Зверніть увагу

Вплив освіти на економічне життя суспільства

30 серпня 2023, 17:52Новини260

Фіскальна схоластика не може бути єдиним підґрунтям до тлумачення ролі і значення освіти в економічному житті суспільства

  • Посилання скопійованоlink copied

З цікавістю прочитав науково-популярну статтю Олександра Костюка «Наша освіта економічно непродуктивна».

Олександр Костюк головний висновок своєї статті сформулював так: «Наша освіта економічно непродуктивна» – цю сентенцію навіть винесено в заголовок. У тексті наведено і купу проміжних висновків, які є доволі нетривіальними, зокрема «утилітарна функція освіти України є низькою», «…йдеться про дві ключові речі – низьку якість державного управління системою освіти країни та слабку утилітарну функцію освіти, що негативно впливає на продуктивність економіки», «спроможність економіки генерувати високу додану вартість є похідною від освіти людей, зайнятих в економіці цієї країни».

Якесь жахіття! Якщо ці слова прочитає людина без економічного мислення, то вона може подумати, що всі біди в нашій державі – виключно через недолугу систему освіти.

Зроблені твердження, на мій погляд, потребують певних пояснень і навіть певного додаткового тлумачення.

Але спочатку зазначимо, що нині немає браку в статтях та дописах щодо ролі освіти у формуванні майбутнього України. Як правило, про освіту пишуть, не вживаючи економічної термінології. Численні «освітні експерти» та «освітні експертки», оприлюднюючи чергову «оригінальну думку», апелюють переважно емоціями та оціночними судженнями. У таких дописах зазвичай багато банальностей і загальних фраз, на кшалт: «освіта – це фундамент суспільства», «освічена нація – багата держава», «без освіти немає майбутнього» тощо.

Олександр Костюк, на противагу численним «експертам» та «експерткам», оперує економічними поняттями, наводить достовірну статистику, посилається на результати досліджень авторитетних міжнародних організацій, використовує різноманітні методи і методичні прийоми, у першу чергу – метод порівнянь.

Автор допису порівнює Україну з Албанією, з Перу та з Колумбією, які мають співставний показник ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Але, зазначає дослідник, в Албанії, Перу та Колумбії тривалість освіти менше, аніж в Україні. Отже, якщо оперувати формальною логікою та статистичними даними, то виходить, що український громадянин вчиться «порівняно багато», але при цьому доданої вартості він виробляє «порівняно небагато». Олександр Костюк пише: «для отримання зіставного з мешканцями цих трьох країн доходу мешканець України має вчитися (здобувати формальну освіту) відповідно на 1,5 року, 2,5 роки та 3,5 роки більше, ніж мешканці цих країн».

Якщо ці роздуми сприймати лінійно, то можна припустити, що громадяни України мають вчитися менше, адже зменшення тривалості навчання не призведе до суттєвого падіння ВВП.

«Вірогідно, йдеться про якісне наповнення «продуктивним економічно» змістом формальної освіти, у тому числі і вищої», – пише Олександр Костюк, явно натякаючи на недостатній позитивний вплив української освіти на загальні показники економічної динаміки.

Автор допису, одначе, утримався від оцінки внеску освіти та якості освіти на валовий внутрішній продукт (ВВП) або ВВП на душу населення. Це і не дивно: надійних моделей для такого оцінювання не створено. Відповідно, немає можливості і для однозначних висновків.

З точки зору макроекономічної теорії, освіта – лише один із багатьох видів економічної діяльності. Загальний економічний результат національного господарства залежить від кількості та якості доданої вартості, що виготовлена усіма видами економічної діяльності (галузями), а також від спроможності економічної системи перетворити «потенційні переваги» на «реальні результати» (йдеться про якість інституційного середовища).

Іншими словами, економічний добробут нації залежить не лише від освіти, а від синергії ефектів, які вчиняються і на рівні виробничих відносин, і на рівні виробничих сил, в усіх секторах національного господарства.

У виді економічної діяльності «освіта» (як і в будь-якому іншому) можемо спостерігати різні економічні ефекти: виробляється «кінцевий продукт», є так зване «проміжне споживання», утворюється додана вартість, нараховується і виплачується заробітна плата, вкладаються інвестиції, впроваджуються інновації, основні фонди амортизуються, інституційні одиниці (підприємства, установи, організації) платять податки тощо.

Економічний потенціал та економічне зростання як результат економічної політики залежать від «сумарного результату» діяльності всіх галузей, а не лише системи освіти.

Тобто національне господарство стане «багатим», якщо продуктивно будуть працювати не лише освіта, а й інші види економічної діяльності – промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, транспорт, державне управління. А обсяг так званих «непродуктивних витрат» буде мінімально достатнім.

