«Загублена» іпотека. Або не треба гратись з преюдицією там, де її немає

7 років тому жодні прогнози щодо майбутнього України не наважувався надати ніхто. Суспільство було розбурхане подіями Революції Гідності, назрівав «банкопад», а бізнес вишукував усі можливі шляхи оптимізації своєї подальшої діяльності. Та Одеса не була б Одесою, якби дехто з її мешканців не спробував зловити рибку в каламутній річці під назвою «борги краще не повертати». Йдеться про ПАТ «Імексбанк», який і юридично, і фактично тривалий час асоціювався у одеситів, та й не тільки, виключно з прізвищем Леоніда Клімова, свого часу – багаторічного спонсора ФК «Чорноморець» та володільця інших бізнесів далеко за межами України.

Врешті-решт про дивне рішення банкірів «просто так» відмовитись від одного з іпотечних договорів, який забезпечував повернення кредиту від такої собі ТОВ «Трансбудтехнології» у розмірі 249,75 млн грн, ніхто б сьогодні й не говорив. Бо бізнес є бізнес, можливо, хтось звик працювати в збиток, або вважав, що контрагент настільки добросовісний, що поверне гроші навіть без заставного майна. Однак оскільки приблизно в той самий період банк потрапив до категорії неплатоспроможних, то тут вже постає питання відповідальності перед своїми вкладниками, та навіть питання контролю держави за прозорістю банківської системи. Врешті-решт, гратись з легалізацією шляхів «виведення» майна та коштів з банку напередодні ліквідації не дозволено нікому.

09.11.2013 між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Трансбудтехнології» було укладено Кредитний договір на суму 249 750 680,00 грн.

29.11.2013 в якості забезпечення виконання зобов`язань між банком та ПАТ «Чорноморська транспортна компанія» (далі – ПАТ ЧТК) було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого, в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі автостанції, що знаходиться в Одесі по вулиці Новощіпний ряд, 5.

Проте вже менше аніж через рік, а саме 25.09.2014 між банком та ПАТ ЧТК укладається договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем. Без жодних альтернатив, просто розірвати і все. Нотаріуси, які знімали з Державного реєстру іпотеки відповідні заборони на відчуження предмета іпотеки, знизували плечима, але робили так, як того у законний спосіб забажав кредитор. Хоча, до моменту повернення кредиту залишалось усього 1,5 місяці, і жоден притомний банкір з такими діями не те що не поспішав би, а навіть думати про таке «розірвання» не міг.

Невідомо, чи дізнався б про це все взагалі хто-небудь, якби не прийняття постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в банк.

Для адміністрації головне – забезпечити повернення коштів вкладникам, а тому дивне «розірвання» договору іпотеки з майновим поручителем відразу викликало підозру.

Тим більше, що на той час за боржником не було нічого, окрім майнових прав на недобудовану нерухомість в Донецьку (укладений в простій письмовій формі, тобто суто юридично навіть не було забезпеченням як таким). Але ж все, що знаходиться в Донецьку зараз, на жаль, перебуває поза правовим полем України через воєнні дії. Забігаючи наперед, зазначимо, що суд таки зобов’язав ТОВ «Трансбудтехнології» повернути борг, але рішення не виконане й досі, бо фактично немає з чого (справа №916/878/15-г про задоволення позову та стягнення кредитної заборгованості у розмірі 163 664 901,62 грн).

За будь-яких інших обстави доводити (не) правомірність розірвання договору іпотеки було б складно. Хіба що віднайти докази того, що банкіри це робили під дулом пістолета абощо. Проте на стороні ФГВФО був закон, відповідно до якого «протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов’язаними особами та/або в інтересах пов’язаних осіб, та/або на їх користь, – протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку…».

Своєю чергою частина 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» говорить чітко:

Правочини банку, у тому числі укладені з пов’язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими умовами, або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди.

Власне в нашому випадку нікчемність (читай – недійсність) розірвання договору іпотеки й підпадає під пункт про відмову від власних майнових вимог.

Але іпотечне майно (автостанцію) вже було не повернути.

