Доведення до банкрутства: обговорення проблематики

ЦЕНТР БАНКРУТСТВА Бізнес-школи ІМВ КНУ провів 18 листопада 2025 р. публічну дискусію із серії Bankruptcy Talks по темі «ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА – ЦИВІЛЬНЕ ЧИ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО?». Це вже було дев’яте засідання членів Центру банкрутства.

Модерував захід: магістрант Андрій Соловей, експертом виступив д.ю.н., професор, міжнародний експерт Олександр БІРЮКОВ. Темою для обговорення було обрано просте запитання: доведення до банкрутства – це правопорушення, що має розглядатись за правилами цивільного чи кримінального судочинства?

Модератор увів учасників заходу в існуючу проблематику, пояснив, що цей предмет обговорення є частиною більш широкої дискусії, а саме щодо різних форм відповідальності окремих осіб у справах про банкрутство – субсидіарної та солідарної відповідальності.

Олександр Бірюков наголосив на тому, що нинішня практика застосування відповідних положень закону у сфері банкрутства викликає запитання, що і підштовхнуло до обговорення цього аспекту системи банкрутства з точки зору науки та розуміння загальних правових концепцій, на яких ґрунтується законодавство про банкрутство. Для цього було запропоновано подивитись на такі можливі ситуації у відносинах неспроможності комплексно, а саме з особливою увагою щодо правових відносин, що є об’єктом регулювання, з врахуванням суб’єктного складу правопорушення, із з’ясуванням, в яких формах таке правопорушення вчиняється, а також прослідкувати зв’язок дій із наслідками, що мають наставати стосовно порушника. А головним у цих відносинах є те, який спосіб доказування вчиненого правопорушення має бути застосований в суді.

Після дискусії в межах часу виділеного на цей захід учасники дійшли висновку про те, що у цій сфері правозастосування більше запитань ніж відповідей. Причина цього лежить у особливостях чинного законодавства, яке є не чітким і суперечливим. Колективно визначили такі основні питання, що стали причиною такого висновку, серед яких є такі:

1. Хто є потерпілим у разі настання неспроможності у справі про банкрутство? Чи можуть бути потерпілими усі кредитори або ними можуть бути визначені судом особи?
2. Як суд встановлює обсяг шкоди кожного кредитора? Чи просто відбувається заміна зобов’язальної сторони у всіх правочинах?
3. Кого притягають до відповідальності? Якщо це, наприклад директор, то тоді як встановлюється, в яких відносинах ця особа знаходиться з учасниками відносин неспроможності? Чи враховуються правові відносини директора з усіма кредиторами як стороною у справі про визнання боржника банкрутом, чи з окремими з них, або певними категоріями кредиторів?
4. Як встановлюється обсяг відповідальності, іншими словами кому конкретно і індивідуально винна сторона і скільки має відшкодувати?
5. Яка форма вини має бути доводитись у цивільному процесі (у справі про банкрутство)?

З’ясувалось, що в законодавстві у цій сфері існує певний хаос. Очевидно, це ставить суддів у надскладну ситуацію, коли при застосуванні нечітких правових норм і за відсутності критеріїв їм необхідно належно мотивувати свої рішення.

Кримінальне право

Усім добре відомо, що доведення до банкрутства як окремий склад злочину передбачено в Кримінальному кодексі України. Відповідні положення у цьому законі викладені достатньо чітко, не викликають зайвих питань щодо окремих аспектів визначення складу злочину та особливостей відповідного правопорушення і його складових.

Всім відомо, що характеристикою злочину є об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Виключно за наявності всіх чотирьох зазначених складових діяння може бути визнане злочином. На категорії ‘діяння’ треба окремо зупинитись, оскільки умисні діяння передбачають конкретні визначені законом переважно дії і менше бездіяльність.

Наслідком вчинення кримінального правопорушення крім осуду має бути конкретне покарання, зокрема фізичне, майнове та моральне. Покарання поділяються на основні і додаткові. Це може бути штраф, громадські роботи, виправні роботи, позбавлення волі та інші.

