Ціна агресії: що відбувається з економікою Росії під санкціями сьогодні

Вже понад три роки Російська Федерація перебуває під безпрецедентним режимом міжнародних санкцій у відповідь на її повномасштабне вторгнення в Україну. Станом на початок квітня 2025 року Росія залишається найбільш підсанкційною державою у світі – проти російських фізичних та юридичних осіб діє понад 16 000 обмежувальних заходів​. Санкції, запроваджені США, ЄС, Великою Британією, країнами G7 та їх союзниками, охоплюють усі ключові сфери – економічну, фінансову, енергетичну, технологічну та геополітичну. Їхня мета – послабити здатність Москви фінансувати агресію, зменшити її доходи від критичних галузей та ізолювати російський режим на міжнародній арені.

Нижче проаналізовано основні напрями санкційного тиску, їх вплив на Росію у 2022–2024 рр. та поточні тенденції станом на квітень 2025 року, а також окреслено можливі перспективи на майбутнє.

Економічні санкції та торгівля

Торгівельні обмеження. Санкції суттєво переналаштували зовнішню торгівлю Росії. ЄС, США, Великобританія та інші країни-санкційні коаліції заборонили імпорт широкого переліку російських товарів (нафта, вугілля, сталь, золото, ліс, цемент тощо) і ввели ембарго на багато ключових експортних позицій до РФ – від високотехнологічної продукції та обладнання до предметів розкоші. В результаті торгівля між Росією та Заходом різко скоротилася. За період від 1 кварталу 2022 до 3 кварталу 2024 року експорт ЄС до Росії впав на 58%, а імпорт із Росії – на 86%​. Аналогічно, двосторонній товарообіг Росії зі США та Британією обвалився: імпорт Британії з РФ скоротився на 94%, експорт до РФ – на 74%​. Таким чином, традиційні ринки збуту в розвинених країнах для російських експортерів майже закриті. У відповідь Росія намагається переорієнтувати торгівлю на Азію, Африку та Латинську Америку. Зокрема, товарооборот з Китаєм стрімко зріс – з $140 млрд у 2021 році до рекордних $245 млрд у 2024 році​, що відображає зростаючу залежність Москви від кількох великих ринків (насамперед Китаю та Індії) замість багатосторонніх зв’язків, які вона мала раніше.

Падіння виробництва. Внутрішня економіка РФ відчуває наслідки санкцій і розриву усталених ланцюгів постачання. Зростає стагнація в промисловості: у березні 2025 року індекс ділової активності PMI в російській обробній промисловості впав до 48,2 пункту (нижче межі 50, що відділяє зростання від спаду) – це найгірший показник із квітня 2022 року​. Бізнес відзначає різке скорочення обсягів виробництва та нових замовлень, причому експортні замовлення продовжують стрімко падати​. За даними опитування S&P Global, у березні підприємства РФ зафіксували найбільше за останні три роки падіння виробництва, попиту і експорту, що свідчить про наростаючу кризу в промисловості​. На тлі санкцій та ізоляції зовнішніх ринків російські компанії вимушено скорочують закупівлю сировини і комплектуючих та витрачають складські запаси​. Хоча офіційно влада РФ демонструє оптимізм, ці тренди видають системні проблеми економіки, що страждає від санкцій, технологічного відставання та розриву міжнародних зв’язків​.

Вплив на ВВП. 2022 рік став важким для економіки РФ: реальний ВВП скоротився приблизно на 2,1%​. Це було меншим падінням, ніж очікували деякі прогнози на початку війни, однак все ж означало суттєвий удар. У 2023 році російська економіка формально відновила незначне зростання, але це зростання мало нездорову структуру – воно зумовлене переключенням економіки на військові рейки (різким нарощуванням випуску озброєнь і державних воєнних видатків)​. Фактично, РФ підтримує видимість росту ціною розбазарювання ресурсів на війну та знехтування цивільним розвитком. Уже наприкінці 2024 року стали помітні ознаки виснаження цієї «воєнної мобілізації» економіки: курс рубля впав більш ніж удвічі відносно долара і євро від довоєнного рівня​, інфляція прискорилася, а промисловість почала скорочуватися. Провідні аналітичні центри прогнозують, що у 2025–2026 рр. російська економіка увійде в фазу стагнації або нового спаду, оскільки резерви міцності, які дозволяли РФ пережити перші удари санкцій, поступово вичерпуються​.