4 грудня 2015 року спірне майно продається ТОВ «Ідеал Бас» (за ціною в 7 (!) разів нижче за ринкову), а ще через 20 днів новий власник передає це саме майно у нову іпотеку вже для ТОВ «Компанія Дасті». Для повноти картини зазначимо, що у квітні 2019 року ТОВ «Ідеал бас» взагалі змінило назву на ТОВ … «Чорноморська транспортна компанія» (так, повністю аналогічно до назви ПАТ, яке було майновим поручителем у 2013 році).

Про «схематозність» усієї цієї оборудки можна говорити багато, але головне, що усі дійові особи в ній – це пов’язані особи. Зокрема, слід розпочати хоча б з того, що ПАТ «ЧТК» (станом на листопад 2021 року бенефіціарним власником є Ігор Кудінов) у 2014 році на 58% належало ТОВ «BLACK SEA REALTY GROUP LTD» (згодом, воно ж – ТОВ УКРБУДСПЕЦТЕХ), серед засновників якого був і один з власників Імексбанку, вже згаданий вище Леонід Клімов.

Врешті-решт, сам Л.Клімов значився бенефіціарним власников ПАТ «ЧТК» аж до листопада 2017 року.

До речі, Ігор Кудінов, як це вже звично у цій справі, теж пов’язаний з ПАТ «ЧТК» напряму, хоча й досить звивистим шляхом:

– 66.62% акцій ПАТ «ЧТК» належать ТОВ “ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ”,

– 90,86% частки ТОВ “ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ” належать ТОВ “ЄВРО ЦЕНТР” ,

– 99,96% частки ТОВ “ЄВРО ЦЕНТР” належать ТОВ “ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ”,

– 99,99% частки ТОВ “ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ” належать ПП “ЖСЦ “МОРСЬКИЙ”, одноосібним власником якого і є І.Кудінов.

Та власне й про саму пов’язаність Л.Клімова та І.Кудінова теж не потрібно здогадуватись, бо все зафіксовано на просторах інтренету. Наприклад, ось за цим посиланням ще й досі можна дізнатись, що пан Кудінов був помічником на громадських засадах у пана Клімова (https://rada.oporaua.org/deputaty/deputati/4372-klimov-leonid-mykhailovych).

У дивному бажанні заплутати ПАТ «ЧТК» та ТОВ «ЧТК» теж все зрозуміло, якщо знати, що тривалий час саме ПАТ було серед засновників ТОВ «Ідеал Бас», який потім назвався так само, як і «материнська» компанія. Та й сам нинішній іпотекодержатель ТОВ «Компанія Дасті», хоч і належить нині громадянину Азербайджану, насправді до 2017 року була в чіткій орбіті впливу Леоніда Клімова, бо її засновником був такий собі Євген Браваренко, безпосередньо пов’язаний з зазначеним вище ТОВ “ЄВРО ЦЕНТР” та інших бізнесів Клімова-Кудінова (https://far.chesno.org/entity/1787/).

Проблема однак в тому, що усі ці «зв’язки» мали б досліджуватись судом, а не у журналістській розвідці. Проте сталось не так, як гадалось. Більше того, навіть пряма норма про нікчемність угоди про «розірвання» договору іпотеки не знайшла підтримки в стінах Палаців правосуддя.

Причому, якщо перший суд (Господарський суд Одеської області, справа №916/560/19 від 13.05.2019) хоча б дійшов до висновку про нікчемність договору про розірвання іпотечного договору, але відмовив Банку (читай – Фонду) у задоволенні позову через пропущення строків позовної давності (про це трохи нижче). То вже наступні судові процеси взагалі вразили своєю дивною преюдиціальною вибірковістю.

Наприкінці позаминулого року Фонд чітко побачив, що з судами тепер треба буде боротись довго та затято (хоча нічого такого обставини справи не віщували), то й вирішив отримати хоч якісь кошти. І вже 11.10.2019 за результатами проведення торгів права вимоги за цим кейсом були викуплені професійним (ліцензованим) учасником ринку боргових зобов’язань (додатково фінансова компанія викупила й майнові права на предмет іпотеки, адже очевидно, що за законом договір іпотеки все ще є чинним, і просто потрібно підтвердити це рішенням суду).

Але від зміни додатків сума результату все одно залишилась нульовою, що й зафіксували рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2021 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 року по справі № 916/3560/20.

