ВС роз’яснив, чи є аудіозапис розмови допустимим доказом

Суть справи: чоловік повідомив потерпілому про те, що працівник міліції – старший оперативний уповноважений сектору кримінального розшуку попросив його підшукати когось з мешканців, щоб разом вчинити крадіжку майна з їхнього житла. Потерпілий запропонував чоловікові викрити останнього, не звертаючись до правоохоронних органів, та передав йому ключ від своєї квартири та диктофон для здійснення аудіозапису розмов з працівником міліції, зазначає Юрліга.

Так, чоловік відповідно до домовленості таємно записав на диктофон свої розмови із працівником міліції, під час яких вони обговорювали деталі вчинення крадіжки цінностей із квартири потерпілого, а також повідомив, що викрав у нього ключ, за допомогою якого можна вільно проникнути до квартири. Водночас потерпілий залучив до участі у викритті протиправних дій працівника міліції своїх знайомих, які разом з ним заховались у вказаній квартирі та приготувалися затримати злочинця. Чоловік увійшов у квартиру та телефоном повідомив працівнику міліції, що цінності зберігаються в сейфі, який неможливо самостійно відімкнути або винести з квартири, та попросив допомоги. Працівник міліції пообіцяв організувати допомогу, однак цього дня жодних активних дій не вчинив.

Вони домовились про спільне вчинення крадіжки з квартири наступної ночі, а працівник міліції також вступив у попередню змову зі старшим оперуповноваженим того ж сектору кримінального розшуку, з яким домовився про надання останнім допомоги у транспортуванні викраденого сейфа його власним автомобілем до безпечного місця, щоб його відчинити та заволодіти цінностями.

У той час, коли працівник міліції намагався винести з квартири металевий сейф він був викритий та затриманий на місці злочину потерпілим та його знайомими, тому не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність винуватості працівника поліції у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України , достатніми, належними та допустимими доказами, тому виправдав обвинувачених. Апеляційний суд погодився з таким висновком.

Колегія суддів Кримінального суду ВС залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін, вказавши таке:

“Відповідну постанову у справі № 305/2022/14-к Верховний Суд прийняв 15 червня 2021 року. Що стосується висновку суду про необхідність визнання недопустимими даних, які містяться в аудіозаписах розмов, зроблених за допомогою диктофона, а також і похідного від нього доказу – висновку криміналістичної експертизи відео-звукозапису, то він є правильним.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 18 лютого 1992 року N 2135-XII “Про оперативно-розшукову діяльність” така діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 цієї статті, а проведення її громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду від 20 жовтня 2011 року обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом N 2135-XII, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Конституційний Суд України у цьому Рішенні зазначив, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону N 2135-XII; відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення такої діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено.

Конституційний Суд України виходив з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні“.

За змістом цього Рішення, при оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 66 КПК 1960 року, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.

Подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно із ч. 2 ст. 66 КПК 1960 року речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених у Конституції України, зокрема, внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.