Про морквину для арбітражних керуючих

Кожного разу, коли десь поруч заходить розмова про мотивацію, згадую один чудовий афоризм: «Осли бачать маленьку морквину попереду і не помічають величезної підводи позаду».

Днями довелось детально вивчити пропозиції, які були надані для обговорення в рамках діяльності Робочої групи при Комітеті Верховної Ради України з питань економічного розвитку (декілька засідань вже відбулось).

Повністю підтримую позицію колеги, народного депутата Олексія Мовчана щодо того, що зміни, які напрацьовуються в рамках цієї РГ, не повинні дублювати чи змінювати норми проекту №4409 (до якого й так вже подано занадто багато правок).

Але, по-перше, здивувала «підбірка» стейкхолдерів (Нацбанк, Асоціація банків, Світовий банк). Добре, звичайно, що конструктивній критиці піддавались усі пропозиції, але принципово наголошу, що без активного залучення представників спільноти арбітражних керуючих, усі ці напрацювання ризикують перетворитись на банальне банківське лобі. В мережі Фейсбук мені нагадали, що у засіданні РГ 29 листопада брав участь член РАКУ Сергій Донков, але за всієї поваги: один у полі (навіть найпотужніший професіонал) – не воїн…

Адже саме АК «жити і працювати» з усіма цими змінами, і виходить, що на відміну від інших учасників, які опрацьовують тільки свої пропозиції, арбітражні керуючі мають проаналізувати усі їх без винятку. І взагалі, не зовсім зрозуміло, чому не дозволяти обговорювати важливі питання усім зацікавленим особам, як це, наприклад, відбувається під час Робочої групи з питань банкрутства під моїм головуванням.

По-друге, навіщо робити усе “утаємничено”? Чому не зробити відеотрансляцію засідання, або хоча б надати пропозиції до публічного доступу й широкого обговорення?

Й власне, не знаю як іншим, мені особисто в рамках РГ зручніше працювати не з наративами чи загальним викладенням проблеми, а конкретними змінами до конкретних норм. Однак це все нюанси, так би мовити, організаційного характеру. Більш цікавою є саме мета діяльності новоствореної РГ та новації, які вона просуватиме.

Не буду аналізувати увесь масив пропозицій, зупинюсь тільки на змінах до ст. 30 та ст. 64 КУПБ в частині встановлення винагороди АК та його «мотивації».

І знову звернусь до народної творчості. Якщо саме банківська спільнота визначатиме правову суть винагороди арбітражному керуючому, то, здається, доведеться обирати з двох афоризмів: або «Чим більш ситі вовки, тим тупіші вівці», або «Якщо і вовки ситі, і вівці цілі, тоді точно ще був цап відбувайло».

З того, що я побачив, головна «мотивація» арбітражного керуючого полягатиме не в тому, щоб складати план санації чи відшукувати активи для задоволення вимог кредиторів, а виключно у «пошуці» цапів-відбувайлів, тобто засновників та керівників, які допустили банкрутство підприємства, через механізми субсидіарної або солідарної відповідальності.

За таких законодавчих змін скоро вже доведеться перейменовувати арбітражних керуючих в арбітражних слідчих чи арбітражних детективів. Бо все одно вони весь час шукатимуть винних у банкрутстві (бо ж інакше їм ніхто і нічого не схоче платити).

Звичайно, я іронізую. І зовсім не намагаюсь зробити з банківської спільноти якихось заколотників чи «чорних законодавців», але я завжди виступаю за баланс інтересів.

А ще більше волів би, аби законодавець встановлював прості правила, зрозумілі для всіх учасників процедури банкрутства, а не вишукував схеми обходу…

Кредитори ніколи не будуть хотіти сплачувати арбітражному керуючому винагороду (це не чесно, але зрозуміло).

Але й АК не буде працювати безкоштовно чи за примарної надії «спіймати винного директора\засновника» (це зрозуміло, хоча й не всі подобається).

Теж саме стосується й пропозицій НАБУ щодо визнання діяльності АК підприємницькою, чи сплачувати йому винагороду за аналогією з системою БПД (до того ж, здається, Мінюст вже проти такої ініціативи).

Немає жодного сенсу витрачати зусилля на пошук шляхів «зменшення витрат на АК», але маємо шукати шляхи, як скоротити строки процедури банкрутства, як оптимізувати роботу АК з пошуку активів, як стимулювати самих кредиторів до належної роботи з боржником тощо.

Тобто маємо шукати, як боротись з причинами, а не наслідками.

Автор: Тарас Тарасенко, народний депутат, голова МДО “ЛЮДИ”