Інвестиції проти маніпуляцій, або Подвійні стандарти «дипломатичного» правосуддя

Розповіді про довіру до українських судів часто нагадують цитати із відомої казки «Аліса у Задзеркаллі». Пам’ятаєте: «Якби це було так, це б ще нічого. Якби, звичайно, воно так і було. Але так як це не так, так воно і не так. Така логіка речей…»? Однак якби ж то у стінах судів йшлося виключно про логіку.

Позиція абсолютної більшості українців щодо реалій правосуддя сформована не стільки внаслідок особистого негативного досвіду, скільки під впливом ЗМІ! Такими є дані соціологічного дослідження, проведеного у вересні 2021 року дослідницькою компанією «Active Group» за підтримки «Future research foundation».

Цифри дослідження не можуть не турбувати. Повністю не довіряють суддям 34,7% опитаних, швидше не довіряють – ще 28%. Повністю довіряють лише трохи більше 6%. От тільки при цьому 74,9% українців за останні 2 роки особисто не стикалися з українською судовою системою з тих чи інших питань. А ще 76,2% українців за цей же період не стикалися з несправедливими рішеннями української судової системи. То як так? Самі особисто з несправедливістю не стикались, а не довіряють? Відповідь знаходимо в цьому ж дослідженні. «Як часто Ви чули про несправедливі судові рішення в українських ЗМІ за останній місяць?» – 15% опитаних чули більше 10 (!) разів, ще 11% – 6-10 разів, і 21,6% – до 5 разів! Звичайно, що при такій інформаційній щомісячній атаці про довіру вже не йдеться. Результат такої контрпропаганди теж очевидний. 27,6% опитаних сказали, що в них були ситуації, коли вони хотіли звернутись до суду, але цього не робили.

І знову мимоволі згадуєш про Льюїса Керролла: «Все, що сказано три рази, стає істиною».

В розрізі вище сказаного вже трохи інакше ставишся до новомодного політичного тренду «Недовіра до судової системи в Україні посіла перше місце серед перешкод для іноземних інвестицій». Ні, звичайно, й утиски окремих інвесторів в країні присутні, й суди інколи приймають корумповані та несправедливі рішення. Але виходить так, що достатньо тепер у будь-якій судовій суперечці назвати себе інвестором – і все! – імідж «несправедливо» ображених гарантовано розходиться по ЗМІ.

Яскравий приклад у цьому сенсі – надзвичайно потужна судова артикуляція від Посольства Канади в Україні, яка триває вже не перший місяць.

Розпочалось все ще у березні 2021 року, коли канадські дипломати розіслали «стурбовані листи» за підписом амбасадора Лариси Галаджи до прем’єр-міністра, профільних міністерств України та Офісу генпрокурора із проханням про захист іноземних інвестицій щодо української компанії «Овостар». Причина – начебто тиск та спроба рейдерського захоплення. Сам факт звернення можна було б оцінити позитивно (принаймні з точки зору, що посольство опікується й фінансовою безпекою країни), якби не той факт, що і у листі, і у подальших публікаціях в ЗМІ (з посиланням на посольство) зустрічаються сумнівні, провокативні та недостовірні твердження.

Новина на сайті «Лівий берег» (від 15 березня 2021 року, https://lb.ua/economics/2021/03/15/479939_agrarii_zaklikali_vladu_vtrutitis.html) говорить про те, що «Ovostar Union – публічна компанія, акції якої належать великим міжнародним інституційним інвесторам з Канади та інших країн. “Овостар” входить до п’ятірки найкращих виробників яєць у Європі. Канадський інвестор групи, Fairfax Holdings, має ринкову капіталізацію 14,31 млрд доларів, та інвестував в Україну понад 500 млн доларів».