Вихід іноземного бізнесу. Санкції та репутаційні ризики призвели до масового виходу західного капіталу з Росії. Тисячі іноземних компаній заявили про повне або часткове згортання діяльності в РФ після початку вторгнення​. За оцінками Єльського університету, понад 1 000 міжнародних фірм різних галузей (від енергетики до рітейлу) залишили російський ринок. Це означає втрату інвестицій, технологій і робочих місць. Підприємства, що залишилися, відчувають перебої в постачанні імпортних комплектуючих та запчастин через ембарго. Російський великий бізнес також стикається з обмеженнями на експорт своїх товарів та послуг – наприклад, високотехнологічна продукція, програми, інженерні послуги більше не можуть вільно продаватися на західні ринки. Усе це послаблює конкурентоспроможність економіки РФ та знижує її експортні надходження. За оцінками американського Атлантичної ради, Москва втратила вже десятки мільярдів доларів потенційних доходів через вихід західних компаній, скорочення експорту газу та інших товарів​.

Державні фінанси. Економічні санкції також позначилися на бюджеті РФ. 2022 року російський уряд ще мав певний запас міцності завдяки рекордним доходам від дорогих енергоносіїв у першій половині року. Проте у 2023–2024 рр. ситуація різко погіршилася: воєнні видатки стрімко зросли, а доходи від експорту впали. У 2024 році дефіцит федерального бюджету РФ сягнув 3,49 трлн рублів (близько $34 млрд), тобто ~1,7% ВВП, що вдвічі перевищило початкові плани Кремля​. Особливо показово, що нерахунковий (неенергетичний) дефіцит зріс до понад 7% ВВП​ – це свідчить про колосальну залежність бюджету від нафтогазових надходжень, які санкції суттєво підривають. Щоб покрити діру, влада витрачає резерви Фонду національного добробуту та посилює податковий тиск на бізнес. Однак такі заходи не можуть повністю компенсувати втрату зовнішніх надходжень: без доступу до глобальних ринків капіталу та під санкційним тиском російська економіка змушена перебудовуватися на режим самозабезпечення та «воєнного комунізму», що в довгостроковій перспективі обмежує зростання.

Фінансові санкції та стабільність рубля

Банківська система та резерви. Західні країни вдарили по фінансовому сектору Росії одразу кількома хвилями санкцій. Вже у перші тижні війни був заморожений доступ РФ до значної частини її міжнародних резервів: близько $300 млрд із $640 млрд золотовалютних резервів російського Центробанку виявилися заблокованими на рахунках за кордоном​. Ці кошти – «подушка безпеки», яку Москва накопичувала роками, – тепер фактично недоступні. Також під санкції потрапили найбільші російські банки: понад 70% активів банківського сектору РФ зараз під обмеженнями​. Зокрема, ключові держбанки (Сбербанк, ВТБ, ВЭБ тощо) відключені від міжнародної системи платежів SWIFT, їх кореспондентські рахунки за кордоном заморожені, а операції в доларах і євро заборонені. США та ЄС заборонили своїм резидентам інвестувати в російські суверенні облігації, кредитувати російські компанії та проводити операції з Центральним банком РФ. Ці кроки фактично ізолювали російську фінансову систему від глобального ринку капіталів і перетворили Росію на фінансового ізгоя.

