50 млрд грн збитків — ціна управління підприємств державою

Більше трьох тисяч державних підприємств “напрацювали” у 2020 році 50 млрд грн збитків.

У цьому немає чогось дивного, адже дослідження свідчать, що державні підприємства є основним джерелом корупції, а держава – менш ефективним власником в порівнянні з приватними. Пандемія коронавірусу і пов’язана з нею криза лише погіршили ситуацію.

Масштаб державної власності в Україні є значно більшим, ніж в розвинених країнах. Активи держпідприємств (1,7 трлн грн) відповідають більше ніж 40% ВВП України, тоді як у Словаччині це менше 10%.

Кожен дев’ятий працює на компанію державної форми власності (в Словаччині працівників держкомпаній лише близько 2%). Натомість на державні компанії припадає 1,19 з 1,88 млрд грн заборгованості із зарплати у 2020 році.

Більше трьох тисяч державних підприємств управляються 87 органами управління. Мова йде про Кабмін, окремі міністерства, облдержадміністрації, Фонд державного майна тощо.

Міністерство економіки намагається внести ясність в цей “зоопарк”, щорічно оцінюючи ефективність управління кожного органу влади своїми підзвітними підприємствами. Результати не тішать.

36 органів влади, які управляють 2000 підприємств, отримали від Мінекономіки оцінку “незадовільно” (в тому числі й саме Мінекономіки).

Позитивну оцінку отримали значно менше — 9 органів влади, які управляють лише десятою частиною підприємств. Але в будь-якому разі, в цих органах управління працюють державні службовці, а не професійні бізнес-управлінці.

Їхні основні функції — регулювання і реалізація політики, а не управління величезними компаніями.

Рішенням міг би стати єдиний орган управління державними компаніями – так званий Фонд національного багатства – який професійно б управляв портфелем державних компаній.

Державні підприємства – найбільше джерело корупції. Недоброчесним політикам і пов’язаному з ними бізнесу вигідно, щоб прибутки не йшли до бюджету у вигляді дивідендів, а осідали на приватних рахунках фіктивних фірм.

Закупівля матеріалів і послуг за завищеними цінами і продаж готової продукції за заниженими цінами через фірми-прокладки – основна корупційна схема на державних компаніях.

Підтвердженням цього є звіти антикорупційних органів. Для Національного антикорупційного бюро справи про корупцію на держпідприємствах є одним з основних пріорітетів.

9 з 42 підозр у вчиненні кримінальних правопорушень детективи НАБУ і прокурори САП вручили керівникам суб’єктів господарювання, в яких частка держави або комунальної власності перевищує 50%.

Серед притягнутих до відповідальності — колишні посадовці ДГЗІФ “Укрінмаш” (входить до складу “Укроборонпрому”), державного підприємства “Південдіпрошахт”, НАК “Украгролізинг”, ДП “Укрхімтрансаміак” тощо. Схеми полягали в розтраті або заволодінні коштами підприємств за участі їхніх керівників.

Яскравим прикладом є схеми на державному “Центренерго” (78,3% акцій). Ця компанія — це 20% теплової генерації країни, яку виробляють три ТЕЦ.

Вона з року в рік фігурує у кримінальних провадженнях та журналістських розслідуваннях — оскільки кожна владна команда знаходить спосіб заробити на державному гіганті.

З весни 2019 року на Центренерго заробляли фірми, пов’язані з Ігорем Коломойським. Розслідувачі “Бігус-Інфо” порахували, що сумарно вони отримали близько 3,5 млрд грн завдяки кільком схемам.

По-перше, із запуском ринку електроенергії “Центренерго” продавала її пов’язаним з олігархом трейдерам за заниженими цінами. По-друге, близькі до Коломойського фірми за завищеними цінами продавали компанії вугілля (російське та з непідконтрольних територій) та газ (з Укрнафти, яка наполовину належить Коломойському).

В часи попередньої влади на “Центренерго” також заробляли. Приватна компанія, яку пов’язували з депутатом від правлячої партії, купувала у державної шахти “Краснолиманська” вугілля на третину дешевше від ринкової ціни, а вже за ринковою ціною реалізувала те саме вугілля – “Центренерго”.

Приватизація виглядає єдиним рішенням для припинення корупції в цій компанії. Продати державний пакет акцій намагалися кілька разів з 2013 року. Зараз Фонд держмайна розраховує приватизувати “Центренерго” у 2022 році, але вже разом з державними шахтами — постачальниками вугілля на “Центренерго”.

Посада керівника державної компанії може бути розмінною монетою в домовленостях політичних гравців між собою. “Свій” керівник може забезпечити надходження до тіньових партійних кас. В. о. голови правління “Державної продовольчо-зернової корпорації України” (“ДПЗКУ”), Андрія Власенка підозрюють у розкраданні 71 млн грн. За даними слідства, Власенко був ініціатором укладення договору з компанією “Транссервіс 2008” вартістю 71 млн грн через неспроможність філій “ДПЗКУ” надати аналогічні послуги самостійно. Слідчі Нацполіції встановили, що службові особи ДПЗКУ вчинили розтрату майна корпорації шляхом проведення експортних операцій зернових на підконтрольні компанії-нерезиденти за заниженою вартістю і без здійснення попередньої оплати.