Гарні цифри. Проте як вони співвідносяться з тим, що для Канади основними торговельними партнерами є США (75% від загального експорту товарів та 65,8% від загального імпорту), Європейський Союз загалом (експорт – 8%, імпорт – 9,6%) та Китай (експорт – 4%, імпорт – 6,9%). А натомість частка імпорту канадських товарів в Україну від загального обсягу імпорту складає «шалені» 0,55% (експорт має не набагато кращий показник у 0,8%)

Врешті-решт, за даними НБУ накопичені прямі іноземні інвестиції в економіку України станом на 31 грудня 2020 року склали 48,9 млрд доларів. Найбільшим іноземним інвестором в Україну є Кіпр. Компанії, зареєстровані в цій країні, інвестували в Україну 14,958 млрд доларів. На другому місці – Нідерланди (10,005 млрд доларів), на третьому – Велика Британія (2,953 млрд дол.). Далі розташувалися Швейцарія (2,758 млрд дол.), Німеччина (2,3 млрд. дол.), Австрія (1,641 млрд дол.), Люксембург (1,208 млрд дол.), Франція (1,048 млрд дол.), Росія (1,028 млрд дол.), Польща (837 млн дол.), США (710 млн дол.), Віргінські острови, Туреччина, Швеція, Угорщина, Італія, Сінгапур, Литва, Данія, Панама (від 200 до 600 млн дол.). Як мінімум, в цьому переліку немає Канади, або принаймні вона інвестувала менше 200 млн… (і при цьому, за всієї поваги, «Овостар» – аж ніяк не єдиний об’єкт канадських інвестицій в Україні).

Зазначене вище ЗМІ було лише одним з багатьох, хто навесні почав розповідати про «гноблення» канадського інвестора (а ще публікації на Інтерфакс, Українській правді, Цензорі та майже усіх профільних аграрних вебресурсах). Та і як могло бути інакше, коли цілий «Всеукраїнський аграрний форум» розіслав звернення про те, що «рейдерське захоплення «Овостару» підриває довіру іноземних інвесторів до подальших інвестицій в економіку країни, інституту власності, а також судової і правоохоронної систем». Важливо, що основою для заяви ВАФ стала відповідна позиція «Союзу птахівників України» (їх тексти ідентичні на 85%).

Тут маємо зробити невеличку ремарку. «Союз птахівників» – це один з членів ВАФ, а елементарний пошук у Вікіпедії показує, що з 2003 року членами ради директорів Асоціації «Союз птахівників України» виступають такі собі Бєліков Борис Олександрович та Вересенко Віталій Андрійович (поки що радимо запам’ятати ці прізвища, і відразу пройспойлеримо, що вони є кінцевими бенефіціарами компанії «Овостар»).

Проте найголовніше, що саме ВАФ зробив крок, можливий тільки в Україні, – надіслав лист до голови Північного апеляційного господарського суду, де слухалась справа «Овостару», з вимогами (!) «справедливого вирішення спору». До речі, саме в цій заяві й міститься оте твердження про скривдженого інвестора: «Акціонери компанії занепокоєні спробою рейдерського захоплення фактично частини їх власності в Україні. В результаті, найбільший канадський інвестор Групи, Fairfax Holdings, який має ринкову капіталізацію 14,31 млрд. доларів та інвестував в українську економіку більше 500 млн.доларів, повідомив про інцидент Посольство Канади в Україні, яке у свою чергу вже надіслало відповідні ноти до профільних міністерств та Офісу Генерального прокурора щодо неприпустимості незаконних спроб захоплення власності іноземних інвесторів та необхідності захисту законності».

Сам факт тиску на суд є неприпустимою поведінкою. В поєднанні з масованою інформаційною атакою – тим більше. А під прикриттям дипломатів – й поготів.

Тим не менш у посольстві не зупинились на досягнутому, і вже 14 травня 2021 року опублікували у виданні Kyiv post «Відкритий лист Прем’єр-міністру від посла Канади в Україні». Власне, ну як опублікували, – розмістили рекламне оголошення, про що свідчить напис «Advertisement» перед назвою статті та автором – By Canadian Embassy.

