Верховний Суд обговорив способи захисту прав кредиторів у процедурах банкрутства

Під час науково-практичної конференції Верховного Суду, присвяченої темі «Способи захисту прав кредиторів та боржника в процедурах банкрутства», судді, представники державних органів і експерти обговорили актуальні виклики захисту прав кредиторів у сучасних процедурах неплатоспроможності. Про це йдеться у повідомленні Верховного Суду.

Перша панель конференції була присвячена темі «Захист прав кредиторів: актуальні виклики», яку модерував секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський. Він зазначив, що ефективність процедур неплатоспроможності залежить від дієвості правових інструментів — звернення кредиторів, відкриття провадження, визнання правочинів недійсними, притягнення до відповідальності. Суддя підкреслив важливість унормування статті 7 КУзПБ, у межах якої поєднуються питання спеціалізації та юрисдикції, та наголосив на нестачі системних норм, що регулюють правовий режим майна боржника. Після скасування Господарського кодексу України засади банкрутства залишилися визначеними лише в межах КУзПБ і потребують подальшого розвитку.

Олег Васьковський також зупинився на питанні солідарної та субсидіарної відповідальності, зазначивши, що Верховний Суд уже сформував підходи до їх правової природи, однак законодавство все ще не забезпечує достатнього рівня ефективності цих механізмів. На його думку, необхідно розробити додаткові інструменти для підвищення відповідальності у межах процедур банкрутства. Серед нових викликів суддя назвав цифровізацію та вплив штучного інтелекту на здійснення правосуддя у цій сфері.

Про суперечливі аспекти відкриття провадження у справах про банкрутство розповів суддя Західного апеляційного господарського суду Олег Матущак. Він простежив еволюцію законодавства — від Закону України «Про банкрутство» 1992 року до чинного КУзПБ 2019 року — та наголосив, що «спір про право» є не тимчасовою, а постійною матеріально-процесуальною передумовою відкриття провадження. Суддя звернув увагу на тлумачення ч. 6 ст. 39 КУзПБ, де словосполучення «підлягає вирішенню» означає майбутній характер спору, який має розглядатися в позовному провадженні. Він підкреслив, що спір про право виникає під час попереднього засідання як наслідок заперечень боржника, а не створюється ним штучно до звернення кредитора. З огляду на ст. 5 ГПК України, боржник не може самостійно ініціювати такий спір.

Проблемні аспекти подання та розгляду заяв кредиторів окреслила суддя Господарського суду Одеської області Лілія Грабован. Вона зазначила, що судова практика змінилася від формального підходу до поглибленого аналізу вимог, однак процесуальні обмеження не дозволяють повністю дослідити спірні вимоги. Серед можливих рішень — диференціація вимог кредиторів за зразком Великої Британії та США: прості й безспірні розглядати спрощено, складні — у позовному порядку. Суддя також наголосила на важливості принципу концентрації податкових спорів, аби уникнути затягування процедур і забезпечити прозорість формування реєстру кредиторів.

Представник Державної податкової служби України Сергій Шкуро звернув увагу на колізію у ч. 3 ст. 52 КУзПБ, яка дозволяє списання податкового боргу за три роки до дати зборів кредиторів, а не до відкриття провадження. Це, на його думку, створює підстави для втрат бюджету та позбавляє податковий орган права голосу. Спікер запропонував два шляхи вирішення проблеми: системне тлумачення норм Кодексу з урахуванням його мети та внесення законодавчих змін.

Член Незалежної асоціації банків України Андрій Джура у доповіді про статус кредитора звернув увагу на ризики зловживань при обранні арбітражного керуючого ініціюючим кредитором, а також на послаблення процесуальних прав забезпечених кредиторів, яких іноді позбавляють права голосу. Він наголосив на проблемах розподілу коштів від реалізації заставного майна, коли вони не надходять до забезпеченого кредитора, що суперечить основним принципам цивільного права.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олександр Банасько представив аналіз судової практики щодо фраудаторних правочинів у процедурах банкрутства. Він звернув увагу на розширення «підозрілого періоду» до трьох років та збільшення підстав для визнання таких правочинів недійсними. Суддя підкреслив, що питання застосування реституції після визнання правочину недійсним залишається дискусійним і перебуває на розгляді Великої Палати ВС. Серед важливих аспектів — розмежування фраудаторних і фіктивних правочинів та застосування відповідних норм Цивільного кодексу України (ст. 13, 228, 234).

На завершення доповіді суддя наголосив, що судова практика Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а при оцінці втручання у право власності суди мають застосовувати «трискладовий тест» пропорційності, зберігаючи баланс між правами кредиторів і добросовісних набувачів майна.