Звісно, у кожному виді економічної діяльності задіяні працівники, тобто люди, які здобули професійну освіту і мають специфічні знання, що використовуються для підтримки певних технологічних процесів. Теоретично, більш освічені працівники можуть застосовувати більш складні технології. У свою чергу, складні технології дозволяють виробляти так звані «складні блага», а також отримувати економію на «ефекті масштабу» (виробляється багато однотипних товарів, внаслідок чого ціна за одиницю товару знижується). Все це призводить до зростання прибутковості виробництва.

Але фактором успішності економічної діяльності є не лише працівники і їхні знання. Навіть найосвіченіші працівники не зможуть «перекласти» свої знання на кінцевий продукт, якщо не буде об’єкту для їхнього застосування.

Національне господарство має бути організоване так, аби освічені працівники могли застосовувати сучасні технології, виробляти затребувану продукцію, яка має надійні ринки збуту.

Якщо казати простими словами, для економічного успіху однієї освіченості працівників недостатньо. Мають одночасно «працювати» всі важливі фактори: наявність платоспроможного попиту (внутрішнього або зовнішнього), сприятливий підприємницький клімат, відсутність корупції, стабільність грошей, доступні кредити, справедлива правова система, простий регуляторний режим, легкість ведення бізнесу тощо.

Іншими словами, для започаткування успішної економічної діяльності, окрім залучення освічених працівників, треба виконати ще багато роботи.

У світових рейтингах за показниками розвитку освіти Україна завжди посідала більш привабливі місця, аніж за показниками економічного розвитку. Так, у 2022 році за показником ВВП на душу населення Україна посідає 127-ме місце (версія Світового банку), а за показником ефективності національної системи освіти – 42-ге (версія Pearson Education).

На мій погляд, 42-ге місце – то доволі висока позиція. Цей результат не кореспондує з твердженням Олександра Костюка про «низьку якість державного управління системою освіти країни».

Якщо рейтинг української освіти знизиться з 42-го місця до 127-го – немає жодних доказів і навіть сподівань, що українська економіка від цього виграє.

І ще одна коротка інформаційна довідка. Україна має один з найвищих у світі показників загальної грамотності населення – 99,7%. За цим показником наша держава випереджає Сполучені Штати Америки, Велику Британію, Австралію, Канаду, Францію і багато-багато інших країн. Про цей феномен знають усі серйозні фахівці у галузі освіти.

Але, на жаль, його не часто згадують у начебто аналітичних дослідженнях. Якщо врахувати, що українська освіта отримує з бюджету в десятки разів менше коштів, аніж системи освіти розвинутих країн, то виходить, що в Україні освітні видатки витрачаються вкрай ефективно.

Відтак висновок «наша освіта економічно непродуктивна» хоча і ефектний, але не зовсім повно відображає зміст того, що відбувається насправді.

Необхідно не принижувати українську освіту, а в першу чергу – піднімати наше національне господарство на більш високий рівень, який відповідає нашому високому рівню освіченості.

Одначе безперечна заслуга Олександра Костюка полягає у тому, що він зайвий раз нагадав читачам про економічний зміст поняття «освіта».

Освіта – це не лише нескінченні обіцянки і інтерв’ю, не лише мантри і гасла, не лише балачки про якісь там «візії» або «бачення», а в першу чергу – вид економічної діяльності (раніше казали: галузь економіки), у якому об’єктивно проявляються численні економічні закони та економічні ефекти. Економічними процесами у сфері освіти необхідно правильно управляти.

Освіта як галузь національної економіки – дуже специфічна. До побудови системи освіти не можна підходити із використанням стандартних рекомендацій проєктування суспільства «загального добробуту».

По-перше, багато результатів освітньої діяльності є не «приватним благом», а так званим «суспільним благом». Ці результати не завжди затребувані ринком, проте потрібні державі й суспільству, і тому освіта потребує бюджетного фінансування.

Яскравий приклад – педагогічні працівники. Україні потрібні тисячі і тисячі вчителів, але щось не знаходиться бізнесменів, які готові оплатити підготовку такої кількості фахівців. Тому витрати на підготовку вчителів покриває державний бюджет. Ці видатки, звісно, окупляться, але – невідомо коли і в якому обсязі. І таких прикладів можна навести багато.

По-друге, отримання «освітнього результату» базується на інтелектуальній діяльності людей. Лише інтелектуально розвинута особистість може підготувати та виховати іншу інтелектуально розвинуту особистість. Тому держава має постійно підтримувати професійний розвиток наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників, оплачувати підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів, дбати про розвиток педагогічної науки.

По-третє, в освіті майже неможливо спрогнозувати будь-який результат, у тому числі й економічний. Плануючи параметри економічної політики щодо освіти (зокрема, бюджетні видатки на освіту), ми не знаємо – скільки фахівців буде підготовлено, скільки з них знайдуть роботу, скільки з них працюватиме за фахом, який обсяг податків буде сплачено тощо.

