Подорожчання пального: звідки воно взялося і як довго триватиме

У березні–квітні 2026 року ціни на пальне різко пішли вгору — і це вже почало впливати не лише на вартість логістики, а й на загальний рівень цін в економіці. Попри звичні розмови про «нову кризу», поточна ситуація має іншу природу: це результат рішень ключових гравців нафтового ринку, до яких додається геополітика і специфіка української економіки. Як саме формується ціна на пальне, коли проявиться повний інфляційний ефект і чи є інструменти, здатні реально пом’якшити удар для бізнесу та споживачів — про це ми поговорили з Оленою Нусіновою, директором Smart Corporate Service LTD, доктором економічних наук, MBA, DBA з корпоративного управління.

• У березні–квітні 2026 року ми бачимо різкий стрибок цін на пальне — як в Україні, так і глобально. Наскільки нинішнє подорожчання пов’язане з рішеннями країн-експортерів нафти, і чи можна говорити про повторення сценаріїв попередніх енергетичних криз? Як взагалі формується цінова політика на енергоресурси?

Знаєте, коли журналісти питають «чи це нова криза» — я завжди трохи зупиняюсь. Бо слово «криза» передбачає щось виняткове, непередбачуване. А те, що ми бачимо зараз — цілком передбачуване. Просто ніхто не хотів готуватися заздалегідь.

Якщо по суті: ОПЕК+ свідомо тримає видобуток обмеженим уже кілька кварталів. Це не реакція на якусь зовнішню подію — це стратегія. Саудівська Аравія давно відкрито говорить, що комфортний для неї рівень — від 85 доларів за барель і вище. Нижче — вони просто не зацікавлені продавати, бо їхні соціальні програми та бюджети розраховані під інші цифри. Це така собі картельна математика, і вона зараз працює чітко.

До цього додається геополітична нестабільність у кількох точках одночасно. Ринок нафти дуже чутливий до тривоги — навіть якщо фізичні поставки не перервані, ф’ючерси реагують на саму можливість перебоїв. Оця «премія за страх» зараз явно вища за норму.

Чи це повторення 1973-го або 2008-го? По формі — схоже. По суті — ні. Тоді альтернативи були або слабкі, або дорогі, або технологічно незрілі. Зараз ринок принципово інший: є американський СПГ, який переформатував газову карту Європи; є вітрова й сонячна генерація, яка вже конкурентна без субсидій у багатьох країнах; є стратегічні резерви, якими навчилися користуватись. Це не знімає болю, але означає, що у споживачів та урядів є більше важелів, ніж будь-коли раніше.

Щодо того, як формується ціна — це окрема архітектура, яку мало хто розуміє. Базовий орієнтир — це ф’ючерси на Brent і WTI, які торгуються на біржах у Лондоні та Нью-Йорку. Вони встановлюють глобальний тон. Далі кожна країна накладає своє: транспортні витрати, переробка, маржа трейдерів, акцизи, ПДВ. В Україні до всього цього додається курс гривні та специфіка імпортної логістики — ми майже повністю залежимо від завезеного пального. Тому навіть якщо нафта трохи відкотиться на $5 за барель — на українській заправці це практично не відчується.

• Як зростання цін на пальне вже впливає на інфляцію в Україні і як довго триватиме ланцюгова реакція подорожчання?

Паливо — це, мабуть, єдиний ресурс, який живе всередині ціни будь-якого іншого товару чи послуги. Хліб, цемент, стоматологія — скрізь є транспортна складова, яка зараз дорожча. Саме тому інфляційний ефект від пального такий широкий і такий повільний у загасанні.

В Україні цей ефект накладається на кілька специфічних умов.

1. По-перше, наша логістика і без того дорожча через воєнний стан — подовжені маршрути, ризикові надбавки, менша конкуренція на ринку перевезень.
2. По-друге, бізнес в умовах невизначеності закладає в ціни не лише поточні витрати, а й майбутні ризики — це раціонально, але інфляційно.
3. По-третє, агросектор — один із найбільших споживачів дизелю — якраз входить у сезон польових робіт. Це означає, що вартість посівної кампанії вже вища, і восени це відіб’ється на цінах продовольства.

