Х Форум з конкурсного права: деякі коментарі (спір про право)

Завдяки Асоціації правників України я мав нагоду взяти участь у Х Форумі з конкурсного права. Захід залишив справді яскраві враження, однак часу для ґрунтовного обговорення багатьох аспектів реформи законодавства про банкрутство, на жаль, бракувало.

Тож хочу поділитися кількома коментарями та міркуваннями, що стосуються деяких тез, озвучених під час дискусій.

Спір про право

Останніми роками в Україні, на мій суб’єктивний погляд, сформувалася неоднозначна судова практика щодо застосування конструкції «спір про право» у справах про банкрутство. Аргументи, які підтверджують цей висновок, я детально виклав у науковій статті, що невдовзі буде опублікована у фаховому журналі. Тут же, у форматі наукової дискусії, пропоную окремі міркування з цієї тематики.

З позиції теорії права, у світі діє загальновизнане правило: усі спори між учасниками відносин неспроможності мають вирішуватись тим судом, який розглядає справу про банкрутство, і саме в межах відповідного провадження.

Водночас українські суди пішли шляхом широкого тлумачення цього принципу. Так було сформовано правову позицію, за якою спори, пов’язані з майновими вимогами до боржника, повинні розглядатися в окремому позовному провадженні за правилами Господарського процесуального кодексу. Варто зауважити, що така практика почала формуватися ще тоді, коли в статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) не містилося жодних положень про необхідність розгляду майнових спорів в іншому — позовному — порядку, тим більше — відокремлено від основної справи.

Проблема доступу до процедур банкрутства

Це питання є частиною ширшої наукової дискусії — чи можна ініціювати окрему судову процедуру розгляду спору між учасниками відносин неспроможності в межах уже відкритої справи про банкрутство.

У деяких випадках таке «розщеплення» процесу може фактично створювати бар’єр для доступу до процедур банкрутства.

Наприклад, якщо особі, яка подає майнову вимогу з метою приєднатися до провадження, відмовляють, мотивуючи це тим, що існує спір, який нібито має розглядатися в іншому процесі. Це, безумовно, суперечить логіці конкурсного провадження, головна мета якого — комплексне вирішення усіх взаємопов’язаних питань щодо боржника.

Більше того, у подібних випадках можна вбачати ознаки відмови в правосудді. І хоча остаточну оцінку такій ситуації, можливо, дасть Європейський суд з прав людини, до того часу помилки судової практики можуть уже завдати шкоди — затягнути процес розв’язання проблеми неплатоспроможності та спричинити непередбачувані наслідки.

Історичний контекст і роль МВФ

Під час реформи законодавства про банкрутство у 2017–2018 роках я мав честь працювати консультантом Міжнародного валютного фонду (МВФ) в Україні. Ми спільно з урядовими експертами готували рекомендації до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстр. № 3132-д).

Тоді нам вдалося переконати Уряд України відмовитися від конструкції «безспірності вимог кредиторів», яка на той момент створювала штучний бар’єр для доступу до процедур банкрутства.

Ми офіційно повідомили МВФ, що Україна прибрала цю норму, визнавши необхідність спрощення доступу до правосуддя у сфері неплатоспроможності. На жаль, як це іноді трапляється, зміст цієї конструкції повернувся — уже в іншій редакції та під новою назвою — у тексті чинного Кодексу з процедур банкрутства.

Олександр Бірюков, доктор юридичних наук, професор, міжнародний експерт