Суддя ВС проаналізувала судову практику щодо розірвання спадкових договорів та визнання їх недійсними

При укладенні й посвідченні договорів довічного утримання і спадкових договорів нотаріусам необхідно ретельно роз’яснювати сторонам переваги та недоліки кожного з них. Оскільки ці види договорів дуже подібні за своїм змістом, правами та обов’язками сторін, плутанина між ними призводить до судових спорів. Про це сказала суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак на вебінарі «Лабіринти договорів у спадковому праві: доктрина, судова і нотаріальна практика».

У своїй лекції Ольга Ступак проаналізувала підстави для розірвання спадкового договору та визнання його недійсним на прикладах із практики Верховного Суду.

Суддя навела постанову КЦС ВС від 13 липня 2022 року у справі № 643/744/20. За висновками Суду, позивачка довела, що під час укладення спадкового договору вона помилилася, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.

КЦС ВС вказав, що наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

В кількох постановах КЦС ВС зробив висновки, що чинне законодавство не вимагає, щоб за спадковим договором одна сторона у всіх випадках зобов’язувалася виконувати розпорядження другої сторони лише особисто. Порядок виконання обов’язків набувача за спадковим договором (особисте чи неособисте виконання) визначається сторонами такого договору, а не законом.

Зокрема, про це вказано в постанові КЦС ВС від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19. Суд розглянув питання про розірвання спадкового договору через те, що позивачка відмовлялася отримувати належний особистий догляд та харчування від інших осіб, найнятих відповідачем. Суд узяв до уваги, що відповідач довів відсутність своєї вини в неналежному виконанні умов спадкового договору.

А в постанові від 7 квітня 2021 року у справі № 280/1380/19 КЦС ВС вказав, що та обставина, що відчужувача за спадковим договором відвідував соціальний працівник, сама собою не дає підстав для висновку про невиконання набувачем майна умов спадкового договору.

Доповідачка також звернула увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 10 квітня 2023 року у справі № 591/1419/20, в якій зроблено висновок, що спадковий договір є нерозривно пов’язаним із його сторонами, а тому ініціювати розірвання в суді такого договору можуть лише відчужувач або набувач. Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимоги про розірвання спадкового договору. У разі ж, якщо витрати, пов’язані з неналежним виконанням обов’язків набувачем за спадковим договором, понесли інші особи, зокрема спадкоємці, то в них виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Якщо відчужувач за життя подав позов про розірвання спадкового договору і помер до вирішення справи судом, застосовується ст. 55 ЦПК України «Процесуальне правонаступництво». Такий висновок міститься в постанові КЦС ВС від 10 листопада 2021 року у справі № 643/4873/20.

У постанові від 15 липня 2019 року у справі № 569/8845/16-ц КЦС ВС розглянув питання щодо вчинення правочину (спадкового договору) особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Суди встановили, що позивач має тяжку хворобу, є інвалідом 2 групи. Він перебував на обліку в центрі надання соціальних послуг, де його обслуговування здійснювала відповідачка. Саме в цей період він підписав спадковий договір із відповідачкою, від якої був залежний як від соціального працівника з огляду на стан свого здоров’я, вік та обставини, у яких він опинився. Це вплинуло на його волевиявлення, яке не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Крім того, Ольга Ступак зазначила, що нині відбувається процес рекодифікаціі ЦК України. Тож, на думку судді, варто розглянути питання про доцільність вдосконалення законодавчого регулювання спадкового договору. Зокрема, у чинній редакції ст. 1302 ЦК України визначено лише, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Разом із тим відповідні розпорядження можуть бути різними: про понесення певних матеріальних витрат або пов’язані з конкретними діями тощо. Але, наголосила суддя, в більшості спорів, які стосуються договорів, важливе значення має саме зміст і умови договору. Тому важливо, щоб сторони їх розуміли однаково.

Вебінар «Лабіринти договорів у спадковому праві: доктрина, судова і нотаріальна практика» відбувся під патронатом ГО «Цивілістична платформа» 12 вересня 2023 року.

Презентація Ольги Ступак – https://is.gd/qWZNBh.