Доведення компанії до банкрутства: хто буде відповідати?

14 квітня 2021 року триває робота ІІ онлайн-марафону «Реструктуризація та банкрутство». Сьогодні спікери, серед яких судді та арбітражні керуючі, поділилися своїм розумінням теорії та практики застосування порівняно нових інститутів у сфері банкрутства – субсидіарної та солідарної відповідальності контролюючих боржника осіб.

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський відразу наголосив, що зазначені інститути набувають великого значення у процедурах банкрутства, а тому інформацію про них треба поширювати як превентивний захід з метою попередження суб’єктів підприємницької діяльності про відповідальність, яка покладається законодавством на керівників та власників боржника при доведенні його до банкрутства.

На сьогодні більш розвинутим є інститут субсидіарної відповідальності, тобто, коли на осіб (учасників, акціонерів, менеджмент боржника), які винні у доведенні компанії до банкрутства, може бути покладена майнова відповідальність за її зобов’язаннями. До речі, бездіяльність керівника чи власника вважається також недобросовісною поведінкою, а також однією із причин доведення боржника до банкрутства.

Застосування цього інституту базується на конкретних законодавчих нормах – стаття 619 Цивільного кодексу України та стаття 61 Кодексу України з процедур банкрутства. Аналогічні положення також були (стаття 41) у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що втратив чинність.

Крім того, вже сформувалася чимала судова практика у вигляді постанов КГС у складі ВС.

Незважаючи на це, розвитку даного інституту продовжують заважати певні перепони.

На думку судді Господарського суду Херсонської області Павла Пригузи, переважна більшість з цих перепон носять ментальний характер. Ще не всі розуміють природу інституту субсидіарної відповідальності, його правового інструментарію, а деякі взагалі вважають, що факти доведення до банкрутства мають розглядатися виключно у кримінальному провадженні. «Треба зламати навіяні старою практикою і неправильними тлумаченнями стереотипи», – вважає суддя.

Він також звертає увагу, що у справах про субсидіарну відповідальність предметом розгляду, дійсно, є делікт (правопорушення, провина проступок), але на цьому схожість з кримінальним провадженням закінчується. Тому, субсидіарна відповідальність – господарська або цивільно-правова.

В будь-якому разі, інститут цивільно-правової і кримінальної відповідальності мають працювати паралельно. У цивільному праві – відповідальність спрямована на майнову сферу завдавача шкоди з метою компенсації завданої ним шкоди майновим інтересам кредитора. У кримінальному праві – відповідальність спрямована на особу (особистість) правопорушника, і несе за собою покарання у вигляді накладення штрафу з позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю.

Павло Пригуза також вказав на проблему, з якою суди стикаються у практичній площині. Це так званий корпоративний щит (вуаль), тобто, принцип обмеженої відповідальності учасника юридичної особи за її зобов’язаннями, чим активно намагаються прикритися недобросовісні власники.

У світі існує ціла доктрина зняття корпоративної вуалі. Вона сформульована у рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 11 грудня 2018 року у справі «Лекич проти Словенії», про що розповів адвокат Валерій Буняк.

Ще одна тема, яка викликала інтерес учасників онлайн-марафону, – це застосування інституту солідарної відповідальності. Він також стосується майнових відносин між кредиторами та недобросовісними боржниками. Це свіжа норма (стаття 34 КУзПБ), яка не мала в корпоративному праві до 2019 року прецедентів, і вона відрізняється від субсидіарної відповідальності. Теоретично має застосовуватися переважно до керівника боржника, якщо той вчасно не звернувся до господарського суду у разі наявності загрози неплатоспроможності компанії.

На сьогоднішній день застосування інституту солідарної відповідальності, за словами радника, керівника практики банкрутства Arzinger Антона Молчанова, призвело до виникнення кількох правових проблем:

• Питання ретроактивності Кодексу з процедур банкрутства до тих подій, які відбувалися до набрання ним чинності.
• Питання оцінки критеріїв загрози неплатоспроможності. Вони не мають в КУПБ чіткого «математичного» визначення, а тому можуть тлумачитися по-різному.
• Чим має завершуватися судовий розгляд заяви кредитора про притягнення до солідарної відповідальності – визнання наявності порушень, що в подальшому відкриє кредитору можливість для стягнення суми кредитних вимог, чи пряма вказівка суду про стягнення боргу. В першому варіанті до реального стягнення минає чималий час, і кредитор, буває, залишається ні з чим.

Арбітражні керуючі не проти, щоб у ці питання ясність внесла судова практика, але та ще небагата. Поки що існує тільки одне судове рішення – Постанова КГС у складі ВС від 23.03.2021 у справі №910/3191/20.