Ціна ідеального життя: скільки грошей потрібно для щастя

Скільки грошей потрібно людині для щастя? Відповідь на це питання спробував знайти Тім Харфорд, економіст та колумніст газети Financial Times. «Мінфін» обрав головне.

У своєму відомому есе «Економічні можливості для наших онуків» Джон Мейнард Кейнс стверджував, що якщо доходи зростуть у вісім разів, порівнюючи з рівнем 1930-х років, «економічна проблема може бути вирішена або, принаймні, буде близькою до вирішення».

Доходи зросли, як він і очікував, але рішення поки що не видно. Це може бути пов’язано з тим, що, як також зазначав Кейнс, існує ненаситне прагнення до потреб, які змушують нас «відчувати себе вище за наших товаришів».

Десять років тому Деніел Канеман та Ангус Дітон, лауреати Нобелівської премії з економіки, виявили, що $75 000 на рік ($100 000 за нинішніми цінами) достатньо для оптимізації повсякденного досвіду. Якщо грошей було більше, це жодним чином не зменшувало кількості часу, протягом якого люди відчували тривогу, стрес чи сум.

Проте є й інший показник щастя: чи оцінюють люди своє життя, як задовільне? За цим критерієм Дітон і Канеман не знайшли межі використання грошей: будь-який додатковий дохід корелював із вищим рівнем задоволеності життям.

Зміна акценту

Нещодавно психологи Пол Бейн та Рената Бонджорно змінили акцент: замість того, щоб питати, скільки грошей достатньо, вони запропонували учасникам опитування уявити своє ідеальне життя. Потім запитали, скільки грошей буде потрібно для досягнення такого життя.

Суми варіювали від $10 тис. (для тих, чиє ідеальне життя передбачає заміну штор та оббивки) до $100 млрд (для тих, чиє ідеальне життя пов’язане з покупкою Twitter). Сума в $10 млн була найпопулярнішим вибором.

Багато грошей не буває

Харфорд пише, що люди часто не розуміють, що після покупки кращого будинку та кращої машини, виплати боргів і накопичення достатньої пенсії, вони виявлять, що їм не завадили б ще декілька мільйонів доларів.

У письменника Малкольма Гладуелла є своя теорія. Він стверджує, що проблема $100 млрд полягає в тому, що людина сильно ускладнює завдання вибору. Прості питання (упакувати обід чи купити бутерброд?) стають неймовірно складними (пообідати у Парижі чи Копенгагені, чи просто попросити особистого кухаря приготувати щось у моєму літаку?). «Життя пізнавально придушує», — вважає Гладуелл.

Інша проблема, за його словами, полягає у тому, що з життя зникають усі виклики. Вам подобається збирати марки, брелоки чи дитячі шапочки? Забудьте! Ви можете купити все це відразу, якщо захочете.

Справа не в грошах

Харфорд не згоден із цією думкою. «Я не хочу $100 млрд, але проблема не в когнітивному навантаженні. Я абсолютно впевнений, що мільярдерів не лякає перспектива вибору місця обіду. Проєкти масштабуються: якщо вам подобалося колекціонувати брелоки, перейдіть на колекціонування образотворчого мистецтва, створіть найбільший у світі приватний музей».

«У найбагатших людей минулого були матеріальні потреби, які вони не могли задовольнити, але їх легко можемо задовольнити ми, завдяки кондиціюванню повітря, авіаперельотам та антибіотикам, — зазначає колумніст FT. — Наші нащадки цілком можуть мати потреби, про які ми навряд чи навіть замислюємося, тому що вони є вищими за наше розуміння».

«Найкраща надія на сталий розвиток полягає не в тому, щоб припинити бажати того, чого нині не можемо мати. Справа в тому, що більшість того, що ми цінуємо, не має відношення до грошей», — робить висновок Харфорд.

Джерело