Законопроект 5660: “практична” революція у сфері виконання

Приватні виконавці в очікуванні прийняття Верховною Радою законопроекту №5660, який робить конкретний крок до розширення повноважень представників цієї професії, поступово зрівнюючи їх з повноваженнями органів Державної виконавчої служби.

Про інтерес до законопроекту свідчить широке коло осіб, яке на минулому тижні зібрало ГО «Агенція з питань виконання рішень» на черговий круглий стіл, присвячений даному питанню. Обговорити майбутні новели прийшли не тільки приватні виконавці, але й значна кількість представників стягувачів, як правило, банків та мікрофінансових організацій.

«Для людей, які постійно і професійно мають справу з виконавчим провадженням, нам вдалося зібрати безпосередньо авторів нових норм, які ретельно виписували їх. Крім того, законопроект створювали не просто автори, а люди, що тривалий час працюють у сфері примусового виконання рішень. Звичайно, не всі ідеї були реалізовані, законопроект 5660 певною мірою є компромісним варіантом, але на відміну від проектів законодавчих змін, які пропонувалися раніше, він просто революційний. Норми придатні до реалізації – це також позитивна ознака законопроекту 5660. Як конкретно застосовувати ці норми учасники круглого столу отримали можливість почути з перших вуст», – розповів про захід виданню «Борг.Експерт» голова ГО «Агенція з питань виконання рішень» Володимир Боєру.

Зробити доповіді також запросили досвідчених практиків у сфері приватного виконання, тому дискусія на круглому столі вийшла за межі новел законодавства і охопила найбільш проблемні сторони виконавчого провадження. Подати весь матеріал фізично немає можливості, тому зупинимось на окремих концептуально-засадничих аспектах.

Представники стягувачів заявляють, що сьогодні не зовсім впевнені у ефективності приватного виконання рішень. Досить швидко та ефективно опрацьовуються лише ті виконавчі документи, де є іпотека та застава. А там, де зареєстроване майно не фігурує, такі виконавчі документи беруть неохоче. Виконавці уникають застосовувати елементарні механізми психологічного тиску на боржника – примусове проникнення до житла і навіть накладення заборони на його виїзд за кордон. В такому разі немає кому пред’явити виконавчий документ, бідкаються стягувачі.

У відповідь однин із авторів законопроекту 5660, приватний виконавець Зорян Маковецький пояснив, що представники його професії заробляють на виконанні.

Безкоштовно виконувати свою роботу – це концептуально неправильно.

Виходом може бути додаткова винагорода від стягувача, і тоді приватний виконавець залюбки візьметься за роботу. «Повірте, що і Державна виконавча служба не буде бавитися із примусовим входженням», – запевняє він.

На думку іншого співавтора законопроекту, приватного виконавця Андрія Авторгова, непопулярність примусового входження полягає в тому, що в приватній квартирі навряд чи можна знайти таке, щоб задовольнити вимоги кредитної установи. Тому по квартирах ніхто не ходить. «Стосовно заборони виїзду за кордон. На жаль сьогодні у судах складається несприятлива практика. Мені до пандемії задовольняли подання про заборону виїзду. Сьогодні у Господарському суді міста Києва я чую наступне: зараз пандемія, тому і так ніхто нікуди не їздить, а тут ви зі своїми поданнями, приходьте потім», – ділиться він своїм досвідом.

В цілому, досвідчений практик погоджується, що недостатньо механізмів та засобів впливу на боржника. Бо, наприклад, в Естонії якщо боржник не надав виконавцю список свого майна, яке не потребує реєстрації, то виконавець тоді вправі заявляти клопотання перед судом про приведення боржника до присяги. Тобто, боржник під присягою має підтвердити наявність чи відсутність в нього власного майна. Якщо ж боржник уникає присяги, то суд може застосувати арешт на 30 діб. «Колеги з Естонії запевняють, що ця норма працююча, бо ніхто позбуватися свободи на 30 діб не хоче. А тепер запитаємо: чи має така норма в нашій країні шанс на ухвалення? Переконаний, що підтримати цю норму сьогодні не візьметься жодна політична сила», – стверджує знавець вітчизняних реалій.

Процедуру відкриття, або відмови від відкриття виконавчого провадження законопроект 5660 практично не змінює. Єдине, що суттєво змінюється – це нове трактування поняття «територіальності».

«Якщо на сьогоднішній день, відповідно до існуючої судової практики, можна пред’являти виконавчий документ за місцем знаходження банківського рахунку боржника, на якому є кошти, то законопроект виключає цю ситуацію, і передбачає пред’явлення виконавчого документу лише за місцезнаходженням самого боржника, або за місцезнаходженням його нерухомого та рухомого майна. Щодо останнього, то стягувач разом із пред’явленням виконавчого документу зобов’язаний надати докази перебування цього рухомого майна саме на даній території виконавчого округу. Кошти в будь-якому разі конкретно відпадають», – пояснює ще один співавтор законопроекту, приватний виконавець Олександр Кузь.