Сума збитків, завдана держкомпанії, становить понад 57 млн доларів. 13 серпня Нацполіція затримала керівника “ДПЗКУ” при спробі втечі з України в аеропорту “Жуляни”. Начебто звичайна корупційна справа, яких безліч на держпідприємствах. Але є кілька нюансів.

Перший з них – влада “монобільшості” фактично віддала посаду керівника ДПЗКУ представнику партії “Батьківщина” взамін на голосування за державний бюджет 2021 року. Про це говорив нардеп Ярослав Железняк, а нещодавно непрямо про зв’язок Власенка з партією Юлії Тимошенко стверджував Давид Арахамія. Тож виглядає що тепер, коли послуги “Батьківщини” непотрібні, влада вирішила таким чином “змінити” керівника вищезгаданого держпідприємства.

Другою особливістю є те, що ДПЗКУ – це глибоко корупційне і хронічно збиткове підприємство, яке адмініструє токсичний китайський кредит, виданий у 2012 році.

Тобто, на ньому практично неможливо заробити премію за високі прибутки. Відповідно, політичне призначення Власенка з самого початку передбачало тіньові способи заробітку на компанії.

На відміну від приватних, державні підприємства не бояться банкрутства чи конкурентного тиску, адже їх власник (держава) завжди може допомогти їм втриматися на плаву за рахунок бюджету. Іншими словами, наших з вами коштів, як платників податків.

Так щороку відбувається з державними шахтами. За даними Мінфіну, основними одержувачами фінансової підтримки із державного бюджету з року в рік є вуглевидобувні підприємства. Зокрема, у 2019 році їм надано 3,9 млрд грн або понад 43,3% загальної суми державної підтримки суб’єктам господарювання.

Основну частку податкового боргу із року в рік становлять борги вуглевидобувних підприємств (понад 75%).

Щороку уряд виділяє кошти на ліквідацію збиткових шахт і “перекидає” ці кошти на зарплати шахтарям внаслідок протестів останніх. Так, в серпні уряд перерахував на відповідні цілі 653 млн гривень.

Виплата була здійснена шляхом перерозподілу витрат з однієї бюджетної програми: “Заходи з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств” на іншу – “Реструктуризація вугільної промисловості”.

Державні шахти є найбільш очевидним, але не єдиним, прикладом фінансування неефективних державних компаній, які до того ж не виконують жодної унікальної “державної” функції.

Окремі державні підприємства працюють в сферах, де ринок не здатний надати людям необхідну послугу прийнятної ціни та якості — наприклад, доступні залізничні перевезення.

Залізничні перевезення пасажирів у багатьох країнах, і Україна не є винятком, є ключовими для забезпечення потреб мобільності населення, в тому числі найменш захищених соціальних груп.

Для цього в країнах ЄС запроваджене поняття зобов’язання з надання суспільно важливих перевезень (public service obligations) пасажирів залізничним транспортом, які не можуть надаватися на комерційній основі через їх фінансову непривабливість.

Суспільно важливі перевезення здійснюються на замовлення центральних чи місцевих органів влади на засадах компенсації. Органи влади підтримують залізничних операторів прямим фінансуванням їхніх витрат з бюджету. Така система, згідно Угоди про асоціацію, має бути запроваджена і в Україні.

Очевидно, що не всі напрямки Укрзалізниці будуть збитковими. Деякі, наприклад між Києвом і обласними центрами, можуть діяти і на ринкових умовах без державної підтримки. У свою чергу, приміські перевезення в більшості випадків стануть соціальними і потребуватимуть компенсації від місцевої влади.

Але поки це все лише теоретичні роздуми, адже Укрзалізниця продовжує крос-субсидіювати пасажирські перевезення за рахунок вантажних, тарифи на які теж регулює держава. При цьому, державна і місцева влада продовжує перекладати власні обов’язки на державну “Укрзалізницю”, закриваючи очі на наші євроінтеграційні зобов’язання та проблеми компанії.

***

На словах президент також підтримує приватизацію. “Держава не є найкрутішим управлінцем і менеджером” — каже Зеленський.

Але паралельно, на тлі мільярдних збитків і корупційних скандалів державних підприємств, президент просуває ідею створення національного авіаперевізника, а РНБО вилучає обленерго з переліку підприємств на приватизацію.

Замість того, щоб залишити у власності лише стратегічно важливі компанії на кшталт “Укрзалізниці” чи Нафтогазу та позбавитись від решти, урядовці продовжують утримувати за наш кошт тисячі генераторів збитків.

Матеріал створено в рамках проєкту “Приватизація + демонополізація = економічне зростання”

Автор: Олександр Лємєнов, юрист, голова Правління StateWatch

Співавтор: Богдан Прохоров, ​​економіст Центру економічної стратегії