Судді ВС висвітлили актуальні питання з розгляду справ щодо проходження публічної служби та трудових спорів

30 листопада 2023, 13:00Новини306

Захід організувала Асоціація правників України.

  • Посилання скопійованоlink copied

Ідеологія і найближчі перспективи реформування законодавства про працю, перевірки з питань застосування трудового законодавства, актуальні тенденції вирішення спорів у сфері праці крізь призму різних юрисдикцій – ці та інші питання розглянули під час ІI Форуму з трудового права.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Олена Губська висвітлила актуальні питання проходження публічної служби під час дії воєнного стану.

Доповідачка нагадала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. При цьому публічна служба стосується не лише державних службовців та осіб, які проходять цю службу в органах місцевого самоврядування, а й прокурорів, військовослужбовців, поліцейських і суддів.

Суддя звернула увагу на Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002, у якому зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов’язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спільні правовідносини, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Олена Губська також зауважила, що донедавна існувала різна практика стосовно звернення осіб із проханням про виплату всіх необхідних сум під час звільнення, а саме щодо строків звернення таких осіб до суду. Це питання, зазначила доповідачка, вже вирішене Верховним Судом. Як приклад суддя навела постанову ВС від 26 жовтня 2023 року у справі № 380/653/23, у якій Суд дійшов висновку, що до правовідносин щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку зі звільненням з державної служби підлягають застосуванню норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у відповідній редакції, які передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові. При цьому перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Зупинилася доповідачка і на постанові ВС від 21 вересня 2023 року у справі № 160/8030/22, у якій позивач (працівник поліції) просив визнати протиправним та скасувати наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності через відсутність на службі без поважних причин та звільнення зі служби. Суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин положення норм трудового законодавства, дійшли висновку щодо неправомірного звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки позивач підтвердив поважність причин неможливості виходу на службу в період воєнного стану. За результатами розгляду справи ВС зазначив, що до поліцейських у цих правовідносинах помилково застосовуються норми ст. 40 КЗпП України, якими врегульовані питання розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, оскільки спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства – Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом тощо.

Із презентацією Олени Губської можна ознайомитися за посиланням – https://is.gd/tEDgIZ.

Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Олена Кібенко зосередилася на питанні, як директор ТОВ може припинити відносини з товариством: корпоративні, трудові, якщо загальні збори не реагують на його заяву про звільнення. Ця проблема існує вже багато років, і, на жаль, відносно новий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон про ТОВ) її не вирішив.

За словами спікерки, ця проблема загострилася під час воєнного стану, оскільки учасники могли втратити зв’язок із директором та товариством через мобілізацію, міграцію (переїзд до іншого місця чи навіть іншої країни), окупацію, високим є ризик загибелі чи зникнення безвісти учасників – фізичних осіб.

Олена Кібенко присвятила доповідь детальному висвітленню основних правових висновків, що містяться в постанові Великої Палати ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20, якою був істотно змінений підхід до вирішення цієї категорії спорів.

Тривалий час позови директора про припинення трудових відносин розглядалися судами цивільної юрисдикції саме як трудові. Директору було достатньо скласти заяву про звільнення й надати суду докази скликання ним загальних зборів, які не відбулися, для того щоб рішенням суду в ретроспективному порядку був установлений факт припинення трудових відносин через два тижні з дати складення директором відповідної заяви.

Велика Палата ВС звернула увагу, що ч. 13 ст. 39 Закону про ТОВ передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків.

Доповідачка cказала, що ВП ВС в цілій низці постанов з 2019 року послідовно обстоює думку, що відносини між керівником (членом виконавчого органу) та юридичною особою є насамперед корпоративними. Це означає, що в разі, коли виникає конфлікт між нормами корпоративного та трудового законодавства, підлягають застосуванню норми корпоративного законодавства. Тобто корпоративні відносини превалюють над трудовими. Отже, підтримуючи цю тезу, у постанові від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 Велика Палата ВС вказала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором і товариством.

Ця теза зумовила відступ від певних позицій КЦС ВС про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема ст. 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18 та від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

ВП ВС вказала, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (п. 1 ч. 1, ч. 7 ст. 31 Закону про ТОВ) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов’язків (ч. 13 ст. 39 Закону про ТОВ), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (ч. 1 ст. 99 ЦК України, п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону про ТОВ). Повідомлення про такі збори має бути направлено учасникам не менш як за 30 днів до дати їх проведення.

Олена Кібенко також звернула увагу присутніх на дві окремі думки, висловлені суддями Великої Палати ВС у цій справі. Перша стосувалася питань юрисдикції: судді вважали, що ця категорія спорів має розглядатися судами цивільної, а не господарської юрисдикції. В другій окремій думці судді вказали, що Велика Палата ВС у постанові від 6 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 не дала відповідей на важливі питання:

  • з якої дати припиняються повноваження директора в разі його звільнення за рішенням суду (з дати, коли мали б бути проведені загальні збори чи з дати ухвалення рішення судом);
  • яка особа має зазначатися в ЄДР як керівник товариства (виконувач обов’язків або кінцевий бенефіціарний власник) у разі задоволення судом позовної вимоги про припинення відносин з директором.

