Олексій Шевчук: Як грантові ГО та міжнародні експерти перетворили добір до ВРП та ВККС на сегрегацію за «кастовою» ознакою

7 липня 2025 року в Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Проблемні питання формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС: виклики чи блокування?». Серед ключових спікерів — Олексій Шевчук, адвокат, спікер НААУ та голова Комітету з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації.

Під час свого виступу він підняв досить чутливу тему – а з кого, власне, складаються ці комісії, чи як в його випадку – Етична рада, яку йому довелося проходити. Тож ми вирішили розпитати пана Олексія, про власний досвід проходження співбесіди, а також поговорити про те, як грантові організації та міжнародні експерти впливають на добір кандидатів до ВРП та ВККСУ.

• Олексію, Ви проходили співбесіду в Етичній раді. Як це виглядало?

— Насправді я проходив цю процедуру двічі — у рамках конкурсу на посаду члена Вищої ради правосуддя за квотою Президента. Після того, як мене перевірили всі відповідні органи — НАЗК, НАБУ, інші правоохоронні структури в межах спецперевірки — настав наступний етап: підготовка до співбесіди в Етичній раді. Це була доволі дивна підготовка. Секретаріат Етичної ради тричі надсилав мені запити, зокрема надання конфіденційної інформації. Але враження було таке, що про конфіденційність там узагалі не йдеться. Дані передавалися без жодного захисту, без жодних гарантій — просто як є. Самі ж запитання виглядали вкрай хаотично. Наприклад: «Ми прочитали в ЗМІ, що ви були дотичні до певної організації — прокоментуйте». Або: «Ми знайшли інформацію про ваш диплом — поясніть». І все це без будь-якої конкретики чи підтверджених фактів. Складається враження, що джерелом інформації були просто фейкові новини. І що найгірше — у той період узагалі не існувало регламенту, який би унормовував процедуру підготовки та обробки запитів. Зараз вона, можливо, трохи вдосконалилася, але на той момент — це була відверта імпровізація на межі з абсурдом.

• А як виглядала сама співбесіда з міжнародними експертами? Вони справляли враження незалежних гравців?

— Ні, зовсім ні. Я дуже чітко побачив, що міжнародні експерти просто зачитують готові питання. У мене не має жодних сумніві, що вони отримали заздалегідь підготовлений документ з тезами, які їм треба було просто озвучити. Питання були надто схожими на ті, що надсилав секретаріат. Наприклад: «Це ви писали ось цей пост?», «Це ваша публікація у Facebook?». І тут виникає логічне питання: чи справді сер Ентоні Хупер, екссуддя з Великої Британії, особисто аналізував мою сторінку в соцмережі українською мовою? Це малоймовірно. Значно імовірніше, що хтось з українських працівників секретаріату просто передав йому потрібну «візію» — а той її зачитував.

• Чи була у Вас можливість поставити запитання, вступити в діалог із членами ради?

— Якщо відверто, то жодного діалогу не було. Це був повністю односторонній розгляд. Вони запитували — я відповідав. Я був єдиним кандидатом, який проходив співбесіду англійською мовою — запис, до речі, є на сайті Вищої ради правосуддя, тож кожен бажаючий може переконатися у правдивості моїх слів. Але навіть той факт, що я говорив із ними їхньою мовою, не зробив діалог відкритішим. Поведінка міжнародних експертів була доволі зверхньою, я би навіть сказав — снобістською. Вони ставили себе на щабель вище за кандидата. І запитання, які вони ставили, мали чітко виражений обвинувальний ухил. Це не була розмова, це був холодний допит без контексту і без поваги до правової специфіки країни, до якої вони прибули ніби робити чесний і неупереджений відбір.

• Ви натякаєте, що міжнародні експерти не дуже були обізнані з українським правом?

— Я не натякаю. З мого досвіду міжнародні експерти абсолютно не орієнтуються в українському законодавстві. Вони оперують загальними уявленнями про європейські судові процедури, але не розуміють ключових понять, наприклад, таких як адвокатська таємниця чи специфіка присяги судді за українським законодавством. Під час слухань я чув, як вони апелювали до речей, які просто не застосовуються в нашому процесуальному контексті. Їхня некомпетентність у цій сфері врешті і призводить до хибних рішень.

• Ви також говорили про те, що експерти не формують думку самостійно. Як це працює на практиці?

— Думку експертів формує не їхній власний аналіз, а документи, які вони отримують від секретаріату. А секретаріат, у свою чергу, — це представники грантових структур. У кожної Етичної ради є свій секретаріат. Але питання: хто і як його формує? Коли починаєш розбиратися, з’ясовується, що це представники таких організацій як DEJURE, Центр протидії корупції і їм подібним. Часто це маловідомі, малокомпетентні структури з досвідом «експертів» у півтора року після університету. Ці люди готують висновки, аналізують досьє, формують «наратив». Їх роль — величезна. А експерти просто легалізують підготовлені рішення.

• Тобто, фактично, ми маємо підміну міжнародного контролю на фікцію?

— Саме так. Коли експерт із Литви, Британії чи Естонії не знає навіть базового контексту, але ухвалює рішення на підставі підказок — це не участь, це декорація. Справжню міжнародну експертизу замінили на внутрішній сценарій із зовнішньою вивіскою.

• Як це впливає на легітимність конкурсів загалом?

— Це знищує довіру повністю. По-перше, немає прозорості: регламенту секретаріату немає, документи передаються через приватні пошти — gmail, ukr.net. По-друге, всі ці конкурси виглядають лише як формальність. Насправді «потрібні» кандидати вже визначені, і співбесіда — лише частина гри. Тут працює не класична політична чи, так би мовити, ідеологічна цензура. Це відверта сегрегація, по інакшому це важко назвати. Якщо ти з «касти» грантових організацій, ти проходиш. Якщо ні — тебе не допустять. Але парадокс у тому, що навіть серед «своїх» уже дефіцит, бо репутація цих структур токсична, і все менше людей готові з ними асоціюватися.

• Міжнародні експерти можуть залишатися учасниками процесу?

— Звісно. Але лише якщо вони працюють незалежно. Їм потрібно самостійно аналізувати досьє, формувати запити, ухвалювати рішення. Без посередництва. Інакше це просто легалізація сторонніх впливів.

Іронія в тому, що цим процесам не вистачає саме прозорості. Хоча заради неї всі ці механізми відбору і були запроваджені. Потрібні справді відкриті конкурси, онлайн-трансляції, оцінки — в балах з чітким обґрунтуванням. Жодних секретаріатів, укомплектованих ГО. Безперечно, іноземці можуть брати участь, але тільки як незалежні фахівці, а не як ширма для вітчизняного лобі.

• Ви бачите аналогії між Етичною радою та добором до ВККС?

— Повна аналогія. Наприклад, у конкурсі до ВККС навіть не було регламенту відбору досьє. Це говорить саме за себе. Один і той самий шаблон. Він досить простий: непрозора попередня фільтрація через контрольований секретаріат, потім співбесіда з заздалегідь заданим сценарієм, потім — готове рішення. Зовні — конкурс. А насправді — тасування імен.

Треба чітко усвідомлювати, ми не отримаємо жодної реформи, поки не приберемо кулуарні впливи і не забезпечимо справжню прозорість. Це стосується і Етичної ради, і ВККС, і всієї системи добору. Бо зараз — це імітація. Причому небезпечна, бо вбиває довіру до судової гілки остаточно.