По-четверте, освітні послуги (як і будь-які інші) не можна «виготовити» наперед. Ми не можемо створити «освітній склад», на якому зберігаються вміння і навички, або як зараз кажуть – компетентності. Тому вважається, що освітні послуги «виробляються» лише у тому випадку, якщо є мотивований споживач. Запровадження правового режиму воєнного стану цілком природньо знизило попит на освітні послуги, у першу чергу – на послуги вищої освіти з боку іноземців. Але провини освітян і освітньої системи в цьому немає.

По-п’яте, освітні послуги споживаються безпосередньо в момент їхнього надання. Але якщо студент не засвоїв якусь тему – йому доведеться або цю тему опановувати самостійно, або страждати від «освітніх втрат». В економічній теорії проблема «освітніх втрат» майже не розроблена. На рівні економічного мислення проблема звучить так: держава оплатила підготовку фахівця – але фахівець знання не отримав, і відповідні кошти витрачені нераціонально і неефективно.

Під час реалізації освітньої політики виникає безліч запитань, на які відповідей або немає, або вони «досить умовні». Наприклад: за якою ціною бюджет має оплачувати державне замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів? Адже послуга у вищій освіті включає в себе не лише «чисте» навчання (лекції, семінари, індивідуальні заняття), а й купу супутніх послуг – гуртожиток, дозвілля, культурно-масова робота, додаткові заняття в спортивних секціях тощо. Чи правильно, що бюджет має оплачувати так звані «супутні витрати», які зазвичай перевищують вартість «основної освітньої послуги»?

Інша проблема – зіставлення змісту навчання. У різних закладах освітні програми різні. Одні насичені теоретичними знаннями, інші передбачають поглиблене опанування спеціальних дисциплін, треті роблять ставку на дуальну освіту, четверті передбачають багато занять з іноземної мови, а п’яті – пріоритетне опанування цифрових навичок. У якого студента більше шансів отримати кращу підготовку? Однозначної відповіді немає.

Ще одна проблема – вибір моделі державного замовлення. Припустимо, підготовка вчителя у Києві коштує 150.000, у Полтаві – 140.000, у Глухові – 130.000. З точки зору теорії бюджету, абсолютно увесь обсяг державного замовлення слід розмістити у Глухові – адже таким чином уможливиться економія бюджетних коштів. Але насправді державне замовлення розміщується у всіх університетах – для того щоб підвищити рівномірність регіонального розподілу майбутніх фахівців, а також підтримати різні наукові і освітні школи.

Взагалі, фіскальна схоластика не може бути єдиним підґрунтям до тлумачення ролі і значення освіти в економічному житті суспільства. Інакше ми з легкістю пристанемо не лише до висновку Олександра Костюка, а і до інших аналогічних висновків: «наша медицина економічно непродуктивна», «наша оборона економічно непродуктивна», «наш спорт економічно непродуктивний», «наше державне управління економічно непродуктивне» тощо. Це ж зовсім не значить, що ці сфери ми маємо ліквідовувати або бездумно скорочувати.

Величезна проблема освітньої політики – гармонізувати суспільний інтерес, освітні потреби здобувачів, майбутні потреби ринку праці та бюджетні обмеження. Вирішення цієї задачі – справжнє мистецтво.

Але серйозні дослідники, у тому числі вчені-економісти, ніколи не пропонували розуміти роль освіти лише з позицій голого економізму.

Буде правильно, якщо до дослідження цих проблем підходити комплексно, системно, озброївшись усім арсеналом сучасних методів пізнання суспільних явищ і процесів.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021-2023), доктор економічних наук, професор.

Джерело

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Думка експерта

Бажаєте стати автором borg.expert?

Матеріали за темою

Фізичні особи

Статті • Банкрутство
Банкіри завжди радять людям розглянути інші варіанти перед поданням заяви на банкрутство

Огляд ринків

Статті • Війна з Росією; БОРГ-review
Наш співрозмовник – командир екіпажу БПЛА, капітан, служить у підрозділі аеророзвідки спеціального призначення "КОНДОР" Першої президентської бригади ОП "БУРЕВІЙ"

Огляд ринків

Статті • БОРГ-review
В цілях надання компенсації пошкоджене або знищене майно, яке знаходиться в районі бойових дій або на окупованих територіях, прирівнюється до знищеного

Огляд ринків

Статті • БОРГ-review
У межах заходу в Лондоні були презентовані практичні концепції юридичного механізму стягнення збитків

Огляд ринків

Статті • БОРГ-review
Фонд регулярно здійснює постачання безпілотних літальних апаратів різного призначення для українських підрозділів

Дослідження

Статті • БОРГ-review
путін власноруч і публічно, якщо не знищив вибудований роками імідж професійного борця з міжнародним тероризмом, то суттєво зашкодив йому