Все це присутнє у статті 219 Кримінального кодексу України. Чому ця норма є практично мертвою – це питання іншого дослідження. До речі, на цю тему захищались дисертації і відповіді можна пошукати в них, хоча і без глибокого дослідження все є зрозумілим і достатньо очевидним, якщо врахувати особливості юридичних процедур, в межах яких має проводитись розслідування ймовірного злочину.

На цьому засіданні Центру банкрутства правопорушення оглянули можливі правопорушення, пов’язані з банкрутством і що передбачені у Кодексі України про адміністративні правопорушення. Однак, адміністративні правопорушення не обговорювались, оскільки покарання за доведення до банкрутства там не передбачено.

Цивільне право

Стосовно цивільно-правової відповідальності, треба виходити з того, це передусім про невиконання цивільно-правових зобов’язань, а наслідки носять майновий характер у формі відшкодування завданої таким невиконанням шкоди. Також треба враховувати, що головною метою покладення такої відповідальності на особу – учасника відповідних, як правило договірних відносин, є відновлення порушених прав потерпілої сторони.

Предметом доказування в цивільному процесі є факти, які становлять основу заявлених вимог, а також заперечень проти них, що підлягають доведенню для прийняття судового рішення. Зазначимо, що процедури банкрутства згідно з українським законодавством ініціюються заявою про порушення справи про банкрутство.

Важливим у цьому контексті є презумпції. В цивільному процесі – це припущення, які вважаються наявними, доки не буде доведено протилежне. Вони напряму впливають на способи доказування у судовому процесі (кримінальному чи цивільному). Презумпції у цивільному процесі відрізняються, і відрізняються кардинально, від тих, що існують у кримінальному судочинстві. У цивільному процесі наявність існування фактів доводяться стороною що стверджує. Нагадаємо, у справах про банкрутство порушення зобов’язання проявляється у шкоді, завдане порушенням конкретного зобов’язання.

У процесі дискусії Олександр Бірюков послався на нову цьогорічну статтю у Кодексу з процедур банкрутства, яка, як можна припустити, мала б внести ясність у це правове регулювання. Однак, як висловився спікер, все стало виглядати ще гірше. У новій статті КУзПБ зазначається, що у «… випадках, передбачених цим Кодексом, боржник, його засновники (учасники, акціонери), власник майна (орган, уповноважений управляти майном), а також інші особи несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства». Один з учасників поставив запитання, чи має так бути, щоб крім цивільно-правової відповідальності законом про банкрутство встановлювалась адміністративна та кримінальна відповідальність?

У чинному до внесення цих останніх доповнень КУзПБ визначення доведення до банкрутства було недостатньо чітке.

Однак те, що відповідно до наведеного визначення цієї правової категорії у новій статті «доведення до банкрутства» пояснюється через стан (стійка неплатоспроможність боржника), не є кращим варіантом. Про діяння, які мають бути незаконними, а тому підставою для притягнення особи до відповідальності у визначенні не йдеться. Крім того, відповідно до нового визначення конструкції доведення до банкрутства, діяння мають бути умисними, що накладає додаткові функції на особу, яка проводить розслідування чи має доводити наявність умислу у завданні шкоди.

При цьому, важливо звернути увагу на те, що згідно з українським законодавством суд не встановлює факт «стійкої неплатоспроможності», навіть він не визнає і просто юридичний стан неплатоспроможності. Технічно суд або порушує або відмовляє у порушенні справи про банкрутство. Єдиним юридично значимим рішенням у справі про банкрутство є визнання боржника банкрутом і про початок процедури ліквідації.

Протягом дискусії учасники попросили пояснити положення закону щодо суб’єктного складу відповідальності за доведення до банкрутства. Закон чітко називає таких можливих винних осіб – це керівник (органи управління), власник майна (орган, уповноважений управляти майном), а також інші особи.

Замість надання пояснення, було запропоновано подивитись на те, як це має працювати на практиці.

