Виконання вимоги кредитора щодо погашення боргу спадкодавця не має призводити до безпідставного погіршення майнового стану спадкоємців

27 жовтня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/4892/19 задовольнив частково касаційну скаргу спадкоємиці позичальника, вказавши, що нормами матеріального права не передбачено такого способу звернення стягнення, як визнання права власності на майно, зазначає LexInform.

Так, позикодавець звернувся до суду із позовом до спадкоємиці позичальника, третя особа – приватний нотаріус, про звернення стягнення на спадкове майно.

Між позикодавцем та позичальником укладено договір позики, за умовами якого позивач передав грошові кошти, які позичальник зобов’язувався повернути, одночасно надавши позивачу на забезпечення взятого на себе зобов’язання оригінал правовстановлюючого документа – Державний акт на право власності на земельну ділянку та оригінал технічної документації на неї. У зв’язку зі смертю боржника позивач звернувся до його спадкоємиці – дружини, яка відмовилася повертати кошти.

Водночас постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов’язку погасити заборгованість боржника повністю узгоджується зі змістом ст. 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як зазначається, кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника, що виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов’язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв’язку з виконанням зобов’язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

У будь-якому разі виконання вимоги кредитора щодо погашення заборгованості, яку мав спадкодавець, не повинно зумовити погіршення майнового стану спадкоємця без одночасного отримання ним майнової вигоди у виді спадкового майна.

Так, оскільки зобов’язання дружини позичальника, як спадкоємця після смерті позичальника, залишається не виконаним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позикодавця в частині звернення стягнення на земельну ділянку відповідно до ст. 1282 ЦК України підлягають задоволенню. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 3 квітня 2019 р. у справі № 369/11454/13 та у постанові від 10 квітня 2019 р. у справі № 758/8325/16-ц, підстав для відступу від яких Верховний Суд не вбачає.

У цій справі визнання права власності на вказану земельну ділянку як за кредитором, суд розцінив як ефективний захист порушеного права кредитора в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте Верховний Суд не погодився з таким висновком, оскільки нормами матеріального права не передбачений такий спосіб звернення стягнення, як визнання права власності на майно.

Як зазначається, порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 р. № 2831/5, передбачено процедуру здійснення продажу майна через електронні торги з аукціону.

За висновком Верховного Суду апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позовні вимоги позикодавця про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині. У свою чергу, суд першої інстанції врахував наведені вище норми матеріального права, визначився з характером спірних правовідносин та зробив правильний та обґрунтований висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позикодавця про визнання права власності на земельну ділянку.