Безпрецедентні санкції спричинили історичну подію – дефолт Росії за зовнішнім боргом вперше з 1918 року. В червні 2022-го РФ не змогла здійснити виплати за євробондами через блокування каналів платежів і оголосила технічний дефолт​. Хоча Кремль заперечував свою неплатоспроможність, списуючи провину на «штучні перепони» Заходу, факт залишається: Росія втратила репутацію надійного позичальника, і тепер позбавлена доступу до зовнішніх запозичень на прийнятних умовах. Кредитні рейтинги РФ були знижені до «сміттєвого» рівня, іноземні інвестори масово розпродають російські активи. Нові санкції США (лютий 2023 та лютий 2024 років) пішли ще далі – заборонили своїм громадянам купувати будь-які російські цінні папери та вкладати кошти в російський фінсектор​. Таким чином, Москва відрізана від світових грошей, що змушує її покладатися лише на внутрішні ресурси і дружні країни (Китай, ОАЕ тощо) з великими дисконтом.

Обвал рубля та інфляція. Ізоляція від валютних резервів і падіння експортних доходів підірвали стабільність російської валюти. Після початку вторгнення рубль спочатку різко знецінився, потім його курс тимчасово підтримали адміністративними заходами (жорсткими валютними контролями та надходженням надприбутків від нафти в 2022 році). Але у 2023–2024 рр. тенденція змінилася – рубль увійшов у стадію затяжного послаблення. Станом на кінець 2024 року російська валюта втратила понад 50% своєї вартості проти долара і євро порівняно з довоєнним рівнем​. Якщо на початку 2022 року курс становив ~75 руб/дол, то восени 2024-го перевищував 150 руб/дол, що викликає панічні настрої на внутрішньому ринку. Слабкий рубль розкручує імпортовану інфляцію – ціни в РФ знову пішли вгору двозначними темпами. Навіть президент Путін визнав наприкінці 2024 року, що інфляція стала серйозною проблемою і економіка «перегрівається»​. Для стримування цін Центробанк РФ був змушений різко підняти ключову ставку: у серпні-вересні 2023 року ставку збільшили з 8% до 12%, а в жовтні – до 15%. Однак цього виявилося недостатньо, і на грудень 2024 року Банк Росії встановив ставку вже на рівні 21% річних​. Такий рівень – рекордний з 2014 року – відображає екстрені заходи проти інфляції та відтоку капіталу. Високі відсотки душать кредитування бізнесу й споживання, що ще більше гальмує економічну активність.

Втеча капіталу. Попри валютні обмеження, російські гроші продовжують витікати за кордон. Санкції підірвали довіру заможних росіян до збереження капіталів у країні, і вони масово виводять кошти в офшори чи переводять у нерухомість і активи за кордоном. За даними самого Центробанку РФ, за період з початку війни (лютий 2022) до середини 2023 року чистий відтік приватного капіталу з Росії перевищив $250 млрд​ – рекорд за всю історію спостережень. Лише в 2022 році з країни «утекло» близько $239 млрд, що вчетверо більше, ніж роком раніше. Це близько 13% російського ВВП – безпрецедентна доля національного багатства, виведеного за кордон за один рік. Хвиля відтоку продовжилася й у 2023 році (ще мінімум ~$27 млрд за перше півріччя 2023)​, хоча темпи дещо знизилися через жорсткий контроль. Відплив капіталу відбувається як через офіційні канали (закупівля імпортних товарів, оплата послуг нерезидентів), так і нелегальними шляхами (криптовалюти, перекази через треті країни). Кремль намагається стримати цей процес адміністративно – запроваджує вимоги продавати валютну виручку, обмежує переведення грошей за кордон, – але заможні росіяни знаходять лазівки. Російські олігархи та бізнесмени масово виїжджають за кордон і змінюють податкову резидентність, щоб вберегти свої статки від санкцій. За даними оновленого рейтингу Forbes, 24 найбагатші бізнесмени РФ (сукупний капітал ~$110 млрд) за останні два роки змінили громадянство або резидентство на інші країни​. Серед них – відомі олігархи: наприклад, співвласник «Альфа-Груп» Олексій Кузьмичов переїхав до Франції, екс-президент Альфа-банку Петро Авен отримав громадянство Латвії, мільярдерка Олена Батуріна виїхала до Великої Британії, акціонер «Акрону» В’ячеслав Кантор оселився в Ізраїлі тощо​. Така «втеча багатств» підкреслює прагнення еліт уникнути як західних санкцій, так і непередбачуваності російської економіки. Крім того, війна спровокувала найбільшу з часів 1917 року еміграцію населення з Росії – за оцінками, до 1 млн росіян (багато з них молоді освічені фахівці) виїхали за 2022–2023 роки, не бажаючи жити під репресіями і санкційною ізоляцією​. Втрата людського капіталу й грошей підриває довгострокові перспективи розвитку РФ, спричиняючи «відтік мізків» і інвестиційний голод.