Якщо по часовому горизонту — первинний удар уже відчутний. Ланцюгова реакція по продовольству та послугах зазвичай розгортається протягом двох–чотирьох місяців. Тобто пік інфляційної хвилі — десь травень–червень. Після цього — поступове затухання, але лише якщо ціна нафти стабілізується і НБУ утримає курс. Якщо ж ні — ми ризикуємо закріпити новий, вищий ціновий рівень як нову «норму». А це вже набагато серйозніша проблема, ніж тимчасовий стрибок.

• Які кроки могли б реально пом’якшити удар по споживачах та бізнесі? Чи існують для цього інструменти?

Починаю завжди з одного застереження: будь-який інструмент має ціну. Безкоштовних рішень тут немає. Питання лише в тому, хто платить і коли.

Найшвидший ефект — тимчасове зниження акцизів або ПДВ на пальне. Кілька країн ЄС це робили у 2022 році, і споживачі відчули полегшення буквально за тижні.

Але бюджет при цьому недоотримує суттєві суми — і в умовах воєнного фінансування це дуже болюче питання без очевидної відповіді, де взяти компенсацію.

Точніший і менш витратний підхід — адресна підтримка найбільш вразливих: аграріїв під час посівної, малого перевізного бізнесу, комунального транспорту. Не заливати ринок загальними субсидіями, а точково підтримати тих, для кого паливо — це не комфорт, а виробнича необхідність. Але це вимагає нормально працюючого адміністративного механізму та актуальних реєстрів — з цим у нас досі є проблеми.

Монетарна складова — утримання курсу гривні. Це стримує імпортовану інфляцію, бо пальне в нас імпортне й розраховується в доларах. НБУ це розуміє і має для цього інструменти, але вони теж не безмежні.

Якщо говорити відверто — повністю «закрити» цей шок неможливо. Завдання зараз інше: не допустити, щоб тимчасовий стрибок переріс у некероване розкручування інфляції, і при цьому захистити тих, хто найменш здатний самостійно впоратись із підвищенням витрат.

• Якщо дивитися стратегічно — чи є цей ціновий шок сигналом для пришвидшення переходу до альтернативної енергетики? І наскільки Україна готова до таких змін?

Я відповім трохи провокаційно: Україна не просто готова до цього переходу — вона має для нього кращі стартові умови, ніж більшість країн Центральної Європи. Парадокс у тому, що саме зараз, коли умови найскладніші, це найменш очевидно.

Поясню. Кожна велика енергетична криза в новітній історії давала поштовх до структурних змін. 1973 рік підштовхнув Францію й Японію до масштабних інвестицій у незалежну генерацію. 2008-й прискорив здешевлення вітру й сонця в Європі — і ми зараз живемо з наслідками тих рішень. 2022-й змусив весь континент за рекордні терміни переорієнтувати газову інфраструктуру. Нинішній момент — не виняток. Питання лише в тому, хто встигне скористатись вікном, поки воно відкрите.

Україна має потужний природний потенціал для сонячної та вітрової генерації — і це не абстракція, а те, що вже підтверджено реальними проектами. Маємо великий агросектор, придатний для розвитку біопалива. Маємо технічну базу та кадри. Чого бракує — так це стабільного інвестиційного клімату та достатньо довгого горизонту планування для того, щоб великий капітал заходив впевнено, а не обережно.

Але ось що я вважаю принципово важливим у стратегічній перспективі: відбудова України — це рідкісна можливість збудувати нову енергетичну архітектуру одразу без компромісів зі старою. Більшість розвинутих країн обтяжені застарілою інфраструктурою, яку треба замінювати поступово і дорого. Ми, на жаль, вже втратили значну частину старого — і маємо шанс замінити її сучасним.

Повністю готова прямо зараз, у розпал війни? Ні, було б нечесно так говорити. Але рух у цьому напрямку — це не питання «чи варто». Це питання темпу і якості рішень, які приймаються вже сьогодні. Бо той, хто закладає правильну архітектуру зараз — за десять років матиме енергетичну незалежність. А хто чекає — платитиме чергові рахунки за чужі рішення.