Учасники дискусії зауважили, що ні законопроект, ні діючі інструкції повного переліку підтверджуючих документів не надають.

«З нерухомим майном, дійсно, проблем не виникає – витягу з реєстру цілком достатньо. Щодо рухомого майна, наприклад, автомобіля, які можуть бути докази? Це фотографія з геолокацією, можуть бути навіть зафіксовані свідчення перехожих. Але, слід зауважити, що вся відповідальність буде все одно лежати на виконавцеві. Він має самостійно приймати рішення, як діяти в цій ситуації, розуміючи, що за плечами у нього стоїть Дисциплінарна комісія, яка може притягнути до дисциплінарної відповідальності за порушення територіальності, якщо щось піде не так», – висловив свою позицію співавтор законопроекту.

Суди часто відмовляють у відкритті виконавчого провадження, коли не впевнені в тому, що рухоме майно знаходиться саме за зазначеною адресою на момент відкриття виконавчого провадження.

З точки зору Андрія Авторгова суперечки про територіальність рухомого майна є правовим пуризмом. На свою підтримку він навів позицію судді Великої Палати Верховного суду Олени Кібенко, яка висловлюється проти визнання неправомірними дій виконавця і скасування його постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо там є порушення територіальності. Є судове рішення, і воно має бути виконаним у будь-якому випадку.

Крім того, які права боржника в цьому разі порушуються?

Свою позицію з даного питання висловив і голова Асоціації приватних виконавців Віталій Чепурний.

«У мене був момент, коли дніпропетровський боржник часто приїжджав до Києва. Я стояв перед вибором – як відкрити виконавче провадження за місцезнаходженням транспортного засобу. Сьогодні автомобіль стоїть за київською адресою, а чи буде він там на момент відкриття провадження? В результаті я буду винний. Таким чином, ми намагалися врегулювати питання добросовісної конкуренції між приватними виконавцями, а натомість створили норму, з якою матимемо проблеми», – зазначив він.

Законопроект вводить нове поняття «виконавча санкція». Що це таке пояснив його автор Андрій Авторгов.

Спочатку, коли існували тільки державні виконавці, вони справляли так званий «виконавчий збір». Визначення терміну було наступним: це збір, який справляється на всій території України за примусове виконання судових рішень. Що під цим розуміти, суди тлумачили по-своєму. В одному випадку вони сприймали виконавчий збір як санкцію за невиконання рішень, а в іншому зазначали, що це певна плата виконавцю за вчинення юридично значимих дій, і які призвели до реального виконання рішення. Крім того, суди не могли визначитись, коли виконавчий збір має справлятися. Виявилося також, що «виконавчий збір» не є збором в тому розумінні, як його визначає Податковий кодекс. У податківців – це плата за надання певних послуг. Стягнення з боржника виконавчого збору, зрозуміло, послугою не вважається.

Коли з’явилися приватні виконавці, «виконавчий збір» залишився у державних виконавців, а їх приватні колеги мали тепер стягувати «основну винагороду», причому відкриваючи для цього окреме провадження і передаючи його іншому приватному виконавцю, або органу ДВС. Відразу з’явилася проблема, коли стягувач домовлявся з боржником, відкликав виконавчий документ, а виконання рішення відбувалось поза межами виконавчого провадження і депозитного рахунку приватного виконавця.

Ще одне непорозуміння створила судова практика. Вона розділила поняття «виконавчий збір» і «основна винагорода», хоча в законі сказано, що остання стягується в порядку для стягнення «виконавчого збору». Більше того, суди почали зазначати, що «основна винагорода» має іншу правову природу. На практиці це виглядало так, що в разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий збір все одно стягувався, і суди до цього ставилися позитивно, бо це надходження в бюджет, але якщо таку ж постанову про стягнення основної винагороди виносить приватний виконавець, то її скасовують. Мотивація – якщо немає виконання, то немає і стягнення. І взагалі основна винагорода має стягуватись пропорційно стягненим сумам. Чи відбулося при цьому виконання поза межами виконавчого провадження суди не досліджували. В результаті приватний виконавець міг залишитися без винагороди.

«Вважаю, що не важливо, яким чином повернуті кошти, і якщо стягувач із боржником прийшли до згоди, що рішення фактично виконане, приватний виконавець має право на винагороду, і це буде адекватно тим зусиллям, які він витратив на боржника», – переконаний Авторгов.

Така ситуація не могла не турбувати приватних виконавців, тому у законопроекті 3726, який передував законопроекту 5660, з’явилося поняття «виконавча санкція». Під нею розуміється самостійний вид майнової відповідальності боржника, який до відкриття виконавчого провадження не виконав рішення суду та вимоги виконавчого документа добровільно. Тобто, чітко сказано, що це є санкція за невиконання.