Отже, фінансові санкції успішно ізолювали Росію від глобальної фінансової системи. Російські банки опинилися у стагнації, валютні резерви заморожені, рубль знецінений, інвестиції – на нулі. Сама ж Росія перетворилася на фінансово залежну від внутрішніх ресурсів фортецю, яка змушена друкувати гроші та спиратися на обхідні схеми торгівлі з дружніми країнами. Все це суттєво знижує її фінансову стійкість у середньо- та довгостроковій перспективі.

Енергетичні санкції: нафта, газ та інші ресурси

Нафтова галузь під санкціями. Енергоресурси – кровоносна система російської економіки, і санкції цілять прямо в цю життєво важливу артерію. Впродовж 2022–2023 рр. Євросоюз поетапно ембаргував імпорт російської нафти і нафтопродуктів: з 5 грудня 2022 року набрала чинності заборона на морські поставки сирої нафти з РФ до ЄС, а з лютого 2023-го – на ввезення російського бензину, дизеля та інших нафтопродуктів. До того ж, країни G7 запровадили глобальне обмеження ціни на російську нафту – так званий price cap, що встановлює граничну ціну у $60 за барель нафти Urals (діє з грудня 2022) і граничні ціни на окремі нафтопродукти. Це означає, що західні компанії (транспортні, страхові тощо) можуть обслуговувати експорт російської нафти лише за умови, що вона продається не дорожче встановленого порогу. Мета – урізати нафтові надприбутки Кремля, водночас зберігши певний обсяг російської нафти на ринку, аби уникнути глобального стрибка цін.

Ці заходи дали відчутний результат. Європа, раніше найбільший покупець російської нафти, майже повністю припинила її імпорт морем. Росії довелося перенаправити нафтові потоки до Азії: Індія, Китай, Туреччина стали новими основними клієнтами, скуповуючи рекордні обсяги російської нафти зі значними знижками. У 2022 році знижка Urals до еталонної Brent сягала 30–40% – Росія вимушено продавала нафту по $50–55, коли світова ціна перевищувала $90. В 2023-му і початку 2024-го, щоправда, ситуація частково вирівнялася: завдяки подорожчанню світової нафти російські еталони Urals і Sokol піднялися до ~$70 за барель​, подекуди перевищивши цінову стелю. У лютому 2025 року Urals торгувався близько $70,8 за барель, дещо вище встановленого ліміту​. Це свідчить про наявність лазівок: «тіньовий флот» танкерів і трейдерів з третіх країн допомагає Москві обходити обмеження, продаючи нафту дорожче, а західним регуляторам доводиться посилювати контроль​. У відповідь ЄС у 2024–2025 рр. ввів додаткові санкції, націлені на цю тіньову інфраструктуру: 15-й та 16-й пакети санкцій включили заходи проти суден, що допомагають обходити нафтове ембарго (заборона заходити в порти, страхування тощо), і розширили список підсанкційних компаній-трейдерів​.

Попри часткове підвищення цін, втрати для бюджету РФ є значними. До війни близько 45–50% федеральних доходів Росії забезпечував нафтовий сектор. Тепер ці надходження скоротилися. Західні уряди підрахували, що завдяки ціновій стелі та замороженим активам коаліція позбавила Росію понад $500 млрд потенційних доходів для фінансування війни​. Москва змушена була навіть скоротити видобуток нафти у 2023 році на кілька відсотків, частково в рамках домовленостей ОПЕК+, частково через брак потужностей для зберігання і логістики надлишкової нафти.

