Виконавчого провадження немає, а арешти є: чому так відбувається і що з цим робити

Доволі розповсюдженим є випадки, коли особи, які не були достатньо уважними до виконання своїх майнових зобов’язань, стикаються із ситуацією, коли їх кошти на рахунках в банках або майно, яке вони набули, «раптом» виявляється арештованими органом Державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

При цьому, відносно зазначених осіб… відсутні відкриті виконавчі провадження.

Чому так відбувається, спробуємо розібратися у цій публікації.

Законодавство та судова практика

Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік підстав для повернення виконавчого документу стягувачу.

Так, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

1. стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2. у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3. стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4. стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5. у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з’ясувати місцезнаходження боржника – юридичної особи, місце проживання, перебування боржника – фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6. у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7. боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8. відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9. законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10. відсутня згода стягувача на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”;
11. запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов’язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб’єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Найрозповсюдженішим випадком повернення виконавчого документа стягувачу є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 37 Закону).

При цьому, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону.

Таким чином, у разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав відсутності майна, на яке може бути звернено стягнення, арешт, накладений виконавцем не знімається. Після цього, боржник може набути кошти або майно, яке потребує державної реєстрації, та яке підпаде під дію раніше накладеного арешту. Іноді трапляються випадки, коли стягувач з тих чи інших причин втрачає інтерес до виконання рішення, та тривалий час повторно вже не пред’являє виконавчий документ.

В свою чергу, боржники в такому випадку звертаються до суду за скасуванням арешту, мотивуючи свої вимоги тим, що стягувач втратив інтерес до виконання, а наявність арештів на набуте майно перешкоджає реалізації ними свого права як власників майна.

Верховний Суд сформував правову позицію з цього питання, відповідно до якої, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зазначена правова позиція міститься в Постановах ВС:

• від 07 липня 2021 у справі №2-356/12 (провадження № 61-5972св19);
• від 03 листопада 2021 у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21);
• від 22 грудня 2021 у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19);
• від 26 січня 2022 у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21);
• від 09 січня 2023 у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21);
• від 18 січня 2023 у справі № 127/1547/14-ц(провадження № 61-12997св21);
• від 07 серпня 2024 у справі № 14-7238/2009 (провадження № 61-6085св24);
• від 28 серпня 2024 у справі 947/36027/21 (провадження № 61-12849св23).

Також варто згадати і Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) у якій суд зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою НЕ є підставою для зняття арешту з майна боржника. Разом з тим, слід зауважити, що у справі, що розглядалася, повернення виконавчого документу стягувачу відбулося за Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень Закону №606-XIV, повернення виконавчого документа за заявою стягувача не тягло за собою наслідків у вигляді скасування накладених на майно боржника арештів.

Проте у даній справі четверо суддів Великої Палати висловили також окрему думку в якій зазначили, зокрема, наступне:

• На практиці трапляються випадки, коли немає правових підстав для визнання неправомірною бездіяльністю державного (приватного) виконавця щодо незняття арешту з майна боржника під час повернення виконавчого документа стягувачу, проте з об`єктивних причин перестає існувати правова мета накладення арешту на майно боржника (закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, добровільне виконання боржником судового рішення тощо).
• Наявні підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, – забезпечення реального виконання судового рішення – немає.
• Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, автори цієї окремої думки враховують, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту – забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.
• Оскільки у цій справі суд не встановив протиправності дій державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржниці під час повернення виконавчого документа стягувачу, проте наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржниці за встановленими у справі обставинами становить невиправдане втручання у право заявниці на мирне володіння її власним майном, тому автори цієї окремої думки переконані, що з метою ефективного захисту прав заявниці арешт, накладений на її майно, підлягав скасуванню судом на підставі частини п`ятої статті 59 Закону №1404-VIII.

Яким чином можливе законодавче врегулювання цього питання

Дійсно, арешт майна з метою реального виконання судового рішення не має жодного практичного сенсу у випадку, якщо стягувач втратив інтерес до виконання. З огляду на це, вбачається необхідним запровадити у цивільне процесуальне та господарське процесуальне законодавство таку підставу для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, як його не пред’явлення протягом строку, визначеного законом на його пред’явлення до примусового виконання.

Зазначений строк можливо обчислювати з дня набрання рішенням законної сили, закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення та/або з дня його повернення стягувачу органом ДВС/ приватним виконавцем. Розгляд цього питання судом може здійснюватися за заявою боржника та за обов’язкової участі стягувача, оскільки право вимоги також є майном.

Крім того, має бути встановлений і судовий порядок розгляд таких заяв і для несудових виконавчих документів.

Разом з тим, вбачається, що запровадження таких новел є доцільним лише після закінчення воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” № 2129-IX від 15.03.2022 було доповнено розділ XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” пунктом 10-2, в якому, зокрема, містилась норма про те, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Зазначена норма стосується, в тому числі, і строків пред’явлення виконавчих документів до виконання.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, запроваджено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан, який запроваджено в Україні 24 лютого 2022 року, наразі не припинено та не скасовано.

Таким чином, якщо закінчення строку пред’явлення виконавчого документа припало на період воєнного стану, виконавець має приймати такий виконавчий документ до виконання без звернення стягувача до суду за поновленням строку його пред’явлення.

З огляду на це, констатація судом факту пропуску стягувачем строку пред’явлення виконавчого документу до виконання можлива в розрізі пропонованих змін, лише стосовно тих виконавчих документів, строк пред’явлення яких було пропущено до початку дії воєнного стану.

На сьогодні ж скасування таких «задавнених» арештів без виконавчого провадження можливе виключно в судовому порядку.

Автор: Андрій Авторгов, приватний виконавець, к.ю.н.