Гіпотетична ситуація перша, якщо у доведенні до банкрутства притягається до цивільно-правової відповідальності власник майна. Можна це зрозуміти так, що йдеться про власника майна у вигляді підприємства. В такому випадку в суді у справі про банкрутство має бути доведено, що засновник передав майно юридичній особі вже маючи умисел завдати матеріальну шкоду «інтересам кредиторів». А якщо такий план з’явився пізніше, то тоді важливо встановити в суді, що стало причиною появи такого умислу. Про інтереси держави і суспільства, як це зазначено в законі, не будемо згадувати у контексті моделювання найбільш ймовірних ситуацій. Виникає просте запитання, як і хто в суді у справі про банкрутство зможе довести існування такого підступного плану власника бізнесу? А також, проти кого він планував дії – усіх кредиторів, чи окремих завідомо відомих? Суттєво може ускладнитись ситуація, коли власників юридичної особи кілька або багато.

У другій гіпотетичній ситуації може постати питання щодо того, як арбітражний керуючий у справі про банкрутство буде доводити умисел у завданні шкоди колективним органом управління юридичної особи або окремими членами наглядової ради? Тут можуть виникнути й інші похідні питання. Особа, що доводить в суді вину у формі умислу, має встановити умисел усього органу управління чи окремих його членів? Відомо, що у разі притягнення до відповідальності вина кожної конкретної особи має бути встановлена судом.

Гіпотетична ситуація третя може стосуватись притягнення до відповідності директора суб’єкта підприємництва. Уявімо ситуацію: людина приходить додому з роботи, де він за трудовим договором працює директором і повідомляє дружині про те, що на нього перевели усі борги компанії, в якій він працює. Дружина, зрозуміло, запитує його, за що? Яке буде її здивування, коли чоловік пояснить, що суд встановив, що він умисно і з корисливих мотивів довів компанію до банкрутства. А на запитання, як йому це сталось, він зрозуміло пояснить, що це результат його дій з врятування підприємства від банкрутства, але в суд не зміг довести.

Достатньо прогнозовано, що ця людина у заяві до Європейського суду з прав людини буде просити пояснити, чи повинні були йому у процесі звинувачення в умисному доведенні до банкрутства компанії надати належно захиститись з участю адвоката? В цілому ЄСПЛ має встановити, чи відповідав цей судових процес принципу due process?

Повернемось до питання визначення обсягу відповідальності. Оскільки в законі про банкрутство не встановлено розмір шкоди, за яке мають настати саме такі наслідки, то таке покарання може виявитись непропорційно великим. Нагадаємо, в кримінальному законодавстві покарання може більш суворим у разі завдання великої чи особливо великої шкоди (орієнтири встановлені в кримінальному законі і визначається сотнями неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Наприклад, компанія може виявитись великою, а якщо суд присудить відшкодувати директором усі борги такої компанії, то людина буде віддавати борги компанії, в якій він працював за трудовим договором і за рахунок сімейного бюджету сотні років.

Загальний висновок дискусії: у хаосі, що існує в законодавстві судді у справах про банкрутство вимушені приймати складні рішення, за відсутності не те що критеріїв правопорушення, що підлягає розслідуванню за правилами цивільного судочинства. Йдеться про умисне доведення до банкрутства.

Олександр Бірюков зазначив, що у міжнародних документах здебільшого йдеться про відповідальність директорів. Про це він писав, скоріше усього, в єдиній в Україні науковій праці, що була опублікована у “Віснику КНУ” в 2022 році (DOI: https://doi.org/10.17721/1728-2195/2022/5.124-1).

Сподіваємось, науковці звернуть увагу на таку проблематику і допоможуть практикам знайти у таких ситуаціях теоретичне обґрунтування судових рішень, яке б пояснювало позицію судів.

Автор: Олександр БІРЮКОВ, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Довідково: ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН є національним лідером у сфері підготовки фахівців у сфері банкрутства – з 1995 року підготовлено тисячі юристів-спеціалістів у сфері банкрутства, які знають особливості системи банкрутства, розуміються на міжнародних стандартах і вміють ефективно застосовувати процедури банкрутства. ЦЕНТР БАНКРУТСТВА Бізнес-школи ІМВ КНУ є науковим та експертним осередком, освітнім майданчиком і дискусійною платформою.

Тел. +38(050)295-0141; Ел.пошта: bankruptcy-center@ukr.net

https://www.facebook.com/