Точно вирахувати вартість «дипломатичної» реклами не важко: відповідно до даних на сайті ресурсу публікація в онлайні вартує 11000 грн та ще близько 15000 – за друковану версію (якщо помилились в розрахунках, нехай колеги з Kyiv post виправлять).

Іншими словами десь 1000 баксів коштувало «грізне слово» канадського посла. Сума (як для західної країни), звичайно, смішна, але цікавить інше. Якщо це само посольство сплатило рекламу – то чи схвалюють таку медійну активність та вплив на судову систему іншої незалежної країни платники податків Канади? А якщо сплатила інша особа (наприклад, українська компанія), то чи не є це прикладом тієї самої корупції, проти якої виступають усі інвестори без винятку?

До речі, десь за тиждень після публікації цього відкритого листа, а саме 20 травня відбулась показова транзакція. Цього дня міжнародна група Fairfax Financial Holdings (Канада) збільшила частку в капіталі компанії Ovostar Union з 5,35% до 10,39%. Згідно з повідомленням компанії на Варшавській фондовій біржі, Fairfax збільшила свою частку до 0,62 млн акцій (із 6 млн акцій) Ovostar. Тобто канадському інвестору на момент звернення амбасадора належало аж 5% компанії. Значна інвестиція, нічого не скажеш.

Розпочнемо з лейтмотиву, що його задала пані Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні (переклад власний): «Нас турбує те, що Генеральна прокуратура з самого початку дозволила передати ці звинувачення в змові в суд. Не відкидаючи явно сфабрикованих звинувачень, уряд України змусив Ovostar і його міжнародних інвесторів захищатися від необґрунтованих звинувачень судової системи, в якій деякі судді як і раніше готові виносити вироки на платних засадах» (в оригіналі: It concerns us that the Office of the Prosecutor General allowed these conspiracy charges to proceed to court in the first place. By not rejecting the clearly made-up charges, the Government of Ukraine has forced Ovostar and its international investors to defend themselves against wild accusations in a judicial system where some judges are still willing to render verdicts on a fee-for-service basis).

В листі ще багато чого цікаво. Але й цієї цитати достатньо, бо пані Надзвичайний і Повноважний Посол:

• фактично звинувачує суддів у продажності та корупційності без жодних на те підстав (про відповідні вироки навіть не йдеться);
• натякає на те, що Генпрокуратура повинна цензурувати (?!) господарські спори (суто для розуміння, у справі «Овостару» немає ані натяку на присутність інтересу держави, й в жодному судовому засіданні прокурор не був й не міг бути присутнім);
• закидає про відсутність вплив уряду (виконавчої влади) на суд, абсолютно ігноруючи базові принципи верховенства права та розподілу влад.

Притомному правнику вже цього було б достатньо, щоб засумніватись у об’єктивності звинувачень дипломатів, але, мабуть, дійсно, вже досить розповідати про медійно-дипломатичну складову цієї справи.

Проаналізуємо далі, хто тут кому «рейдер» і чому.

Коротка фабула справи наступна. З 2005 року у с. Калинівка Київської області працювало підприємство з переробки яєць ЗАТ «МАКАРОВО». Для належного розвитку потужностей підприємства довелось брати кредити (банк «Надра»), але коли над підприємством нависла загроза банкрутства, то й погашати кредити стало нічим.

Далі розповідає засновник компанії Сергій Ігнатенко: «Була замовлена ​​датська лінія з переробки максимальною потужністю 1,5-2 млн яєць на добу, при запланованій потужності переробки близько 1 млн яєць. Завод отримав допуск ветеринарної інспекції для експорту своєї продукції за кордон. Фінансування йшло з двох джерел. Перше – це власні кошти компанії. Друге – був укладений договір з «Надра банк» на часткове фінансування проекту. Але після недофінансування з боку банку, підприємство зіткнулося з фінансовими проблемами. Це спричинило за собою неможливість обслуговування раніше взятих на себе кредитних зобов’язань. Інші банки не змогли нам допомогти, так як у «Надра Банку» на той момент був поганий фінансовий стан. В результаті банк подає позови до суду за 3-ма кредитними лініями. І за підсумками судових розглядів, нас зобов’язали повернути заборгованість, що утворилася».