«Ми навіть запропонували певні пільги, зокрема, у разі виконання боржником рішення протягом трьох робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження, виконавча санкція мала б стягуватись у розмірі 50 відсотків від нарахованої суми. Міністерство юстиції було категорично проти, щоб замість понять «виконавчий збір» та «основна винагорода» запровадити поняття «виконавча санкція». Але останнє слово було за депутатами. Таким чином з’явився законопроект 5660 і ньому стаття 93 «Виконавча санкція», – повідомив автор терміну.

Визначення повністю збігається із визначенням, яке було запропоновано у законопроекті 3726.

Виконавча санкція в розмірі 10% за примусове виконання рішення органами ДВС буде стягуватися з боржника до держбюджету, а примусове виконання рішення приватними виконавцями буде стягуватися з боржника на користь самого виконавця.

Якщо замість коштів боржник передає майно, вартість якого не визначена, вона буде встановлена суб’єктом оціночної діяльності, залученого у виконавчому провадженні за встановленим законом порядком. Окремі умови пропонуються для боржників по іпотеці. Виконавча санкція у разі реалізації предмету іпотеки стягується лише в розмірі 10 відсотків від тих коштів, які отримані.

Не знайшло підтримки у депутатів положення про знижку для боржника у разі швидкого виконання рішення. Воно не потрапило до законопроекту 5660. «Загалом, ідея наведених змін полягає в тому, щоб виконавець міг чесно і законно заробляти свою винагороду. Як сказав один знайомий арбітражний керуючий, якщо особа самозайнятої вільної професії не може їх законно отримати, вона мимоволі може перетворитися на шахрая», – підсумував Андрій Авторгов.

Старе поняття у законопроекті 5660 отримало нову суть. Про які зміни йдеться, пояснив їх автор приватний виконавець Зорян Маковецький.

Згідно статті 30 діючого закону «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Де-факто, зі всього відділу ДВС збираються рішення, передаються одному державному виконавцю і той їх виконує. Приватний виконавець виконує зведене провадження у межах свої проваджень.

Враховуючи те, що приватні виконавці, в силу різних об’єктивних та суб’єктивних причин працюють ефективніше від державних, часто виникали певні колізії. Бували випадки, коли у ДВС тривалий час не виконувались відкриті виконавчі провадження, то стягувач відкривав нове виконавче провадження у приватного виконавця, повертав свої кошти, а орган ДВС нічого не отримував.

Врешті-решт ця колізія була вирішена Великою палатою Верховного суду, яка сказала, що пред’явлення виконавчого документа до приватного виконавця є диспозитивним правом стягувача. «Таким чином, зараз, незважаючи на кількість виконавчих документів стосовно одного боржника у інших виконавців, як державних, так і приватних, працює правило – «хто раніше встав, того і капці». Отриманими коштами не діляться з іншими виконавцями. Якщо не встиг стягнути – не отримаєш жодної копійки», – описав сучасний стан спеціаліст.

Щоб навести тут лад, законопроектом 5660 запропонована модель, яка запозичена у колег з Литовської республіки.

«Умовно, є три виконавчих провадження стосовно одного боржника, відкриті у різних виконавців. Одне на 1 мільйон гривень, друге на 100 тисяч гривень, і третє на 10 тисяч гривень. Кожний з виконавців може здійснити зведене виконавче провадження на всю суму. Автоматизована система приєднає до провадження виконавця, який перейде до стягнення, усі інші провадження. Отримані суми підлягають розподілу, як серед стягувачів, так і серед виконавців. Якщо орієнтуватися на виконавчу санкцію, чи збір в 10 відсотків, то у разі стягнення боргу виконавцем, що має провадження на 10 тисяч гривень, це буде несправедливо. Він виконав всю роботу, а отримає мінімальну суму. Щоб все було справедливо, запропонована формула, за якою виконавець, який стягнув кошти за зведеним виконавчим провадженням, отримує окрім 10 відсотків за своє провадження, ще й 75 відсотків від суми виконавчої санкції чи збору інших виконавців, а їм передає решту 25 відсотків. Тобто, якщо ти не стягуєш, а сидиш і колядуєш, тобі якісь гроші все одно прийдуть», – детально розписав модель Зорян Маковецький.

Щоправда, модель, за його словами, стосується стягувачів однієї черги. Ще один нюанс – виконує зведене виконавче провадження той, хто першим знайшов і описав майно боржника. Тоді він його і передає на реалізацію.

«Модель, на жаль, залежить від якісної роботи Автоматизованої системи виконавчого провадження. Тому модель можна буде реалізувати лише після того, коли повноцінно запрацює автоматизований арешт коштів і система автоматизованого їх списання», – наголосив автор нової моделі зведеного виконавчого провадження.

Сергій Глушко