Газове ембарго (де-факто). Хоча офіційно ЄС не оголосив повного ембарго на російський газ, реально відбувся майже повний розрив газових зв’язків. Ще 2021 року понад 40% імпортованого газу в Європі припадало на РФ; після початку війни Кремль сам почав «газовий шантаж» – поступово зменшував постачання, аж до повної зупинки ключових магістралей (потік через Польщу, часткове відключення транзиту через Україну, зрив роботи «Північного потоку»). Європейці у відповідь прискорено диверсифікували джерела: наростили імпорт зрідженого природного газу (СПГ) зі США, Катару, збільшили поставки з Норвегії, Алжиру тощо. В результаті частка Росії на європейському газовому ринку обвалилася. Якщо в 2018–2019 рр. «Газпром» постачав у ЄС ~175–180 млрд кубометрів газу на рік, то у 2022 році експорт до Європи впав до 63,8 млрд м³, а в 2024 році – до лише 28,3 млрд м³​. Тобто обсяги зменшилися більше ніж у 6 разів порівняно з довоєнними! Станом на початок 2025 року транзит газу до ЄС через Україну повністю припинено (контракт завершився 1 січня 2025 р. і не був продовжений), а єдиним маршрутом залишився газопровід «Турецький потік» через Туреччину та Балкани​. Але й цим шляхом іде мінімум: у березні 2025-го прокачування через «Турецький потік» впало ще на 19,4% проти лютого, до ~45 млн м³ на добу​. За перший квартал 2025 року «Газпром» транспортував через Туреччину лише 4,5 млрд м³ газу – майже вдвічі менше, ніж за той самий період попереднього року​. Європейські країни продовжують скорочувати закупівлі навіть російського СПГ, усвідомлюючи потребу повністю позбутися залежності. Таким чином, РФ втратила домінування на своєму колишньому ключовому газовому ринку, позбавившись як економічних вигод, так і політичного важеля тиску.

Для російської економіки газовий експорт був другим найбільшим джерелом валютних надходжень після нафти. Тепер цей потік різко міліє. У 2022 році «Газпром» все ще отримав значні прибутки завдяки високим цінам, проте в 2023-му його експортна виручка впала приблизно на 50% і продовжує знижуватися. До того ж, РФ втратила багаторічні інвестиції в інфраструктуру (газопроводи «Північний потік-1/2», які були виведені з ладу і фактично списані). Відбудувати колишні обсяги експорту навряд чи вдасться: навіть Китай, з яким Росія будує відносини (трубопровід «Сила Сибіру»), в найближчі роки не зможе замінити європейський ринок за масштабом споживання газу. Отже, енергетичні санкції спричинили довгострокове скорочення експортних доходів РФ і змусили Кремль витрачати резерви для покриття бюджетних втрат. За оцінками, у 2023 році частка нафтогазових доходів у бюджеті РФ впала до 30% (проти ~50% до війни), і російський бюджет вперше за багато років став хронічно дефіцитним навіть при високих цінах на енергоносії​.

Інші сировинні товари. Санкції охопили також інші стратегічні експортні галузі Росії. У квітні 2022 року ЄС повністю заборонив імпорт російського вугілля, перекривши російським вугільним компаніям європейський ринок. Були введені квоти і мита на металургійну продукцію з РФ (сталь, алюміній, мідь); у 2023-му ЄС підвищив мита на російські добрива та сільгосппродукцію до рівнів, що роблять їх нерентабельними. Наприклад, з березня 2025 року в ЄС погоджено запровадження підвищених тарифів на добрива та сільгосптовари з РФ і Білорусі, які раніше були звільнені від санкцій​. Російські виробники втратили преференції на світових ринках: їх продукція продається зі знижками, і їм важче конкурувати, адже багато контрагентів не бажають ризикувати, зв’язуючись з підсанкційною країною. Крім того, у 2022–2023 рр. було обмежено доступ РФ до міжнародних транспортних послуг: іноземним судам заборонено заходити в російські порти, а російським суднам – в порти ЄС; закрито небо для російської авіації; ключові світові логістичні компанії (Maersk, DHL та інші) припинили роботу в РФ. Це ускладнює логістику експорту навіть несанкційних товарів і збільшує їх собівартість.