Зрозуміла тенденція – прогнозований фінал: відкриття виконавчого провадження та проведення аукціону з реалізації арештованого майна, яке належить ЗАТ «МАКАРОВО».

За результатами прилюдних торгів, оформлених протоколом №00-0026/12-2 від 04.02.2013, продаж земельної ділянки, 12 будівель заводу та обладнання відбулось за сміхотворну суму – 22,3 млн грн. Адже за оцінкою самого банку завод оцінювався у майже 15 млн у.о.

Переможцем торгів було визнано таке собі ТОВ «РЕЙКОН» (ідентифікаційний код: 33155734).

Компанія цікава тим, що її засновниками були Іван Корж та кіпрська фірма Sasir Holdings Limited. Остання також володіла компаніями “Надра-Фінанс” та “Надра-Інвест”, які свого часу здійснювали випуск облігацій, гарантованих банком “Надра”, що належав групі “РосУкрЕнерго”.

А далі процитуємо ЗМІ: «Про певну пов’язаність “Рейкону” з діяльністю банку “Надра” говорить ще один документ з реєстру судових рішень (справа №911/2419/15). В ньому зазначається, що ця компанія викупила майно боржника банку “Надра” — земельну ділянку у 4 гектари та майновий комплекс для виробництва харчової продукції у Київській області».

Тобто навіть у медіа було обгрунтоване припущення, що «боржника» задешево викупили «пов’язані» з банком особи. Мета – очевидна: перепродати далі, що власне й відбулось. Наступними власниками недовго були такі собі ТОВ “БВ ТРЕЙДІНГ” (код 40780021) та ТОВ “БВВ ЕКВIПМЕНТ” (код 40780456), які шляхом додаткових юридично-значимих дій й передали завод у володіння компанії «Овостар».

Це з одного боку, а з іншого – керівник ТОВ «РЕЙКОН» Костюк Артем В’ячеславович є засновником ТОВ «АГРОФІРМА «БОРИСПІЛЬСЬКИЙ ХУТІР» (код ЄДРПОУ – 33003348), у якому засновником та бенефіціаром був вже згаданий вище Бєліков Борис Олександрович (до 10.10.2017), який наразі є одним із засновників та бенефіціарів ТОВ «ОВОСТАР».

Ще важливий нюанс: з 12.07.2018 Бєліков Борис Олександрович та Вересенко Віталій Андррійович є бенефіціарними власниками ТОВ «БВВ ЕКВІПМЕНТ» та ТОВ «БВ ТРЕЙДІНГ», тобто саме тих компаній, через ланцюжок яких і встановилось так зване «добросовісне володіння» заводом з боку так званих «канадських інвесторів».

Як бачимо, ані добросовісністю, ані канадськими інвесторами ця ситуація не вирізняється.

Чи знали про все це у Канадському посольстві? Можливо, й ні. Але, як мінімум, це не давало їм підстав говорити про продажність українських судів. Тим більше, що сьогодні вже очевидно, що представники «Надра Банку» діяли абсолютно не в інтересах банку і вкладників, а в своїх особистих інтересах та інтересах «Овостару».

До речі, про суди. Ця справа ще досі актуальна саме тому, що не тільки засновник заводу С.Ігнатенко, але й правонаступники банку «Надра» хочуть добитись справедливості (хоча, припускаємо, обсяг та форма цієї справедливості – різні у кожного з учасників скандалу). Тим не менш, банкрутство ЗАТ «Макарово» не в останню чергу залежало саме від падіння банку «Надра», а «Овостар», нехай і не напряму, але скористався важким станом банкрута.

Суди вже скасували незаконні торги на користь «Рейкону». Тривають суди щодо діяльності арбітражного керуючого Цвітненка Дмитра Миколайовича, який чомусь «не схотів» відбирати до ліквідаційної маси заводу майно, що відійшло до «Овостару» за скасованими торгами.