За результатами рішень судів 1-ї та 2-ї інстанцій фінансова компанія теж нічого не отримала, бо суди (навіть не розглядаючи справу по суті) починали й завершували своє обгрунтування одним: спір давно вирішено у справі №916/560/19, тут чітка преюдиція. Більше того, фінансова компанія просто так згаяла час та гроші, бо на думку суддів тут не тільки пропущено строки позовної давності для оспорювання правочину, але й сам договір про розірвання іпотеки є чинним.

Однак знову ж таки наголосимо, що проблема не в тому, що хтось щось недоотримав (ринок NPL взагалі ризикований за своєю природою), а в тому, що суди своїми рішеннями фактично узаконюють вивід майна з банка, що «падав», або якому активно допомагали «впасти».

Навряд чи такі прецеденти сподобаються не тільки ФГВФО, але й самій банківській спільноті.

Також у якості невеличкої ремарки нагадаємо, що адвокати з кримінальної практики часто жартують, що мабуть у прокурорів є якийсь інший КПК, бо дуже вже різне у них трактування одних й тих самих норм. Але й у деяких суддів господарської юрисдикції, здається, теж є якась власна редакція Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», бо говорити про оспорюваність (!?) нікчемного правочину не став би навіть студент-першокурсник юридичного факультету.

Тим не менш дозволимо собі юридичний лікнеп, бо справа ще не завершена, а розглядається у Верховному Суді (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918662).

По-перше, щодо «доказування» нікчемності правочину.

Тут попередні суди, мабуть, не знали про такі позиції Верховного Суду:

А) постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17:

«69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом».

Б) постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17, згідно з висновком якої (належний спосіб захисту): «85. У цій справі банк (як сторона правочину) стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ «Імексбанк». За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, абзац другий частини другої статті 20 ГК України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред`являв».

Врешті-решт, сам суд першої інстанції встановив наступне: «Підсумовуючи викладене вище, керуючись приписами ст. ст. 215 ЦК України, ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість доводів ПАТ ІМЕКСБАНК щодо нікчемності договору про розірвання іпотечного договору від 25.09.2014 р.». Однак потім заплутався у строках позовної давності, вважаючи, що «уповноважена особа Фонду гарантування владників фізичних осіб на ліквідацію мала право здійснити перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку та була наділена таким правом з 27.01.2015р». Але ж відмінність нікчемного від оспорюваного правочину якраз і полягає в тому, що нікчемний правочин не створює абсолютно жодних юридичних наслідків (тобто, не «породжує» прав та обов’язків).

Говорячи простою мовою, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду.

Власне, як не слід забувати, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 вказано, що «іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі». А у справі №910/73/17 від 23.05.2018 навіть наголошено, що «існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді».

По-друге, про яку преюдицію (простою мовою – обов’язковість іншого рішення суду) говорять суди у справі між фінансовою компанією та ЧТК, якщо раніше судились Банк та ЧТК?

Адже апріорі не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в подібних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача. Це не тільки теорія права, це практика того ж самого Верховного Суду, адже наведені висновки підтверджуються правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 522/20861/15-ц, від 04.06.2020 по справі № 522/7758/14-ц тощо. Якщо не виконуються обов`язкові умови наявності преюдиційних обставин, то суд, який розглядає справу в будь-якому випадку не може посилатись на судове рішення в подібних за фабулою справах, а повинен ухвалювати рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів, тобто встановлювати обставини та досліджувати докази на загальних підставах.

Чого це не зробили суди у справі № 916/3560/20, можна лише здогадуватись.

Водночас, вже Верховний Суд напевне свою ж власну практику знає набагато краще, і таки дозволить віднайти «загублену» іпотеку. Тим більше, що існують об’єктивні підозри щодо «недобросовісного» вибуття іпотеки з банку, яка за всіх часів залишатиметься головною умовою надання (отримання) кредиту.

А наостанок, мабуть, буде не зайвим нагадати слова Богдана Львова, переобраного нещодавно головою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: «Верховний Суд має бути Верховним не лише за назвою. … Він повинен визнати себе відповідальним за суддів першої та другої інстанцій. Тільки у поєднанні цих вимог він буде справді Верховним Судом, який зможе реалізувати стратегічний розвиток судової системи, єдності практики та забезпечити якісний захист осіб, які звертаються до суду». Краще і не скажеш.

Автор: Сергій Козлов