Усе вищезазначене означає, що Росія більше не може розраховувати на роль «енергетичної наддержави» чи великого сировинного постачальника до розвинених економік. Структура її експорту звузилася та змістилася на менш прибуткові та більш ризиковані ринки. Енергетичний сектор залишається на плаву лише завдяки ціновій кон’юнктурі та готовності окремих країн купувати російські ресурси. Проте і ці «вікна можливостей» можуть звужуватися: наприклад, Казахстан і інші центральноазійські країни дедалі більше остерігаються вторинних санкцій США і навіть почали обмежувати співпрацю з РФ (казахстанські банки у 2025 році фактично приєдналися до західних фінансових обмежень, блокуючи платежі в РФ і змушуючи клієнтів відмовлятися від експорту до Росії)​. Це свідчить, що навіть союзники Москви бояться потрапити під санкційний удар і дистанціюються від російської економіки​. Таким чином, енергетична ізоляція РФ продовжує посилюватися.

Технологічні санкції та відставання РФ

Експортний контроль технологій. Одним із найболючіших для Москви напрямів санкцій стали обмеження на постачання технологій і обладнання. З самого початку вторгнення США, ЄС, Японія та інші запровадили суворий контроль за експортом до РФ товарів подвійного призначення та високотехнологічної продукції. Під забороною опинилися тисячі найменувань, зокрема: мікроелектроніка (мікропроцесори, чипи, напівпровідники), обчислювальна техніка, телекомунікаційне обладнання, прилади навігації та зв’язку, авіаційні запчастини і комплектуючі до літаків, верстати і промислові роботи, обладнання для нафтогазовидобутку, оптика, обладнання для ядерної галузі, новітні матеріали та багато іншого​. Ці товари критично важливі для сучасної економіки і військово-промислового комплексу. Росія історично була імпортозалежною в галузі високих технологій – власна елементна база і виробництво мікрочипів відстають на покоління (російські фабрики ледь освоюють техпроцес 65 нм, тобто на 15 років позаду світових лідерів)​. Тому Захід, закривши доступ РФ до передових технологій, прагнув підірвати її військові можливості та довгостроковий розвиток. Президент США Джо Байден прямо заявляв у 2022 році, що ці заходи мають «відкинути російську економіку і армію в ХХ століття»​.

Наслідки не забарилися. Вже навесні 2022-го зупинилися конвеєри заводів багатьох російських підприємств, що залежали від імпортних компонентів. Автомобілебудування впало на ~70% – через вихід іноземних брендів і брак запчастин виробництво авто у РФ обвалилося (залишки ринку зайняли спрощені моделі АвтоВАЗу та імпорт з Китаю). Авіаційна галузь опинилася в скрутному становищі: Боїнг та Airbus припинили постачати запчастини і технічну підтримку російським авіакомпаніям​. Підсанкційні авіаперевізники змушені розбирати частину літаків на деталі, щоб підтримувати в повітрі інші – це тимчасове рішення, і експерти попереджають, що в найближчі роки значна частина авіапарку РФ буде вимушено приземлена через брак справних комплектуючих​. За оцінками керівників «Ростеху», до 2027 року Росії доведеться замінити сотні західних авіалайнерів, оскільки близько 30% парку можуть стати непридатними​.