На думку Олени Кібенко, окреслені питання потребують все ж таки законодавчого втручання шляхом віднесення спорів між посадовою особою органу управління юридичною особи та цією юридичною особою до компетенції господарського суду (зміни до ст. 20 ГПК України), а також врегулювання в Законі про ТОВ або ЦК України процедури припинення відносин з управління юридичною особою за ініціативою посадової особи органу управління.

Детальніше – у презентації Олени Кібенко.

У своєму виступі суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Олена Білоконь зосередилася на нових у практиці КЦС ВС категоріях трудових спорів, які породила військова агресія рф. Ідеться про трудові спори, пов’язані з тимчасовим обмеженням права на працю на період дії правового режиму воєнного стану.

Доповідачка розповіла про нові підстави припинення трудового договору. Вона зазначила, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором у зв’язку зі знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України). За словами Олени Білоконь, цією нормою фактично запроваджено нову підставу для звільнення за ініціативою роботодавця – неможливість забезпечення працівника роботою через знищення виробничих умов внаслідок бойових дій.

Порядок звільнення на підставі п. 6 ст. 41 КЗпП України передбачає, що персональне попередження працівника про наступне звільнення відбувається не пізніше ніж за 10 календарних днів. Одночасно надається інформація про заплановане вивільнення первинним профспілковим органам та Державній службі зайнятості. Розірвання договору може бути законним тільки у випадку, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 4 ст. 41 КЗпП України). Таким чином, встановлено особливий порядок вивільнення працівників у зв’язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором. Цей порядок, як зауважила доповідачка, відрізняється від загальної процедури вивільнення за ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, який у такому випадку не підлягає застосуванню.

Як приклад суддя навела постанову ВС від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22, в якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивачки з підстави, передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та необхідність поновлення її на роботі. Обґрунтовуючи звільнення позивачки, працедавець, серед іншого, зазначав про неможливість здійснення діяльності у зв’язку з воєнним станом та тимчасовим перебуванням військовослужбовців на морському узбережжі. Суд дійшов висновку, що обов’язковою умовою для звільнення з цієї підстави має бути об’єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором. Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Ще одна нова категорія справ, про яку розповіла Олена Білоконь, стосується призупинення дії трудового договору. Це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором (ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Призупинення дії трудового договору – це ще один вид тимчасових обмежень трудових прав в умовах воєнного стану, який не спричинює припинення трудових відносин. Інформація про причини призупинення та умови відновлення дії трудового договору має бути зазначена в наказі роботодавця про призупинення дії трудового договору.

Олена Білоконь навела практику КЦС ВС щодо застосування цієї норми. За словами доповідачки, розглядаючи такі справи, суди виснували про те, що право роботодавця на призупинення дії трудового договору є не абсолютним. Для застосування права щодо тимчасового призупинення дії трудового договору з працівником працедавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об’єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе.

Судова практика напрацювала певний підхід щодо оцінки наявності чи відсутності підстав для призупинення дії трудового договору. Наприклад, за обставин продовження надання медичних послуг медичними закладами більшістю працівників суди не погодилися з наявністю законних підстав у працедавців призупиняти трудовий договір з окремими працівниками. При цьому сама обставина зменшення кількості пацієнтів після введення воєнного стану на території України не свідчила про неможливість відповідача забезпечити позивачів, які обіймали посади лікарів, роботою (постанови ВС від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 та від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22). Водночас у постанові ВС від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 проаналізовано обставини, за яких суди погодилися з наявністю у працедавця законних підстав для призупинення трудового договору з працівником.

Крім того, доповідачка розповіла про практику щодо розгляду справ про збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу під час мобілізації чи служать за контрактом. Відповідно до положень ст. 119 КЗпП України в попередній редакції за працівниками, які призвані під час мобілізації або служать за контрактом, зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток. З 22 липня 2022 року законодавець середній заробіток вилучив зі статті, і виникли відповідні судові спори. Судова практика свідчить, що за такими військовослужбовцями не зберігається середній заробіток, оскільки одночасно з припиненням дії цієї гарантії законодавець іншим законодавчим актом підвищив виплати військовослужбовцям (постанови ВС від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № 303/7508/22). Тепер Конституційний Суд України перевіряє ці законодавчі зміни на предмет їх відповідності Конституції України (скарга № 18/257 від 31 липня 2023 року).

Захід організувала Асоціація правників України.

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Думка експерта

Бажаєте стати автором borg.expert?

Матеріали за темою

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на поновлення процесуальних строків, пов'язаних з війною

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
6 липня 2023 року в ВР зареєстровано проєкт Закону № 9462 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль"

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Часто єдиним ефективним способом призначити особі її заслужену пенсію за віком є лише звернення до суду

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Погане фінансування судів завжди негативно позначається на їх функціонуванні та оперативності

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Крім того, судді розповіли і про закордонний досвід щодо процедури банкрутства та порівняли його з українським

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи