійснення з інших джерел має покладатися на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Відмову від оплати винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, конвенції 1926 р. про заборону рабства, конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов’язкову працю 1930 р., ратифікованої Україною 10.08.1956 р., конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці 1957 р., ратифікованої Україною 05.10.2000 р., резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 р. тощо) та суперечить ст. 4 Конституції України.

Чому боржник, розраховуючи на допомогу арбітражного керуючого і користуючись його послугами, відмовляється йому платити? Причин та виправдань може бути багато. Але варто подивитися на це з точки зору психології.

Існує 2 системи прийняття рішень: автоматична та аналітична.

Автоматична система швидка, емоційна, діє, виходячи з простих правил, які все життя спрацьовували.

Аналітична — повільна, в її основі лежать розрахунок і неупереджений аналіз. Однією з особливостей автоматичної системи є неприйняття втрат. Люди зі значно більшим емоційним напруженням сприймають втрати, ніж придбання. Втрата чи придбання тисяч гривень принципово відрізнятимуться за силою сприйняття.

У такому випадку до природного небажання розлучатися з грошима додається раціоналізація — пояснення, за яке з радістю хапається наш мозок. А він знаходить виправдання в недооцінюванні та нерозумінні: «Чому я маю платити за те, чого не бачу?» Тобто за інтелектуальну роботу, результат якої з’явиться не раніше, ніж через кілька місяців, а то й півроку, адже нематеріальні послуги можна оцінити тільки після їх отримання.

Небажання платити за інтелектуальну працю обумовлене також тим, що в Україні після розпаду Радянського Союзу переважним було матеріаломістке виробництво. І хоча цей процес може з наведених вище чи інших причин не подобатися боржнику, але не варто забувати, що йому самому буде вигідно вчасно виплатити винагороду арбітражному керуючому. Адже заробітна плата — це один з найважливіших стимулів, який змушує людину докладати більше зусиль задля досягнення її робочих цілей. Оплата праці спонукає арбітражного керуючого до опанування ще більшої кількості знань, що дає можливість розширити трудові навички й здобути нові знання. Практичному використанню й ефективності системи оплати праці присвячено низку досліджень, результати яких дають підстави для висновку, що гідна оплата, як правило, підвищує продуктивність праці й задоволеність роботою. А впевненість спеціаліста у собі, своїх знаннях та можливостях підвищує його ефективність та результативність, що відображається на підвищенні якості наданих ним послуг.

Грошова винагорода розглядається не лише з точки зору її здатності задовольняти людські потреби нижчого рівня. Гроші суттєво впливають на можливість певного задоволення потреб вищого рівня, оскільки можуть забезпечувати людині владу, статус і бути мірилом успіху.

Таким чином, вчасна винагорода є одним з найважливіших стимулів, за допомогою якого можна спонукати арбітражного керуючого докладати більше зусиль та бути проактивним, що, безумовно, впливатиме на успішність справ банкрута. Невчасна виплата заробітної плати негативно впливає на ставлення людини до роботи та повноту віддачі справі. Питання заробітної плати та заборгованості з її виплати є складовою рівня життя населення. Як свідчить досвід розвинутих країн, найбільших успіхів в економічному розвитку досягають держави, де створені сприятливі умови для нарахування та виплати заробітної плати.

Тож від вчасного авансування винагороди арбітражному керуючому залежить не лише стан справ банкрута чи кредиторів, але й розвиток економіки України. Економічне піднесення в країні неможливе без підвищення результативності праці, яке може бути досягнуте через посилення в суспільстві ролі заробітної плати, її розміру та вчасності виплати.

Автор: Наталія Тищенко, керуюча партнерка NOBILI, арбітражна керуюча

Джерело