Особливо критична ситуація в оборонно-промисловому комплексі (ОПК). Сучасні високоточні озброєння – ракети, дрони, системи зв’язку – неможливо виробляти без імпортних мікросхем, датчиків, західної електроніки. Після введення експортного контролю в 2022 році постачання таких компонентів до РФ обвалилося. За деякими даними, виробництво нових танків, крилатих ракет та інших складних систем тимчасово скорочувалося через брак чипів. Втім, російський ОПК виявився доволі винахідливим: Москва налагодила схеми закупівель потрібних деталей через треті країни. Частину компонентів знімають із цивільної техніки (побутова електроніка), частину завозять через посередників у Туреччині, ОАЕ, Вірменії, Китаї. У результаті, після різкого спаду імпорту мікрочипів у 2022 році, у 2023-му поставки електроніки в РФ відновилися до довоєнного рівня за рахунок паралельного імпорту​. Тим не менш, таке надходження – нерівномірне та дороге. Росії доводиться платити посередникам у рази більшу ціну: за оцінками, окремі західні компоненти обходяться їй у 10 разів дорожче світових цін через «чорний ринок»​. Це збільшує витрати на виробництво зброї та уповільнює темпи її випуску.

Відтік технологічних фахівців. Санкційний тиск має і люд вимір: після початку війни тисячі російських IT-інженерів, науковців, підприємців виїхали за кордон, побоюючись мобілізації та ізоляції. Цей «відтік мізків» позбавив Росію значної частки її інноваційного потенціалу. Наприклад, в галузі програмування російські компанії відзначають нестачу кадрів і перехід багатьох проєктів на програмне забезпечення з відкритим кодом замість західних продуктів (оскільки Microsoft, Oracle, SAP та інші ІТ-гіганти пішли з РФ). Замороження наукового співробітництва із Заходом позбавило російські університети доступу до передових досліджень і грантів. Усе це поглиблює технологічне відставання Росії від розвинутих країн.

Контрзаходи та імпортозаміщення. Російська влада намагається відповідати на технологічний «голод» програмами імпортозаміщення. В ручному режимі перенаправляються ресурси на розвиток власного виробництва чипів, електроніки, авіатехніки. Однак швидко надолужити десятилітнє відставання неможливо. Деякі успіхи є у військовому імпортозаміщенні (наприклад, налагоджено серійний випуск і модернізацію старих радянських танків, знаходять аналоги імпортних компонентів для дронів і ракет). Але у цивільних галузях результати слабкі: російський автопром здебільшого деградував до спрощених моделей без сучасної електроніки; проект «Суперджет» та МС-21 (вітчизняні пасажирські літаки) досі залежать від імпортних деталей і затримуються; плани створити власний напівпровідниковий 28-нм чип відкладаються на роки через брак обладнання (яке теж під санкціями).

Загалом, технологічний сегмент російської економіки серйозно постраждав. Санкції позбавили РФ доступу до передових рішень, змусили її бізнес повертатися до застарілих технологій або шукати дорогі обхідні шляхи. Це знижує продуктивність і інноваційність економіки. В короткостроковій перспективі Росія компенсує це військовими замовленнями та імпортом з «дружніх» країн. Але у довгостроковій – ризикує опинитися на узбіччі технологічного прогресу, законсервувавшись у ролі сировинного додатку Китаю та інших великих економік.

Висновки та перспективи

Станом на початок квітня 2025 року санкційний тиск на Росію є всеосяжним і безпрецедентним за масштабом. За три роки війни Захід вибудував комплексну санкційну архітектуру, яка б’є по всіх стратегічних напрямах: фінанси РФ задушені, торгівля обмежена, енергетичні доходи скорочені, технологічний розвиток загальмовано, а міжнародна репутація країни – зруйнована. Економічний ефект санкцій проявляється поступово, але неухильно: якщо у 2022–2023 рр. російська економіка демонструвала певну стійкість за рахунок запасів міцності та воєнних стимулів, то наприкінці 2024-го – початку 2025-го стали помітні кумулятивні наслідки. Інфляція і дефіцит бюджету зростають, промисловість і експорт падають, рубль слабшає, а резерви тануть​. Війна перетворила економіку РФ на мобілізаційну модель, яка тримається на державних вливаннях у ВПК і стримується адміністративними заходами. Це нежиттєздатно в довгостроковій перспективі – подібні «воєнні економіки» зазвичай стагнують без зовнішніх вливань інвестицій та технологій​.