До речі, це небажання має цілком конкретні наслідки – заяву до Генеральної прокуратури про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст. 214 КПК України). В цій заяві правонаступник банку напряму говорить про те, що «арбітражний керуючий Цвітненко Дмитро Миколайович, службові особи суб’єктів господарювання: ТОВ «БВВ ЕКВИПМЕНТ», ТОВ «ВБ ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ОВОСТАР» та інші невстановлені особи, діючи за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, шляхом зловживання повноваженнями особи, що надає публічні послуги, вчинили дії, направлені на заволодіння та приховування майна Закритого акціонерного товариства «МАКАРОВО»…

Але про юридичну непрозорість цієї справи свідчать не лише медійні та дипломатичні скандали. Бенефіціари «Овостару роблять усе, щоб не повертати майно, набуте у недобросовісний спосіб. І справа навіть не в ситуативному залученні канадських інвесторів.

Зрозумівши, що в кінцевому випадку суди можуть завершитись не на їхню користь, ТОВ «ОВОСТАР» здійснює реконструкцію заводу (змінюючи його вартість) та 25.06.2020 реєструє право власності на цілісний майновий комплекс, а потім передає нерухоме майно в іпотеку (щоправда, не кому-небудь, а «своїм» же фірмам – ТОВ «ЯСЕНСВІТ» та ПрАТ «МАЛИНОВЕ», де майновими поручителями виступають ті ж самі ТОВ «БВ «ТРЕЙДІНГ» та ТОВ «БВВ ЕКВИПМЕНТ»). Врешті-решт, вже, мабуть, нікого не здивує, що ТОВ «ЯСЕНСВІТ» (32619343), ТОВ «ОВОСТАР ЮНІОН» (код ЄДРПОУ – 30455716) та ПрАТ «МАЛИНОВЕ» (код ЄДРПОУ – 30249520) взагалі зареєстровані за однією адресою 09623, Київська обл., Рокитнянський район, село Ромашки, вул. Покровська, буд. 22-А. А саме ПрАТ «МАЛИНОВЕ» свого часу було засновником … заводу «Макарово».

Ну тобто, як кажуть, коло замкнулось.

Впевнений в недобросовісності нинішніх власників «Овостару» й Сергій Ігнатенко, який в інтерв’ю порталу Latifundist.com наголосив на такому:

Latifundist.com: Поскольку вас с господином Вересенко в 2016 г. связывали, можно сказать, дружеские отношения, вы не пытались с ним оговорить этот инцидент с двойными устными договоренностями между вами и компанией «‎Рейкон»?

Сергей Игнатенко: Пытался. Однако, его ответ напомнил мне заявления россиян 2014 г. по Крыму — что если бы мы туда не зашли, то там бы уже стояли американские ракеты. И здесь точно так же. Если бы они не забрали его тогда, то его бы уже распилили и продали в Польшу. Радуйся, что это мы, а не какие-то чужие поляки.

Наскільки можна зрозуміти з цієї цитати, спочатку для заводу передбачалось «польське інвестування», але врешті-решт перемогло «канадське лобі».

Що буде далі? Наразі завод, а говорячи юридичною мовою «спірне майно, яке є предметом спору у справі №911/2581/14 (911/2410/20)», підлягає витребуванню з володіння ТОВ «ОВОСТАР» шляхом повернення до ліквідаційної маси ЗАТ «МАКАРОВО» для проведення повторних розрахунків із кредиторами у межах справи №911/2581/14 про банкрутство Боржника та відновлення його порушених майнових прав.

Звичайно, що в цьому питанні будуть враховані усі поліпшення, які зробив «Овостар» з часом, і, теоретично, завод можна буде або залишити у власності нинішніх володільців (але з відповідною адекватною компенсацією його вартості), або навіть і спільним розвитком його потужностей.

В будь-якому випадку крапку поставить суд, як би сильно його не критикували дипломати.