З точки зору геополітики, санкції значно зменшили можливості Кремля впливати за межами своїх кордонів. Росія дедалі більше ізольована: її союзники обережні і вимушено дистанціюються (боячись вторинних санкцій), а противники згуртовані як ніколи. І хоча санкції самі по собі не зупинили війни, вони послаблюють військову машину РФ, зменшуючи ресурси для продовження агресії​. За словами аналітиків CSIS, російська економіка трьох років тому більше не існує – її замістила нова, воєнно-осадна економіка, яка в разі зняття санкцій без зміни поведінки РФ стала б дестабілізуючим фактором для світу​. Це означає, що санкційний режим збережеться надовго, можливо на роки після завершення бойових дій, як це було з Іраном чи Північною Кореєю.

У порівнянні з 2022–2023 роками, сьогоднішні санкції значно розширилися та поглибилися. Якщо перші пакети були реактивними і мали певні винятки (наприклад, енергетичні платежі або деякі банки не відключали одразу), то тепер у 2024–2025 рр. коаліція перейшла до закриття лазівок та усунення винятків. 16-й пакет ЄС (лютий 2025) додатково посилив тиск на тіньові схеми і закрив останні шпарини у торгівлі алюмінієм, технологіями тощо​. США і союзники оголосили, що продовжать збільшувати список підсанкційних осіб і компаній, зокрема з третіх країн, якщо ті допомагатимуть РФ обходити обмеження. Тобто, тренд – на подальше посилення і екстериторіальність санкцій.

Що далі чекає на російську економіку під санкціями? Більшість незалежних експертів сходяться на тому, що 2025 рік може стати переломним, коли накопичувальний ефект ударить на повну​. Вже зараз російський бізнес сигналізує про кризові явища (падіння PMI, скорочення замовлень​). Якщо війна триватиме, то Захід й надалі «закручуватиме гайки» – потенційно можуть бути введені санкції проти російської ядерної галузі, обмеження на експорт алмазів (це обговорюється в G7), повна заборона на торгівлю зрідженим газом чи навіть більш жорстка вторинна санкційна політика щодо Китаю чи інших посередників. Російська економіка в такому випадку поступово деградуватиме до стану кінця 1980-х: скорочення технологічного рівня, дефіцити, бюджетний надлом. Вже зараз пріоритети бюджету РФ зміщені – у проекті на 2025 рік оборонні витрати закладені на рівні 6,2% ВВП, або понад 40% всіх видатків​, що означає урізання цивільних статей (освіти, медицини, інфраструктури). Це ще більше погіршить якість життя населення. Разом з тим, ефект санкцій не миттєвий, і Кремль намагається адаптуватися, шукаючи нові торгові шляхи та зміцнюючи внутрішній протекціонізм.

Якщо ж припустити гіпотетичне послаблення санкцій, то воно можливе лише за умови зміни політичного курсу РФ. Доки російські війська перебувають на окупованих територіях України, ні про яке зняття основних обмежень не йдеться – навпаки, санкції мають тенденцію лише посилюватись. Лише кардинальні поступки з боку Москви (припинення агресії, виплата репарацій, зміна керівництва) можуть відкрити шлях до перегляду санкційного режиму. Проте навіть у такому разі міжнародна спільнота наполягатиме на збереженні частини санкцій (особливо в технологічній сфері та щодо військових злочинців) як гарантії неповторення агресії​.

Висновок: санкційний тиск на Росію на початок квітня 2025 року є всеосяжним, системним і довготривалим. Він уже суттєво змінив російську економіку і міжнародне становище: Росія ізолюється, біднішає і технологічно відстає, тоді як її здатність продовжувати війну поступово підточується​.